Парк Горкого: про дорогу і не тільки…

Дивився в Вікіпедії про славнозвісний сьогодні парк Горького і побачив там дуже цікаве посилання. Харківські зелені активісти,  за допомогою  сервісу «Google map», зробили просте й зрозуміле, для всіх, порівняння «плану Кернеса» з Генпланом Харкова, де ясно показали ділянку парку, яку збирались зрубати Моня Добкін з Гєшею Кернесом…

Дивись Генплан и Кернеса план: Веснина — Новгородская в «Google map»

Не потрібно бути експертом, щоб зрозуміти, що дорогу «імені Моні і Гєши» прокадено якось «по-дибільному» (с): кожному, хто забажає проїхати з однієї частини міста в іншу, потрібно буде робити добрячій гак. Та цих хлопців можна  звинувачувати  у чьому завгодно, але тільки не в ідіотизмі, тому потрібно шукати раціональну логіку в їх діях!

І ця логіка  ЗРАЗУ Ж!!! стає зрозумілою, якщо детально роздивитись на гуглівській мапі территорію котеджного містечка по вул. О. Деревянка, що безпосередньо прилягає до зони запланованої вирубки!

Виявляється, на цій маленькій территорії, кількість тенісних кортів та бассейнів на одиницю площі просто зашкалює, у порівнянні з середньоукраїнськими показниками. Судячи з усього, у цьому «дачному кооперативі», відгородившись від загалу високими парканами, в’ють свої затишні кубельця нові хазяї життя. Подейкують, що там живе сам хазяїн Барабашова — «тушканчик» Фельдман. Я так розумію його маєток розташований в самому центрі, займає найбільшу территорію, та має 2-3 поверховий палац зі шпилями, які прекрасно відкидають тінь у сонячну погоду , та круглим фонтаном перед будинком  — ці хазяї життя подбали про своє приватне життя, збудувавши високі паркани, та вони забули про космічні супутники:))

Навіть, якщо це не маєток Фельдмана, все одно, дуже цікаво було б дізнатись, хто ж це так «розкошує потихеньку»…

Але найцікавіше не це… Місцеві мешканці подейкують, що территорія, де розташовано сьогодні цей «дачний кооператив», насправді теж належала колись парку ім. Горького!

Тому епопея з прокладанням дороги є, «всього-навсього», продовженням цієї історії! А  історія ця, насправді, починається з виділення «кооперативу» земельної ділянки , що належала парку Горького. Щось мені здається, якщо копнути цю історію глибше, ми теж дізнаємось багато цікавих деталей…

А Моня з Гєшею, насправді, просто вирішили ще раз нагріти руки на цій історії, доточивши «ще трошечки своєї земельки» до вже існуючого містечка. Бо ж відомо, що словосполучення «елітне котеджне містечко в лісо-парковій зоні» справляє магічне враження на нашу бидловату «еліту», а ціна цієї землі зразу ж підскокує в декілька разів.

А дорога «для Євро-2012» (яка насправді до нього не має жодного стосунку) була тільки шумовою завісою для цієї оборудки…

 


Этнические и политические процессы после распада Киевской Руси, ч. IIІ

Окончание. Начало в статье «Этнические и политические процессы после распада Киевской Руси, ч. I, ч. IІ»

 

На конец хотелось бы остановиться на «идее фикс» московской правящей элиты – «собирании земель русссских». Здесь сразу же нужно разрушить исторический миф «о шапке Мономаха». В действительности этот головной убор был сделан в подарок татарскому хану Узбеку, судя по всему, в честь бракосочетания, в 1317 году, московского князя Юрия Данииловича и сестры хана. Позже к шапке был приторочен крест и только затем она стала символом власти московских царей…

После создания, в 1199 году, Галицко-волынского княжества, когда волынский князь Роман Мстиславич закрепил свое влияние также и в Киеве, летопись называет его Великим Князем, Самодержцем всей Руси. Слово «самодержец» (автократор) употреблялось относительно императоров Византии и отображало уровень личной власти князя, то есть то, что он был единовластным хозяином на подвластных ему землях (например, после того, как Витовта было провозглашено самодержцем, польский король Ягайло отказался признавать его таким, потому что согласно условий Кревской унии 1385 года, Витовт не имел права единовластно господствовать).

А в 1547 году Великого Князя Московского Ивана Грозного было короновано царем всея Русии. Он имел полный титул: «Мы, великий государь Иванъ, Божiею милостiю царь и великий князь всеа Русiи, Владимирскiй, Московскiй, Новгородцкiй, Псковскiй, Резанскiй, Тверскiй, Югорскiй, Пермскiй, ВятцкiйБолгарскiй и иныхъ».  А вот как писали в челобитных новому московскому царю Алексею Михайловичу, после смерти его отца, Михаила Федоровича, в 1645 году: » А отходя сего света, отец твой государев, блаженныя памяти, великий государь, Михаил Федорович, благословил сына своего, тебя великаго государя, быть на cвоем царском престоле, на владимирском и на московском государстве и на всех больших государствах российскаго царствия царем и великим князем всеа Русии».

Но это не значит, что и Роман Мстиславич, и Иван Грозный, и Алексей Михайлович, были обладателями абсолютно всех земель прежней Киевской Руси. И титул Ивана Грозного четко указывает нам на то, царем какой «Всеа Русии» он был. Как видно из титула, был он царем: Владимирским, Московским, Новгородским, Псковским, Рязанским, Тверским, и т. д… как видно, по большей части земель угро-финских…  Собственно, в титуле царя перечислены все этнические территории, что было включено к Московскому Царству.

И здесь очень интересной выглядит связка «… Владимирскiй, Московскiй…«

… В 14-15 в. города Владимир, Москва стали этническими центрами тех же, полумифических, финских племен мурома и мещора. Еще интереснее выглядит то, что Владимир стоит в этом перечне впереди Москвы. Именно такая последовательность раскрывает нам, какие политические и этнические процессы протекали на тех территориях… Эти два племени – мурома и мещора – стали, в сущности, подэтносами одного народа – московитов.

И здесь, уже в настоящий момент, можно сделать несколько важных выводов:

1. Московский империализм берет свое начало во Владимире.

2. Московский империализм не видит себя, в глубь веков, дальше города Владимира, иначе киевское прошлое этого империализма должно бы быть как-то зафиксировано в титуле московских царей.



Етнічні і політичні процеси після розпаду Київської Руси, ч. III

На фото: двуглавый орел из монет Сарая Нового – второй столицы Золотой Орды, середины, 14 в.


Политика – это искусство возможного, потому исходя из собственных возможностей, красивыми словами о «Благородной миссии собирания земель русссских» московские правящие элиты в действительности прикрывают свои имперские посягательства, не более того… «Собиранием» земель Киевской Руси в свое время занимались и руськие (читай украинские) и литовские (читай белорусские) феодалы. Но именно из-за их цивилизаторской роли, Княжеское Государство и  в свое время и пришло в упадок. Благодаря попыткам расширить пределы государства, на этнических территориях Киевской Руси были запущены механизмы создания наций, которые, в результате, привели к возникновению в 13-14 в. ряда Великих Княжеств, построенных именно по этническому принципу.