Звернення до Тимошенко від комітету «Проти всіх»

Шановна Юлія Володимирівна!

Декілька незалежних аналітичних груп проаналізували електоральне поле, результати соціологічних опитувань і екзит-полів, і прийшли до однакового і беззаперечного висновку – при протистоянні Тимошенко-Янукович в другому турі президентських виборів однозначно виграє Янукович (результати цих розрахунків ми можемо надати для Вашого вивчення).

Ви декларуєте, що Ви піклуєтеся про майбутнє країни і демократичні перетворення в Україні. Ви заявляєте, що хочете зупинити бандитів Януковича.

Але якщо Ви продовжите свою участь в президентських виборах, то тим самим фактично приведете Януковича до влади.  Єдиним законним способом зупинити його прихід до влади є не подальша ескалація протистояння, а ваше технічне зняття з виборів менш ніж за десять днів до другого туру голосування (згідно статті 85, ч. 4 Закону про вибори Президента України).

Тоді Януковичу доведеться брати участь в другому турі одному, а там йому ніколи не набрати більше 50% голосів виборців України (згідно статті 85, ч. 17 Закону про вибори Президента України: «Якщо до виборчого бюлетеня для повторного голосування  було включено лише одну кандидатуру, кандидат вважається обраним Президентом України, якщо він одержав більше половини голосів  виборців, які взяли участь у голосуванні»).  Тому що, по-перше, щоб зупинити його на вибори прийдуть навіть ледачі. А по-друге, не секрет, що дуже багато хто голосує не за Януковича, а проти Вас.

Ми, ініціативна група громадян України «Не підтримую жодного кандидата», закликаємо Вас зупинити пришестя Януковича до влади єдино можливим способом – відмовитись від подальшої участі в президентських виборах.  Якщо Ви любите Україну так, як заявляєте, то повинні поступитися особистими амбіціями заради блага країни. Тоді громадяни України побачать справжнє підтвердження Вашої самовідданості.

Якщо ж Ви не зробите цього, то вся відповідальність за перемогу Януковича ляже на Вас персонально.

Комітет виборців «Не підтримую жодного кандидата – За Україну».

http://systeme.net.ua/

Тігіпко, Яценюк, Ющенко, Гриценко, Тягнибок мають закликати Тимошенко зняти свою кандидатуру!

Останнім часом дуже популярною є байка про те що коли ви, у другому турі виборів Президента, проголосуєте «проти обох кандидатів» то, мовляв, автоматично віддаєте голос Януковичу або Тимошенко (непотрібне закреслити). Довго думав, для того, щоб зрозуміти логіку подібних тверджень, але так і не зрозумів її…

Ясно одне — це технологія. Більше того, навіть суспільство та кандидати, які не вийшли до другого туру, потрапляють в пастку цієї технолгії, коли пропонують прийти на дільниці й проголосувати «проти всіх». Бо ми тоді, насправді, свідомо або не свідомо, задіяні в цій технології і граємо по правилах, запропонованих двома основними гравцями і, таким чином, виглядаємо, не те щоб неповноцінно, а якось недолуго. А основні кандидати користаються цією недолугістю, наприклад, навипередки пропонуючи Сергію Тигіпкові  пост прєм’єр-міністра, та ще й чекають від нього відповіді до початку другого туру (після виборів, очевидно, він їм буде вже непотрібен).

Та не закликати своїх виборців голосувати «проти всіх» потрібно сьогодні Тигіпку, Яценюку, Гриценку, Ющенку, Тягнибоку! Справжні незалежні політики, пасіонарії, Епічні Герої, навпаки, самі мають накидати Януковичу й Тимошенко свої правила гри!

По закону, якщо один з кандидатів в Президенти, з тих, що вийшли до другого туру, менше ніж за десять днів до голосування, знімає свою кандидатуру, тоді інший кандидат, для того щоб стати Президентом, має отримати більше половини голосів виборців, які голосували у другому турі.

Виборці мають змусити своїх кандидатів, а кандидати — Тигіпко, Яценюк, Гриценко, Ющенко, Тягнибок — мають об’єднатися, та всі разом (або кожен окремо) закликати Юлію Володимирівну зняти свою кандидатуру з виборів, а вже потім радити виборцям голосувати за «не підтримую жодного кандидата»!

А Юля Володимирівна, як людина, яка багато разів заявляла про те, що для неї головним є демократичний розвиток України, має зняти свою кандидатуру.

І тоді Віктор Федорович опиняється віч-на-віч з суспільством, а ми вже знаємо що з ним робити — другий раз ми не схибимо.

Кожному ця історія залишає шанс стати Епічним Героєм. Особлива відповідальність лежить на тендітних плечах Юлі Володимирівни! Україна в небезпеці – тут я з Вами, Юля Володимирівно, погоджуюсь, тому теж закликаю Вас зняти свою кандидатуру! Доведіть Вашу відданість демократичним ідеалам не словом, а справою!

МЂСТА ЖИТЕЛЬСТВА И МЂСТНЫЯ НАЗВАНІЯ РУСИНОВЪ ВЪ НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ — 1860 рік

Въ настоящее время, Южноруссы, Малоруссы, или, правильнЂе, Русины, живутъ, въ Россіи, сплошною массою, въ губерніяхъ: Полтавской, Харьковской, Кіевской, Волынской и Подольской, а также въ землЂ Черноморскихъ Козаковъ.

КромЂ того, Русины занимаютъ мЂста въ Черниговской губерніи, къ югу отъ рЂки Десны, (къ сЂверу отъ Десны живутъ БЂлоруссы), въ Курской губерніи къ югу отъ рЂки Сейма и весь Суджанскій уЂздъ; въ Воронежской, къ западу отъ рЂки Дона; въ Екатеринославской и Херсонской составляютъ главную массу населенія; Азовскіе козаки (бывшіе Запорожцы, вышедшіе изъ Турціи въ 1828 году), въ Азовскомъ градоначальствЂ; въ Таврической губерніи къ сЂверу отъ Перекопа; въ Бессарабской Области заселяютъ Хотинскій уЂздъ; въ Люблинской губерніи Царства Польскаго составляютъ д†трети населенія (всЂ Уніаты); въ Гродненской губерніи заселяютъ Пинскій уЂздъ (Пинчуки).

Въ Галиціи, Русины составляютъ сплошную массу населенія къ востоку отъ рЂки Сана; въ Венгріи сплошною массою занимаютъ Мармаришскую, Беречскую, Угочскую и Унгварскую столицы (комитаты) и большую часть Сукмарской, Саболчской и Землинской, а также часть Шаришской столицы.

Въ БуковинЂ, Русинское племя составляютъ треть населенія. Малоруссы поселены также мЂстами по ВолгЂ и въ Сибири, за Байкаломъ, еще со временъ Петра I, и въ Турціи, въ такъ называемой ДобруджЂ, т. е. въ углу, образуемомъ Дунаемъ и Чернымъ моремъ. Эти послЂдніе суть потомки Запорожцевъ, ушедшихъ въ Турцію при ЕкатеринЂ II и бЂглыхъ русинскихъ крестьянъ, и называются тамъ Бутколами.

 

 

Русины, по происхожденію, быту и языку, представляютъ одно племя, но по мЂсту жительства носятъ различныя наименованія, а именно:

Гетма́ньці — жители Черниговской губерніи, или, вЂрнЂе южной ея части, потому что живущіе къ сЂверу отъ Десны извЂстны у сосЂдей подъ именемъ Литвиновъ.

Степовики́ — жители Полтавской и Екатеринославской губерній.


А зараз, увага!!!

Украі́ньці — жители Кіевской губерніи, которая называется Украиною.


Польщаки́ — жители Подольской губерніи, называемой у простонародья Польшею.

Поліщуки́ — жители ПолЂсья.

Патлачи́ — Русины, живущіе въ Бессарабіи и БуковинЂ; названіе получили по длиннымъ волосамъ (патли), ими носимыхъ,

Пинчуки́ — жители Пинскаго уЂзда Гроденской губ.

Южноруссы Люблинской губерніи сохранили свое древнее названіе Русиновъ. Въ Галиціи, жители плоской ея части также называются Русинами, или Русняками.

Гуцу́ли — Русины, живущіе по Карпатамъ, (у туземцевъ называемыхъ: Горбы, Верхи и Бескиды). — По венгерски гуцулъ значитъ разбойникъ. Это названіе дано русинскимъ горцамъ за ихъ отчаянную защиту православной вЂры, въ то время, когда Венгры вводили у нихъ унію. ВпослЂдствіи, когда со словомъ Гуцулъ стало нераздЂльно понятіе о храбромъ человЂкЂ, эти горцы съ гордостью начали сами называть себя этимъ именемъ.

Въ Венгріи, живующіе въ горахъ Русины называются Лишака́ми, а въ долинахъ — Лимака́ми, по часто-употребляемымъ ими въ разговорЂ частицамъ лишъ и лемъ.

Сотаки, живущіе въ Шаришской столицЂ, составляютъ переходъ отъ Русиновъ къ Словакамъ.

Бойки — жители юговосточной части Галиціи.

Шля́хтичами называются Русины-католики, въ Кіевской, Волынской и Подольской губерніяхъ.

….

Михаилъ Левченко.

Ноябрь 1860

Село Майорское, на ТелигулЂ.


Отже, як бачимо, українцями в 19 ст. називали себе русини, які мешкали в Київській губернії: це территорії сучасних Київської, Черкасської, та сходу Житомирської областей.

 

А ще в 17 ст., в Речі Посполитій, українцями називали делегатів на Сейми від Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.

Тут доречно буде розставити всі крапки над «і», стосовно України — як «польскої окраїни»… «Окраїна польська» польською будеpolszczyzna kresowa. Очевидно, якщо б етнонім «українці» було «вигадано» поляками, то українці сьогодні мали б називатись «кресовинцями» чи якось так. Українці — самоназва автохтонного населення. Так русини назвали себе самі, а вже потім так почали називати їх інші!

Після захоплення Галичини Польщею, в 1434 році було створене Руське воєводство. Тим самим Корона Польська апріорі визнала, що тут  живуть русини, ці землі не є польською етнічною территорією.

А у 1620 р. черкаський підстароста Семен Лико прокоментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою, у такий спосіб: “то страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго милість, жем русин, а позви міні по полску шлеть”.

То цікаво було б дізнатись у «русинських активістів» чи в 17 ст. русини були якісь не ті в Черкасах, чи Черкаси не такі?



 

Ну і на останок, всіх бажаючих, запрошую  переглянути «короткометражний фільм» «Русини не москалі» 🙂 http://www.youtube.com/watch?v=vW5hFZHbCUA&feature=player_embedded





БЮТ не доплатив «нічним суддям» :)

Новосілля штабу БЮТ у столичному готелі «Хайятт» було затьмарено неприємним інцидентом — «нічним суддям» Мальвіні Даниловій та Володимиру Кузьменку недоплатили за їхні «юридичні послуги». Таку інформацію «Дніпроград» отримав із київського джерела.

Уніч з 16 на 17 січня саме ці судді Київського апеляційного адміністративного суду прийняли гучні рішення, якими, всупереч закону й остаточним рішенням суду вищої інстанції, відновили тричі звільненого члена ЦВК-пенсіонера Писаренка та заборонили інвалідам голосувати на дому.

Відповідно до домовленостей з представниками БЮТ — спонсорами вказаних рішень, служителі Феміди оговорили для себе магічну цифру — кожному по одному мільйону доларів США. Але передвиборної ночі кур’єри доправили Кузьменкові 650 тисяч, а Даниловій — 700 тисяч доларів. Судді піддалися «антикризовим» аргументам посильних і таки прийняли занижені гонорари.

Однак найцікавіше викрилося сьогодні. Виявилося, у штабі «нічним суддям» виділяли саме два мільйони готівкою. Куди поділася решта грошей — питання риторичне. Крім великого скандалу, що спалахнув у штабі БЮТ, даний інцидент може призвести до суттєвих ускладнень у винесенні судових рішень, так необхідних для перемоги Юлії Тимошенко.

http://dniprograd.org/ua/news/politics/5268

 

ЗИ «Дніпроград» — це вісник ГРАД, дніпропетровської громадської організації, яку створили колишній активіст партії «Реформи та Порядок» Андрій Денисенко, головний редактор газети «Лица» Альона Гарагуц, директор мистецької агенції «Арт-Вертеп» Тимофій Хом’як та голова Форуму порятунку Дніпропетровська Любов Каптєла та ін. Вони критикують всіх політиків.

«Давние социал-демократические традиции» Партии Регионов в Тернополе… от Олега Тягныбока?

Недавно увидел, в одном из старых номеров популярного бизнес еженедельника, карту с результатами внеочередных выборов в Верховную Раду Украины 2007 года и увиденное подвигло меня на некоторые размышления. Всё, в принципе, «логично», если бы не одно «но»: Закарпатская область, с её «фантастическим» результатом у пропрезидентского блока НУНС (более 30% голосов избирателей на обще украинском фоне в 5-10%).

Такую же картину в этой области можно было наблюдать и в 2002 году (тогда мы впервые голосовали за партии), но в пользу… СДПУ(о). Именно результаты в Закарпатье обеспечили прохождение в парламент этой политической силы.

Помниться, тогда , эксперт на одном из телеканалов, с умным лицом объяснял это тем, что в Закарпатской области очень давние социал-демократические традиции. Мол, когда  Закарпатье было ещё чешским, то там было сильным социал-демократическое движение. Вот люди «по старой памяти» и проголосовали. А Михаил Погребинский (тогда он ещё был ученым), в прямом радио эфире искренне удивлялся  подобному результату и утверждал, что у СДПУ(о) нет электората. И результаты парламентских выборов 2006 года стали прекрасным доказательством его слов. СДПУ(о) не пошла на выборы самостоятельно, наспех сколотив непонятный блок «Не так», который набрал «фантастические» 1,01% по всей Украине!

Много воды утекло с 2002 года: сменился Президент, у нового Президента сменились секретари, Погребинский уже не ученый — время расставило всё по своим местам. И в свете последних внеочередных выборов в парламент, можно смело предположить, что результат выборов, как минимум, в Закарпатье, зависит скорее от фамилии человека , который сидит в Секретариате Президента, чем от волеизъявления местного населения.

В развитие темы, можно было бы копнуть ещё глубже  и посмотреть результаты внеочередных парламентских выборов 2007 года в городе Мукачево и сравнить их с внутриобластными. Может оказаться, что именно в этом городе обнаружатся «давние социал-демократические традиции» у Блока Литвина ( мэр г. Мукачево, С. Ратушняк, являлся представителем этой силы и противостоит «хозяину Закарпатья»). Также может оказаться, что и жители славного города Бердянска, запорожской области, внезапно «воспылали бурной страстью» к политической силе Владимира Михайловича: просто мэр этого города в первой десятке Блока.

Уж не знаю, ждёт ли нас «забавная цифирь», если мы вдруг захотим исследовать результаты предстоящих выборов в подобной плоскости, но то, что более пристальное внимание международным наблюдателям на выборах нужно обратить именно на Закарпатье – это факт.

Уже сейчас, опосредовано, можно сделать вывод, что новые хозяева Закарпатья  не только не разрушили старые преступные схемы в регионе, доставшиеся им от предыдущей власти, но и используют их теперь для достижения своих целей; что внутриобластная вертикаль власти коррумпирована и носит ярко выраженный клановый характер.

И если результат ЕЦ на внеочередных выборах в тернопольскую областную раду можно объяснить, тем, что дело СДПУ(о) «живет и процветает», то комментарии от Олега Тягнибока, мне показались, мягко говоря, «странными».

Лидер ВО «Свобода» обосновал высокий результат Партии Регионов в тернопольской области… агитацией священников Почаевской Лавры! Как по мне, довольно «недолугі» слова как для лидера политической силы, которая заявляет о жестких мерах в отношении врагов украинского государства (тем более в Тернополе).

Я извиняюсь, а что, Почаевской Лавры на выборах 2002, 2004 года несуществовало? Она упала с неба буквально перед внеочередными выборами в тернопольский облсовет? И если уж священники этой Почаевской Лавры агитировали прихожан во время церковных служб, то думаю, у ВО «Свобода» хватало ресурсов пресечь это безобразие на корню! Кажется мне, что пан Олег просто нарисовал нам «давние социал-демократические традиции» Партии Регионов в Тернополе…

По сему, в свете грядущих выборов Президента, лично меня, кроме главного вопроса – кто выиграет первый тур – интересуют еще несколько «маленьких вопросиков»:

1. Как проголосует Тернопольская область.

2. Как проголосует юг Донецкой области.

Общеизвестно, что районы вокруг Мариуполя – это вотчина стального магната Бойко (не путать с газовым магнатом). На последних внеочередных выборах в Верховную Раду эти районы сплошь голосовали за Социалистическую партию и Александра Мороза. Очень интересно узнать, с кем сегодня, Герой Украины,  почётный председатель правления Мариупольского металлургического комбината имени Ильича, Владимир Семёнович Бойко, нашел «общий язык».

3. Как проголосует Закарпатье (конечно же).

В прессу, в свое время, просачивалась информация о том, что Балога предложил лидеру Партии Регионов правовую, организационную и электоральной поддержку  за счет избирателей Закарпатья. А позже прошла информация, что Балога помирился с «Воной».Интересно узнать, по «результатам» выборов, с кем  «хозяин Закарпатья», в конечном итоге, «договорился»…


Есть такая наука, которая изучает животных по их экстрементам. Вот так журналисты и избиратели Украины могут изучать политиков по результатам фальсификаций ими выборов (а что, чем не дерьмо).

А з їхнього боку – злочини: як перед виборами соціал-націоналісти прибирають «невигідних»

Неупереджений, сміливий і – головне – правдивий український патріотичний журналіст приречений вести нерівну боротьбу проти недругів, яких наживає протягом професійної діяльності. Зброя журналіста – тільки правдиве слово, а от проти нього самого може використовуватися все, починаючи банальними кастетами й битками і закінчуючи найінноваційнішими методами приборкання слова правди. Мій добрий товариш, Богдан Ковальчук, на 25 років молодший від мене, але незважаючи на юний вік обрав для себе «важкий хліб» журналістської праці.

Кажуть, мов журналіста годують ноги. Це є істиною далеко не в усіх випадках, адже навіть не залишаючи робочого місця можна примудритися знайти і достойно висвітлити грандіозну аферу, вчинену, на додачу, безпосередньо проти тебе. Богданові Ковальчуку не пощастило: через його боротьбу проти «націоналістів-перевертнів» він зробився водночас і здискредитований, і неправдиво обвинувачений, і позбавлений можливості писати.

Видно, хтось там подумав, що, забравши у Ковальчука ручку й папір, затуливши йому рота, зламавши його утворений кількома роками кропіткої праці імідж чесної й відкритої для спілкування людини, вони враз позбудуться клопотів із ним та «заживуть собі у своїй сторонці», йдучи по головах опонентів до омріяних грошей і влади. Не з тими зв’язались, однак…
Спілкувався з Богданом Ковальчуком особисто, оскільки був здивований опублікованими останнім часом заявами від його імені, де говорилося, що статті, над яким він працював, – замовні, і взагалі він увесь останній час писав брехню під тиском таких собі «шантажистів». Тому я йому зателефонував і почув правдиву історію, що ж, власне кажучи, діється.

— Богдане, як так сталося, що від твого імені останнім часом публікується таке, що очевидно суперечить твоїй власній життєвій позиції та принципам? Ти ніби сам себе обвинувачуєш і принижуєш.


— Річ у тім, що я впродовж останніх двох місяців сильно «затерся» з представниками однієї ніби націоналістичної сили – ВО «Свобода». Наша сварка торкалася не тільки ідеологічних сторін (оскільки ви знаєте, що я віддаю перевагу українському націоналізмові, а не штучно створеному соціал-націоналізмові), а й життєвих аспектів. Так, нещодавно я став дописувачем сайту «Український погляд». Водночас там було опубліковано статтю такого собі пана Коцурбатого «ВО «Свобода» зсередини», яка була написана не мною, але я не стану заперечувати, що було використано частково історію мого життя (особливо у тих місцях, де йдеться про «практичну діяльність» вищезгаданої політсили) і я бачив цей матеріал іще до його публікації.

Стаття з сайту УІС швидко поширилася на інші ресурси й спричинила справжній фурор в Інтернеті. Її опублікувало багато сайтів. З’явилася вона також і на блоґ-сервісі «Політико», де я приблизно рік вів свій власний блоґ. Між іншим, опублікував її не я, а інший користувач…

Оскільки більшість нібито «націоналістів» на цьому порталі – члени ВО «Свобода», які знають мою позицію і ми не раз із ними сперечалися на блоґах, то авторство тим панством було моментально «приписано» мені (зважаючи на те, що Федір Коцурбатий – псевдонім). Мовляв, я, ховаючись за чиїмись прізвищами, вирішив попідкладати палки в колеса «правдиво націоналістичній політичній силі», написавши «проплачений», замовний матеріал.

Наші зі «свободівцями» суперечки відтак пожвавішали. Спершу авторство просто, як я вже сказав, приписувалося мені, потім вони почали «співати», що користувач, який опублікував мою статтю на ресурсі, є ніким іншим, як мною…

І це мене, врешті-решт, дістало. Ну, дійсно, а що маєш відповідати людині, коли вона тобі каже: «ти – ніщо й ніхто, а тепер доведи, що це не так»?

Тому я зібрав своїх патріотичних друзів і створив разом із ними проект «FREEKOR» – сайт вільної журналістики. Туди особисто помістив статтю Коцубратого, а також іще низку матеріалів (написаних уже, до речі, абсолютно іншими людьми). Усі ці статті помістило до себе у блоґи відразу декілька користувачів уже згаданого «Політико». І почалося…

В один прекрасний день я просто спокійно сидів собі за письмовим столом, аж раптом мені зателефонував знайомий і запитав, що в дідька значить останній мій допис на «Політико» і чого я починаю відхрещуватися від своєї ж позиції. Я отетерів, адже в той момент комп’ютер було вимкнено, та й пам’ять у мене не хвора, тому точно знав, що я нічого нікуди не писав. Отож, чимшвидше вмикаю ноутбук, і бачу, що з якоїсь причини мене «не пускає» на ресурс, дарма що вводжу точно свій лоґін і пароль. Далі заходжу в ICQ (програма для обміну миттєвими повідомленнями між людьми через Інтернет – прим. авт.) і прошу товаришів «скинути» мені повідомленням той допис, що з’явився нібито від мого імені на ресурсі. Ось, що мені надійшло у відповідь:

«Товариство! Я обміркував своє життя і хочу заявити наступне.

Я вирішив сказати правду про останні події в своєму житті. Я писав замовні статті проти «Свободи» — про це важко говорити, але це справжнісінька істина! Робив це за гроші – хоч платили, чесно кажучи, малувато.

Мене шантажували – саме через це я пішов зі «Свободи» і поливав її брудом весь цей час. Дехто з ворожих до «Свободи» кіл взнали про мене деяку інформацію, яка виставляла мене в не дуже привабливому світлі… Якось у серпні я перепив алкоголю і у напівпритомному стані зі мною стався певний інцедент, пов’язаний з моїм приниженням і насиллям. Я кілька місяців йшов на повідку цієї мафії – а зараз кажу правду, щоб мене більше не шантажували. Я вже втомився від цього всього.

Я змушений пожертвувати своєю журналістською кар’єрою, але повинен це зробити, бо не можу більше писати цю маячню про чесних людей, підписуючись анонімами. Аргументів проти «Свободи» в мене не було, тому довелося писати все підряд, танцювати під дудку шантажистів.

Відтепер – я не хочу більше бути публічною особою. Я вимазався по вуха в лайні і не хочу ніякої журналістики.

Вибачте мені! Можливо, ви мене колись пробачите.

Богдан Ковальчук».

Певна річ, у мене полізли очі на чоло. Я одразу вирішив написати адміністрації сайту «Політико» електронного листа, але рідний поштовий сервіс, де я тримав свою скриньку, мене не пускав точнісінько так само, як і сайт «Політико»!

Слава Богу, друзі не кидають у скрутну хвилину. Я, послуговуючись усе тим же ICQ, повідомив їх, що саме сталося, що мій обліковий запис на блоґах і поштову скриньку було «зламано» невідомими хакерами. Мої друзі повідомили адміністрацію ресурсу «Політико» про цей факт, і мені зателефонували, запитали, чи є останній мій допис дійсно моїм. Отримавши негативну відповідь, заходилися відновлювати справедливість… І зробили це, за що я їм щиро вдячний!

— Нам відомо, що неприємності тоді тільки починалися. Що сталося далі?
— Далі я кинувся перевіряти, чи не пошкоджено інформацію та статті на сайті «FREEKOR». На той час, «довга рука» хакерів до нього не дісталася. Тому я вирішив написати листа на свою «зламану» поштову скриньку, користуючись іншим обліковим записом, із вимогою мерщій повернути мені мої дані й відновити мій пароль, який злочинці змінили. Невдовзі отримав «красномовну» відповідь – «Матюкатись не ввічливо», а трішки згодом, уже другим листом, такий текст:

«Завжди ненавидів мудаків, які навіть шкільний предмет з інформатики не можуть вивчити. Поверну за рік коли купиш на Петрівці книг з інформатики і навчися копмом користуватись. А також коли опануєш дискретну математику».

— Щось відповів на це?
— Ні. Вірите, не до того було. Бо я на власні очі потім побачив, як «зламали» також і сайт «FREEKOR». Інформація з нього зникла геть. Я намагався поновити наповнення, але марно.

Далі сталося ще цікавіше. Мій обліковий запис на «Політико» зламали вдруге. Увесь цей час я переписувався з друзями по ICQ й просив їх, щоби вони переказували на блоґах «Політико» ситуацію. Хтось мені вірив, «свободівці» ж казали, що я таким чином себе рекламую, а заодно і свій сайт. Нічого собі рекламка, так?

Буквально впродовж двох наступних годин було «зламано» решту моїх облікових записів на різних ресурсах, також – іще дві мої інші поштові скриньки. Дісталися навіть тієї, якою я не користувався останні півтора роки. І я залишився «без рук», із зламаними даними, із вкраденими паролями і обліковими записами, більше мені не підконтрольними… Я навіть зараз не знаю, хто це зробив.

— Чому ж тоді закидаєш авторство людям зі «Свободи»?
— Вчитайтеся уважно в текст заяви, яку я нібито опублікував на «Політико». Там іще був рядок «…змушений був під тиском писати статті проти порядних людей зі «Свободи»…», чи щось подібне. На жаль, найпершого тексту запису я не маю, оскільки його за моїм же бажанням було стерто з «Політико». Ну, до того ж, кому таке ще вигідно?

Безумовно, цілком може бути, що це зробили не партійці, а просто надто затяті прихильники. Але у мене складається враження, що там працювала ціла команда людей, бо впродовж кількох годин було викрадено все, абсолютно все, що я створив за останні роки три, а ви самі розумієте, що це немало.

— Не залишили жодного облікового запису? Ніде?
— Уявіть! Іще на додачу мене оббрехали з усіх сторін! Так, на популярному сервісі «Живий журнал» у мене також був власний блоґ
kovbog.livejournal.com. І нині останнім записом на ньому (звісно ж, уже зробленим не мною) є буцімто «тексти» моєї переписки з якоюсь чи то Лесею, чи то Лєною, датовані 2007-им роком, про зміст яких мені навіть гидко говорити. Таку підробку досить легко зробить будь-хто, хто має банальні навички володіння програмою редагування зображень. Безумовно, я такого ніколи нікому не писав.

— Це всі «приємності»?
— Ні. Близько 4-ої ранку було також украдено мій обліковий запис ICQ, в результаті чого я залишився взагалі без зв’язку.

Фактично, нині я нічого-нічогісінько не маю. Дворічна праця – коту під хвіст. Добре, що я самотужки встиг видалити низку власних блоків на інших сайтах: боюсь уявити, що б вони могли там від мого імені понаписувати…

— Що ти збираєшся робити?
— Я маю ІР-адресу того, хто ламав мені обліковий запис на «Політико». На жаль, відомо мені на разі тільки те, що ця людина мешкає в Києві і користується послугами одного популярного Інтернет-провайдера. Але робота буде вестися надалі. Зрештою, я таки дізнаюся, хто це зробив, а одразу після того піду до міліції. Буду судитися зі злочинцями. І виграю, бо маю багато свідків.

Розумію, що уже не підлягає відновленню мій обліковий запис на пошті. Його шкода найбільше, адже там – близько 2000 збережених листів, близько 100 адрес людей. Саме на нього мені приходять завдання з університету, де я заочно навчаюся, і саме на нього мені пишуть усі. Дуже, дуже шкода…

Остання інформація, яку я маю, свідчить, що з моєї вкраденої адреси проводиться розсилка листів, автором яких є нібито я, які продовжують «добивати» мене. Так само з мого облікового запису ICQ ведеться переписка з моїми друзями, де, знову ж, мене намагаються принизити, видаючи бажане за дійсне і брешучи про мене з усіх сторін.

Ти бажав би щось сказати злочинцям? Адже вони швидше за все прочитають ці рядки…
— Хочу тільки побажати щасливого Різдва (сміється). А взагалі, існує кримінальна відповідальність за такі дії. Через те мені нічого казати тим людям, які вчинили злочин. Щойно я доведу справу до кінця, ми всі дізнаємося їхні справжні імена та прізвища, партійну чи організаційну приналежність. І вони, я щиро сподіваюся, отримають гідне покарання.

Ну, і смішно, дійсно. По-перше, я б ніколи не припустився таких ідіотських граматичних помилок у тексті (я про заяву). Наприклад, «взнав» замість «дізнався» або ж «Вибачте мені!» замість «Вибачте мене!». Видно, володіють тільки своїм ремеслом, а от мову власної країни вивчити чогось не можуть.

По-друге, всі, хто мене знають, можуть легко підтвердити, що алкоголю я не вживаю вже понад рік, тож конче абсурдним виглядає фраза, що зі мною стався «інцидент» через те, що я «напився». З усього видно, що автор про мене не знає геть нічого…

Усім тим людям, які мене знають, зі мною спілкуються, я бажаю зараз сказати, користуючись нагодою, таке. Шановні друзі! Якщо ви будете отримувати повідомлення зі скриньок kovalchuk-bogdan@ukr.net, konopelkin@bigmir.net та інших моїх поштових адрес, знайте, що їх у мене вкрадено. Також не реагуйте на повідомлення ICQ з номерів 274-735-878 та 563-1989-03. Контакт зі мною – виключно телефонічно.

— Дякую за розмову, Богдане. Сподіваюся, що все налагодиться якнайшвидше.
— І я сподіваюся. Безумовно, це не причина зупинятися, опускати руки. Я й надалі писатиму правду про всіх.

От така історія сталася з моїм колегою. Жахливо, звісно. Але дійсно я не вважаю це приводом «повісити рукавички на гачок». Головне – не лишитись байдужими до незаконних дій певних поки що не визначених осіб, а допомогти Богдану й таким, як він, відновити справедливість. Хай кожен із нас внесе свою лепту й поширить інформацію про цей і подібні злочини. Про те, як журналістам перекривають дорогу…

 

http://upu.org.ua/content/z-jikhnogo-boku-zlochini-yak-pered-viborami-sotsial-natsionalisti-pribirayut-nevigidnikh

Україна чекає на Епічного Героя

Останнім часом, українським інформаційним простором промайнула думка, що, мовляв, в українському суспільстві  є «запит на тверду руку». Більше того, навіть кандидатка в Президенти дозволила собі в прямому етері помудрствувати на тему: «Чи бажає український народ диктатури» (насправді, в цивілізованих країнах, тільки за подібні думки, кандидат в Президенти автоматично опиняється на політичному узбіччі без жодних шансів в майбутньому).

Не впевнений, що в українців могла визріти така безглузда, примітивна ідея (принаймні, весь історичний досвід українського народу говорить про це), тому, скоріш за все, дослідники і всі ті, хто поставлений відслідковувати подібні речі, насправді помилились в тлумаченні суспільних настроїв…

Як на мене, цю тезу потрібно переінакшити на: «в українському суспільстві  є запит на Епічного Героя».

Саме так! Пересічні українці  чекають на Героя, подібного до Геракла. Героя, який прийшов би і вичистив українські «авгієві політичні конюшні» від гною. З висоти століть такими Героями виглядають Володимир Великий, або волинський князь Роман Мстиславович, який після смерті Мономаха, знову, вже в 1199 році, «збирав» українські етнічні землі.

Навіть у 19 столітті, аж в новгородських землях, дослідники занотовували історії про їх діяння. Без сумніву — це Герої епічного масштабу! Можна впевнено казати, що ці люди робили саму українську історію…

Чи захочуть стати поруч з цими видатними постатями, залишитись в українській історії саме Епічними Героями сьогоднішні «кандидати»? Чи зможе хтось з них прославити своє ім’я в віках???

«Богатир родиться таким, що відразу вже розуміє все, що розуміють тільки дорослі люди, але ні сили своєї, ні розуму він не має виявляти до 20 літ. Одночасно з ним родиться і коняка для нього, бо звичайні коні його не в силі понести»

Хоча, питання тут поставлене трошки не корректно: зрозуміло ж, що всі вони захочуть називатись епічними героями, «рятівниками» України. Дехто, навіть, вже зараз заявляє, що саме він (вона, воно), тоді-то й тоді-то, врятував (рятує) Україну. Але, зрозуміло ж, в цьому питанні одного бажання замало.  Для того щоб стати справжнім Епічним Героєм, потрібно робити кроки, притаманні тільки епічним Героям, а саме —  робити діяння епічного масштабу, і не менше.

Але, як ми знаємо, епічні Герої спочатку мають пройти декілька випробувань для того щоб всім стало зрозуміло, що перед нами справжній Герой, а не, якийсь там, вискочка.

В епічних традиціях різних народів, такою перевіркою може бути підняття  важкої, 16-пудової булави, або виймання меча з каменю. Після цих випробувань всім стає зрозуміло, що перед ними не аби хто, а справжній богатир…

«Также одночасно родиться для нього й змій. Коли богатиреві буде 20 літ і до того часу ніхто його не взнає, хто він, то для його богатирської сили буде іспит: він мусить сісти на коня, який сам до нього в той час прибіжить, і їхати на яку-небудь могилу — там його буде чекати змій... Коли богатир полетить битися з змієм, то змій, знаючи, що йому смерті не минути, часто тікає, летить у повітрі, й люде часто його «бачать». Коли ж буває місячно, то бачать також і богатиря, що женеться ззаду, дедалі то ближче. Б’ються ж вони на землі, неодмінно на могилі»

Отже, що може запрпонувати сучасне українське суспільство претенлдентам на булаву?

Насправді, все дуже просто! Але, УВАГА!!! Ніхто не казав, що буде легко: дуже «глибока колія» політичної коррупції в країні і потрібно бути, дійсно, Епічним Героєм, Напівбогом, щоб знайти сміливість і виплигнути з неї; поламати цю традицію і закласти нову — почати мислити категоріями громадянського суспільства. Вага відповідальності, у тому числі і перед спонсорами, лежить на плечах кандидатів на звання Героя.

Тож:

  1. Кандидату потрібно відкрити свою передвиборчу касу.

Чим більше детальної інформації буде про гроші – тим краще.

  1. Кандидат має запропонувати суспільству свою команду.

Замість того, щоб витрачати час на програму, яку все одно, ніхто ніколи не виконував і, в найближчому майбутньому,  не збирається виконувати, краще було, щоб кандидат надав перелік осіб, яких він буде призначати на посади: генерального прокурора, керівника СБУ, губернаторів, суддів Конституційного Суду, і так далі, по переліку всіх посад, призначати на які має право Президент. Чим більше фамілій – тим зрозумілішою буде політика майбутнього Президента.

Ідеально було б, щоб законодавчо закріпити норму про те, що кандидати в Президенти на початку виборчої кампанії мають оголошувати свої команди. Ніж торгуватись підкилимно і після виборів нехай торгуються відкрито і до виборів, а ми подивимось на результати торгів.

Але, в порівнянні з цими, в принципі, неважкими завданнями, є останнє завдання, яке під силу тільки справжньому Епічному Герою!

  1. Епічний Герой, зазвичай,  робить подорож до Світу Мертвих, тобто… помирає, загибає (зрозуміло ж, в переносному,  ритуальному значенні цього слова).

«Коли богатиря до 20 років не пізнали, тоді змія він неодмінно подолає. Але ж як трапилось, що він не оберігся і стало відомо, хто він такий, то в ту годину, коли його пізнали, він мусить іти зараз битись з змієм. Тут вони обидва падають мертві, «добившись до краю»

В сучасних умовах цю «загибель» можна проінтерпретувати як відмову кандидата від агітації за себе, і початок агітації проти всіх (ще є час). Справді, тільки після цього кроку можна вважати кандидата Епічним Героєм! Стає очевидно, що ця людина відмовилась від власних амбіцій, наступила на горло своїй гордині («загинула») і стала поруч зі своїм народом.

«Але який зиск кандидату від  цієї «ритуальної загибелі» —  може спитати в себе прискіпливий читач.

Справа в тому, що, після такого звитязства, цей епічний Герой, по праву,  може вважати голоси «проти всіх» своїми і апелювати, на наступних виборах, до виборців, які так проголосували, як до своїх!  Таким дивовижним чином, замість декількох відсотків тих, хто проголосував би сьогодні особисто за нього, кандидат, як виразник народних прагненнь про зміну політичної еліти, зразу ж може вважати своїми більше 10 відсотків виборців (і це без агітації!!!).

До того ж, кажуть, скоро будуть вибори до Верховної Ради… Особисто я проголосую за партію справжнього Епічного Героя, тим більше якщо він не забуде  про партійну реформу… Та, мабуть, не народила ще Земля Руська такого богатиря.

«Як тільки богатир уб’є змія, то тоді він летить просто «на гори», де збираються всі богатирі, де й буває їхнє кішло. Гори сі такі високі, що з них буває видно всю країну, за життям якої богатирі й стежать»

У будь-якому випадку, якщо в сучасній Україні така людина колись з’явиться, українські кобзарі мають скласти про неї думу.