Київська Русь: етнічні і політичні процеси після її розпаду, ч. I

 

Радянські, та й деякі сучасні російські історики і політики, вважають що українці з’явилися на історичній арені в 14 ст., після того, як «дрєвнєрусская народность» розділилася на «три братні народи»…

В принципі, з ними можна, де в чому, погодитись… Український народ має давню і багату історію, але, справді, українці, як сучасна політична нація, що почала відчувати себе суб’єктом політичного процесу, дійсно, з’явилися в 14ст…

Взагалі, питання походження націй на теренах колишньої Київської Руси є складним і заплутаним, як через повільність і нечіткість самих етнічних процесів, так і через брак методів, що точно досліджують предмет. Тому цікаво було б подивитись на процеси етногенезу з незвичної точки зору. Можливо саме так вдасться прояснити деякі спірні моменти історії…

В фінансовому технічному аналізі є постулат «Ціна враховує все», тобто всі складові, що впливають на ціну товару, вже враховані в самій ціні і немає потреби окремо вивчати залежність ціни від політичних, економічних і інших чинників. Якщо застосувати цей постулат в «політичному технічному аналізі», переінакшивши його на «Назва враховує все», то стане зрозумілим, що в усіх державних формаціях на теренах Київської Руси, які назвались однаково, протікали й однакові політичні процеси. А якщо якесь державне формування змінює назву, то це означає, що там змінюється і політичний лад, а політичні процеси набувають рис, характерних тільки для цього державного формування і треба шукати причин, що призвели до цих змін. Тобто: «Назва враховує все»…

Насамперед, треба зазначити, що держави під назвою «Київська Русь», свого часу, не існувало! Київська Русь — це умовна назва, вигадана кабінетними вченими в 19 ст. Тому й ми будемо їю користуватися, як загальноприйнятою…

В Київській Руси, згідно давньої традиції все успадковував найстарший. Молодший же мав «служити» старшому брату, або збирати дружину і йти шукати нових земель. А вже звідти, якщо він був на це здатний, міг провадити свою власну політику. Власне, так і сталося з тим же Юрієм Долгоруким. Він був шостим сином Володимира Мономаха, і не отримавши в Україні у спадок «стола», пішов з дружиною шукати нових місць та нових «підданих»… Але тут не можна підміняти історію розвитку слов’янських племен Київської Руси історією розростання і руху династії Рюріковичів. Ні за Олега, ні за Ігоря, ні за Ярослава, ні за Мономаха, коли ті приходили до Київа, Чернігова, Переяслава, Вишгорода, або йшли звідти, мешканці «не перетікали» з місця на місце разом з князями. Князі були сторонніми особами, що відображали інтереси племен та міст, але ніколи не становили суті самого народу!


Взагалі, Київську Русь спіткала доля всіх державних організмів, що були створені не за етнічним принципом, а за кровним родством представників правлячої династії. Величезні території, відсутність доріг, десятки племен, що розмовляють сотнями діалектів слов’янських, балтських, фінських, угорських, тюркських мов… І все це розмаїття об’єднує тільки одне – постать Великого Князя, який сидить на київському столі. Саме він, силою свого Духа і Кулака, має все це направляти, гуртувати навколо себе і… має молитись, щоб Бог дав йому сина, який правив би, як мінімум, не гірше за нього.

Зрозуміло, все це не може продовжуватись вічно. Розростаються шляхетні роди – це призводить до захоплення нових територій. Чим далі, тим все меншають почуття «сродності» між їх представниками, все чіткіше починають проявлятися відцентрові тенденції… І в один день все це може вибухнути – брат «піде на брата».

Таким «Великим Вибухом» для Київської Руси стала смерть Володимира Мономаха в 1125 році. Саме після неї удільні князівства починають у вільному парінні свій відцентровий рух. Починалась доба роздробленості…

Коли відцентрові тенденції вичерпуються, знову проявляють себе доцентрові сили. «Космічний пил» удільних князівств починає вільно «закручуватись у спіралі нових галактик» навколо міст, що існували на етнічних землях Київської Руси. Місцеві світлі голови, з того, що було у них під рукою, створюють свої політичні проекти «по образу і подобію» Київа. Зрозуміло ж, у кожного вже виходить щось своє, цілком оригінальне, наповнене місцевим колоритом. Результатом цих політичних процесів є поява в 13-14 ст. на територіях колишньої Київської Руси справжньої «системи галактик» – низки Великих Князівств. Очевидно, що це вже цілком самодостатні формації, в яких доцентрові сили переважають відцентрові, що, власне, і дозволяє цим формаціям існувати стабільно на протязі віків. Отже поглянемо на, вже знайому, мапу 13-15 ст. і дамо коротку характеристику цим політичним одиницям…

 

 

1. Велике князівство Літовське, Руське і Жемайтське.

Ця формація була створена на основі балтських і слов’янських племен Київської Руси. І те, що «батьки» цієї держави назвали своє творіння саме Великим Князівством, однозначно свідчить про те, що воно належить до «системи галактик «Київська Русь»; і що там, по смерті Мономаха, протікали, схожі з іншими князівствами, політичні процеси. Державною мовою в Великому Князівстві Литовському, Руському і Жемайтському була руська мова. Тут діяли правові норми «Руської Правди», написаної ще Ярославом Мудрим. Князівство карбувало свої власні гроші. Влада Великого Князя була номінальною, але, все одно, удільні князі міцно тримались один одного, бо так було «краще і зручніше».

2. Велике Князівство Рязанське

Це князівство сформувалось на етнічних землях фінського племені ерзя (http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D1%80%D0%B7%D1%8F), але через слов’янизовану політичну еліту, державною мовою тут стала церковно-слов’янська. Князівство карбувало свої гроші.

3. Велике Князівство Тверське.

Це князівство сформувалось на землях фінського племені мєря. Державною мовою тут теж стала церковно-слов’янська, тут теж карбувались свої гроші.

4. Землі Великого Новгорода (або Великий Новгород).

Великим Новгородом називалась незалежна держава, що об’єднувала етнічні землі спорідненних фінських племен: ільмєнь, чудь, вєсь, ямь, водь, іжора, нарова, корела… Якщо б ми не знали історію цієї землі, то застосовуючи тільки методи «політичного технічного аналізу», ми б зрозуміли, що політичний устрій цього державного організму все ж відрізніявся від інших земель Київської Руси. І справді, в Великому Новгороді не було власної князівської династії. Всі князі запрошувались на княженіє зі сторони. Тут карбувались свої гроші. Державною мовою була церковно-слов’янська.

4. Землі Пскова.

Це теж було місто-республіка європейського типу, у своєму устрої дуже схоже на Землі Великого Новгорода.

5. Велике Князівство Московське.

Це князівство сформувалось на етнічних землях фінських племен мурома та мєщора. Державною мовою тут теж стала церковно-слов’янська. З 1380 року князівство почало карбувати свої гроші.

 

Отже, для чого це все було перераховане…

Насправді, перед нами «пройшли парадом» етноси, що виникли разом з українським етносом!!!

Не потрібно проводити роки в архівах, вивчати давні рукописи, документи. Можна просто поглянути на мапу тієї доби: «Є Велике Князівство – є новоутворений етнос!». Просто і логічно!

Якщо українська нація в ті часи сформувалася в кордонах Великого Князівства Руського, і цього, в принципі, оппоненти не заперечують, то чому ми маємо заперечувати народження, наприклад, ерзянської політичної нації, коли ерзяни в 14 ст. теж мали своє Велике Князівство Рязанське?

І саме консолідацією етнічних територій навколо столиці можна пояснити швидке вивищення Великого Князівства Тверського після виходу Твері зі складу Володимиро-Суздальського князівста (тепер стає зрозумілим, що Тверь була приєднана до нього суто механічно).

Етнічними чинниками можна пояснити й перманентне протистояння Рязані і Пронська. Судячи з назви топоніма, Пронськ і його околиці населяли слов’яно – балтські племена, що ментально й політично тяжіли до Великого Князівства Літовського. Саме це й призводило до протистояння, яке виснажило Велике Князівство Рязанське – свого часу Москва без жодного пострілу приєднала Рязанські землі до своїх територій.

А виникнення єдиної московської політичної нації на теренах двох фінських племен, можна пояснити тим, що мурома і мєщора були спорідненими племенами. В усякому разі, не випадково, колись єдина Рязансько – Муромська земля розпалась свого часу на окремі Рязанське і Муромське князівства, що тяжіли до різних центрів. Цей процес можна пояснити хіба що етнічними процесами, що протікали на тих територіях.

Методами «політичного технічного аналізу» можна вирішити і давню суперечку за спадок Великого Князівства Литовського, що точиться між сучасними білоруськими і литовськими істориками. В кордонах Великого Князівства Літовського сформувалась сучасна білоруська нація, а колиска сучасної литовської нації – Велике Князівство Жемайтське!

І ще один цікавий момент… В 15 ст. свої гроші почало карбувати місто Торжок, що входило до складу Земель Великого Новгорода, та було розташоване на землі фінського племені вєсь. «Індикатори політичного технічного аналізу» зафіксували народження політичної та національної свідомості у цього фінського народа. Цілком логічним було б завершення етнічних процесів на тих землях – формальне створення незалежного Великого Князівства!

А 1429 року в замку Любарта на Волині відбулася найбільша в середньовічній історії України та всієї Східної Європи міжнародна конференція, організована Великим князем Литовським, Руським і Жмудським Вітовтом Великим  та імператором Священної Римської імперії Сигізмундом Люксембурзьким , у якій взяли участь король Польщі Ягелло , король Данії, Швеції та Норвегії Ерік Померанський, легат Папи Римського Мартина V, господар Молдови Александр Добрий, великий магістр Тевтонського Ордену хрестоносців Пауль-фон-Русдорф, посли імператора Візантії Іоанна V Палеолога, хани Золотої Орди, а також… Великий князь Московський Василій ІІ , Великий князь Тверський Борис і Великий князь Рязанський Олег.

Думаю, тепер стало зрозуміло, що на теренах Київської Руси, в 14 ст. з’явилась ціла низка незалежних держав, створених саме за етнічним принципом, на чолі яких стали слов’янизовані політичні еліти. Вони кріпили свою незалежність, карбували власні гроші, провадили самостійну зовнішню і внутрішню політику і не мали жодного бажання, щоб їх хтось «збирав»…

Про це опосередковано свідчить й історична картографія. Якщо добу феодальної роздробленості Київської Руси досить докладно висвітлено ще в радянських історичних мапах, то доба Великих Князівств не має жодної повної мапи. В усякому разі, автору цих строк так і не вдалося знайти мапу, на якій було б повністю показано кордони Великого Князівства Тверського, або Великого Князівства Рязанського… На мапах 16 століття постає Московське Царство, що вже поглинуло своїх сусідів…


Частина ІІ

 

Отже, якщо в 13-14 століттях сформувались: сучасна білоруська нація, сучасна литовська нація, сучасна українська нація, тоді чому, сьогодні, ми не маємо низки незалежних держав на північно-східних теренах колишньої Київської Руси? Знаючи історію, ми констатуємо факт: це сталося через те, що правляча еліта московської нації на протязі століть використовувала для підкорення сусідів потужну сторонню силу – Золоту Орду, та позиціонувала себе, як провідника проординської політики в регіоні.


Окрім цього, треба зазначити, що втрата державності народами північно-східних Великих Князівств відбулася в 15-16 ст., коли національна свідомість цих народів ще не сформувалась остаточно (наприклад, русини-українці, які втратили державність пізніше – в 18ст. – не зазнали втрати історичної та політичної самосвідомості).

Асиміляційним процесам в північно-східних Великих Князівствах сприяла, як спорідненість фінських етносів (прошу порівняти гідроніми «Волхов» і «Волга» – «Біла Ріка» на споріднених фінських мовах), так і єдина релігія та церковно-слов’янська державна мова місцевих політичних еліт (ці території на протязі віків знаходились під культурним і релігійним впливом Київо-Печерського Монастиря).

Крім того, сама політична система Великого Князівства Московського не терпіла «інакомислія», тому будь яка національна опозиція безжально придушувалась. Про це яскраво свідчить знищення, в 1570 році, Новгородської держави, що була до того в васальній залежності від Москви; коли за один день, московсько-татарськими військами, було страчено 6000 новгородських «зрадників», які прагнули приєднання Великого Новгорода до Великого Князівства Літовського, Руського і Жемайтського…

Отже в 13-14ст. на теренах Київської Руси постає ціла низка незалежних держав, що в більшій або меншій мірі мали право на свою частину Великого Державницького Київського Спадку. Але деякі з них, з часом, почали піддаватись впливам і переходити на орбіти «галактики «Золота Орда». Результатом всіх цих етнічних, політичних, економічних процесів, згідно постулата «Назва враховує все», стала зміна назви Великим Князівством Московським – з 1547 року воно, за татарською традицією, називається Московским Царством!

Думаю, тепер настав час повернутись до питання про «дрєвнєрусскую народность»… Стає цілком зрозумілим, що ніколи вона не «розділялася на три братні народи»… Якщо давньоруська народність колись і існувала, то виключно на теренах Великого Князівства Руського. А в 13-14ст., на основі слов’янских племен Київської Руси, вона еволюціонувала в сучасну українську націю! Більше того, русини-українці навіть мають точну дату народження своєї політичної нації.

Після звільнення від татарської залежності русько-літовськими військами, починаючи з 1322 року, етнічні українські землі називаються Великим Князівством Руським. Великий князь Літовський Гедемін (1274-1341), першим називає себе королем літовців і руських: «Пановал князь Гедимин лЂт много на князст†Литовском, Русском и Жомойтском, и много мЂвал воен, a завше выгравал фортунне».

1398 року, Великого князя Вітовта було проголошено самодержцем Руси і Літви. Південною столицею держави став Луцьк.

1410 року, під час Грюнвальдської битви, Велике Князівство Руське виставило на поле битви хоругви з Галичини, Поділля, Київа, Стародуба, Луцька, Володимира, Чернігова.

1432 року, після внутрішньо-політичного конфлікту в Літві, православна шляхта посадила Свидригайла Ольгердовича на Велике Княженіє Руське (Київське). Таким чином, єдина Русько-Літовська держава, на деякий час, розкололась на Велике Князівство Літовське і Велике Князівство Руське.

Під час Люблінської унії 1569 року, волинський князь, Костянтин Острозький розраховував домогтися рівноправ’я Великого Князівства Руського з Літвою і Польщею, але програв. Українські землі втратили автономію і у вигляді воєводств – Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам’янець), Брацлавського (Брацлав), були приєднані до Корони Польської.

 

 

Як бачимо, станом на 1569 рік Чернігівщіна була окупована Московією, а українська Берестейщина, після Люблінської Унії, залишилась у складі Литви. Велике Князівство Руське перестало офіційно існувати. Почалася боротьба руського – українського народу за свої національні права

Гетьман Петро Сагайдачний (1570-1622) перший з українських гетьманів поєднав військову діяльність козацтва з діяльністю інших станів українського суспільства для досягнення автономії Руси-України у складі Речі Посполитої. Він здійснив перші конкретні кроки в напрямі відновлення державності – заклав основи її майбутньої адміністративної структури. Військовий підрозділ – полк – став також адміністративно-територіальною одиницею.Але після смерті Сагайдачного польський уряд знов посилив тиск на козаків, що викликає нову хвилю козацько-селянських повстань…

Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької, пресвітлого володаря й князя Руси» свідчили, що початок держави Хмельницького був зроблений. Грецькі митрополіти, що були в Україні в 1650 році, поминали його під час служби Божої, як Государя і Гетьмана Великої Русі.

1658 року, згідно статей Гадяцької Угоди, Русь-Україна, відновлює свою державність. Велике Князівство Руське (у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств), стало третім сувереном Речі Посполитої, на рівних умовах з Королівством Польським та Великим Князівством Літовським. Угоду з української сторони було підписано Іваном Виговським, Гетьманом Войська Запорозького Низового.

 

 

І факт того, що козацькі посли з самого початку переговорів вимагали включення до складу Великого Князівства Руського ще й Руського, Волинського, Белзського та Подольського воєводств, красномовно свідчить про те, що сам термін – Велике Князівство Руське – міцно тримався в українській національній і політичній свідомості на протязі віків. Народ чітко уявляв справжні кордони своєї Батьківщини, а Хмельницький свого часу казав, що він «єдиновладний самодержець руський» і «досить має сил в Україні, Поділлі і Волині… в князівстві своїм по Львів, Холм, і Галич».

Власне, і «війну за незалежність» під проводом Богдана Хмельницького потрібно трактувати як боротьбу за політичні і національні права руського православного українського народу у складі Речі Посполитої, тобто, за перетворення Республіки Двох Народів на Республіку Трьох Народів. Про це свідчить і той факт, що Богдан Хмельницький не «взяв на щит» Варшави, що вже не мала захисту, а домігся обрання королем Яна Казиміра (тобто, на порядку денному стояло питання про реформування існуючуго політичного ладу, а не про його тотальне знищення).

Іван Виговський, політичний спадкоємець Хмельницького, закінчив в Гадячі те, що розпочав Великий Богдан. В цьому світлі й угоду з московським царем 1654 року, треба розцінювати, як політичний маневр…

Далі, в інструкції Гетьмана Петра Дорошенка (1670 рік) згадується руський православний український народ. І чужинці, як, Павло з Алеппо (1654 рік), називають українців русинами або русами, відрізняючи їх від москвинів, яких аж до початків 18 ст. знали тільки під назвою московитів, москвинів або москалів, а їхній край під назвою Московія.

Отже, все, що стосується російської історії до першої половини 18 ст. треба називати московським, давньомосковським. І закидання терміну «русскій» в московську історію на 300-800 років раніше – в 12-17 ст. – є некорректним! Терміном «руський», «давньоруський» треба позначати історичні події територій Великого Князівсьтва Руського! Зважаючи на те, що Петро І сходив на трон ще Московького Царства, етнонім «русскіє», «росіяни» міг з’явитись в Російській Імперії в другій половині 18ст. І тут треба чітко розрізняти етноніми «руський» і «русскій», бо стосуються вони різних історичних епох двох держав і двох різних народів…

 

Продовження в статті Київська Русь: етнічні і політичні процеси після її розпаду, ч. IІІ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*