Українська рицарська поезія початку XVII ст.

Дуже цікаво спостерігати, як в, здавалось  би, прості й зрозумілі сьогодні слова, ще 500 років тому, вкладався абсолютно інший зміст. Виявляється, в ті часи, славні сини россійського племені  упокоювали Україну від татар та… москви!

Та й саме слово «Україна» в ті часи розуміли геть по іншому. Тоді Україною звалась  історична земля Великого князівства Руського, така як Волинь, Поділля, Галичина…

 


Отже, пропоную Вашій увазі зразок українською рицарської поезії початку XVII ст.: вірш на честь славного і вдатного руського-українського рицаря , князя Семена Лика. У 1620 р. він, зокрема, у такий спосіб прокоментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою: “то страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго милість, жем русин, а позви міні по полску шлеть”. Тільки за це, як на мене, йому потрібно було б в Черкасах поставити пам’ятника!



Въ томъ же року 1621 въ рицерскихъ справахъ досветченый его милость князь Семенъ Михайловичъ Лыко на подстарост†Черкаскомъ, который не былъ преконаный боемъ, але презъ чаровницу тамъ же въ Черкасехъ съ тымъ се светомъ пожегналъ, где забавы и некоторые справы рицерские виршами коротко выписую, чого самъ, при боку его будучи, почасти естемъ сведомъ:


Бо то есть дорогий обычай рицера жаловать

И смерть его своею смертию откуповать;

Такъ чинили оные валечници,

Купуючи Гектора зацного Троянчици:

Золото взаемъ ваги поступили

Тело оное мужне великимъ коштомъ чтили;

Въ кождомъ то давномъ рицерскомъ народе

Мужа до бою золотой даровали свободе

И его рицерские поступки оферовали,

Богу несмертелному за него дяковали.

Такого вожа зыскало российское племе —

Дорогой карбункулъ неошацованое цене,

Зацна кровъ мужного князя Лыка кости

Рыцеръ неошацованый жалости

Князь Семенъ Лыко, вожъ делный,

Цнотъ, уместности и скромности полный.

Егды за его приводомъ замокъ Московскій Белгородъ добывали,

Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и замку, где войско здобывало.

Скарбу немало; потомъ збурилъ Рылскъ, Путивль

Съ подивенемъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,

Кгды се тежъ на Муравскихъ шляхахъ съ татарами потыкалъ:

Такъ, яко се биютъ воды о скалы

Такъ се князя Лыки войско съ татарскимъ зошло,

Не великостю але моцю его прошло;

А самъ межный князь почалъ своимъ продвовати,

Побивши татаръ, почалъ щасливе триумфовати:

Зачимъ отъ москвы и отъ татаръ упокоилъ Украину; тымъ

Здорове людей и местъ Украинныхъ обваровалъ своимъ.

Такую моцъ тотъ зацный мужъ въ словехъ у силе

Мевъ вдячный рицерству и отчизне миле;

Кгды се съ послугою своею где поспешилъ,

Великою учинивши корысть всихъ тешилъ,

Або военымъ способомъ векъ свой увесь травилъ,

Въ поляхъ дикихъ коло шляховъ Муравскихъ татаръ длавилъ.

Часомъ отъ зною, то отъ горачности

Опрочъ хлеба потравъ и безводной млости

Тымъ способомъ веку онъ молодого зажилъ

И рицерской дельности такъ набылъ

Самъ тежъ щасливе въ Олександрове премешкивалъ,

Потехъ своихъ зъ великою радостю заживалъ.

Чому Хорошковський оберігає від народу архіви НКВС?

Нещодавно Служба безпеки України знову відзначилася. Ні, не викриттям супернебезпечних злочинців, не порятунком країни від якогось зовнішнього ворога. СБУ затримала й порушила кримінальну справу проти науковця, директора Національного музею меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого. Начебто цей громадянин «здійснював підготовку до розсекречення державної таємниці», яка стосується діяльності ОУН-УПА. Крім того, СБУ провела обшук у самому музеї і вилучила відеосвідчення дисидентів, які там зберігалися.

Дивно якось виходить… Команда, що прийшла до влади, як може, старається охаяти діяльність УПА, але розсекретити архіви, щоб підкріпити свої звинувачення фактами й документами, не хоче.

А може, серед тих документів є щось таке, що зовсім не свідчить про міфічні злодіяння УПА?

Ми запитали експертів, чому Служба безпеки України не зацікавлена в знятті грифу «Секретно» з архівів про діяльність ОУН-УПА та НКВД-КГБ?

Ганна Герман, заступник глави Адміністрації президента України:

БУДЕ ПОГАНО, ЯКЩО СБУ НЕ ДОТРИМУВАТИМЕТЬСЯ СВОЇХ ІНСТРУКЦІЙ

Ганна Герман і Валерій Хорошковський під час засідання Ради регіонів у ЛьвовіВважаю, це питання до минулих керівників СБУ, до політиків і до влади, яка не зробила всього для того, аби питання, які мають вивчати історики, а не СБУ, були відокремлені від Служби безпеки, виділені в якусь окрему інституцію. Усі ці матеріали помаранчева влада мала передати в Інститут національної пам’яті, щоб ними займалися історики. Мене дивує, чому вона цього не зробила.

Це все питання історії. І сьогодні їх треба розглядати саме так.

Працівник Служби безпеки (музей, очолюваний істориком Забілим, перебуває у структурі СБУ) пробував винести інформацію, яка, за їхніми інструкціями, є закрита, тому СБУ й вирішила з цим розбиратися. Треба відділити зерно від полови…

Бо, знаєте, є службові інструкції, є закон (про державну таємницю)… Проти закону та інструкцій іти не можна. Гадаю, буде погано, якщо Служба безпеки не дотримуватиметься своїх інструкцій і не каратиме своїх працівників за їх порушення.

Єдине, на що спромоглася помаранчева влада, – засудити Сталіна за Голодомор і тих сталінських поплічників, які вже померли. (Сміється. – Авт.).

Наскільки важливо для суспільства знати суть розсекречених архівів? Ну, це риторичне питання. Суспільство має знати свою історію, але держава повинна створити всі необхідні для цього передумови.

Дмитро Корчинський, публіцист:

ЗНАЮ НИЗКУ ЖИВИХ КАГЕБІСТІВ, ЯКІ ПИШАЮТЬСЯ СВОЇМИ «ПОДВИГАМИ» І КІЛЬКІСТЮ РОЗСТРІЛЯНИХ

Лідер “Братства” Дмитро Корчинський разом зі своїми соратниками спостерігає за маршем комуністів. Київ, 7 листопадаЗараз СБУ дуже тісно співпрацює зі своїми колегами з Федеральної служби безпеки Росії і системно робить реверанси в бік ФСБ чи виконує прямі прохання з боку російських колег. Росія дуже серйозно ставиться до ревізії радянської версії історії. А СБУ обслуговує інтереси ФСБ.

Загалом це небезпечна тенденція. Справа в тім, що знищення архівних матеріалів – явище традиційне в Україні. Ми пам’ятаємо пожежі 60-их років, коли згорів Київський архів… Це була централізована кампанія. Знищення й вивезення документів почалося у XVIII столітті й не припинялася досі. Цілком можливо, що велика кількість українських архівів, особливо центрального апарату та місцевих управлінь КГБ опинилися в Москві. І ми не знаємо, які там відбуваються з ними маніпуляції. Гадаю, низка документів і нині передається в Москву.

Кагебісти дуже живучі. Я знаю цілий ряд людей, дуже бадьорих старичків – по 80-90 років – які й не збираються помирати. Вони досі пишаються своїми «подвигами» й кількістю розстріляних.

Також рештки корпоративної етики в спецслужбах примушують саме до такої поведінки. Тобто вважається недопустимим розкриття секретних співробітників: стукачів, агентури та офіцерів, які були задіяні в різних спецопераціях, репресіях.

Український філіал КГБ не був розігнаний, не було сформовано нову спецслужбу. Працівники сиділи в тих самих кабінетах… А потрібно було створити нову спецслужбу, з нуля. Цього зроблено не було, і сьогодні ми маємо Службу безпеки, яка, крім як знищувати документи, підслуховувати й підглядати за істориками, ні нащо не здатна.

Для суспільства вкрай важливо знати, хто розстрілював, хто репресував. Бо всі наші твердження, ґрунтовані на спогадах наших батьків і дідів щодо масових репресій, часто не мають належного документального підтвердження. А тепер уже й не можуть мати, бо багато всього було знищено.

Часто ми навіть не уявляємо масштаби того, що відбувалося. Вважається, що тільки в Биківнянському лісі закопано 120 тисяч людей, розстріляних у Жовтневому палаці в 30-і роки. Їх туди трамваєм вивозили.

Таких місць поховання у Києві ще кілька: у районі ВДНХ, у Бабиному Яру, який був наповнений трупами ще задовго до німців. Уся Україна вкрита масовими похованнями вбитих людей у 20-і, 30-і, 40-і й на початку 50-их років. Звісно, що робити ексгумацію цих мільйонів убитих не варто, проте знати, скільки їх було – треба. Також важко визначити ким вони були вбиті. Наприклад, у Биківні – більш-менш ясно, бо в більшості черепів є невеличкі овтри від куль, випущених з пістолета ТК – маленької генеральської зброї, щоб мізки не забризкували приміщення…

Історія – зброя в політичній полеміці. Без документів наші супротивники можуть стверджувати, що взагалі жодних репресій не було. І ми й надалі програватимемо в ідеологічній війні, яка ведеться за участю Росії.

Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії НАНУ:

СБУ ЗАЙМАЄТЬСЯ ПРАКТИКОЮ, ЩО ВЛАСТИВА ТОТАЛІТАРНИМ РЕЖИМАМ

Мирослав ПоповичЗа міжнародною практикою, секрети найвищого державного рівня перестають бути секретами через тридцять років. У будь-якому разі ті таємниці, що пов’язані з війною, мають бути звільнені від грифу «секретно» вже давно.

Мені важко сказати, якими міркуваннями керувалася СБУ, коли затримувала історика зі Львова. Мабуть, це була лише спроба нагадати, що існує такий орган і, мовляв, дивіться уважно. Тобто що є така серйозна організація, яка дивиться і все фіксує. По-іншому я не можу пояснити такі дії. Це ж несерйозно з їхнього боку…

Усі розуміють, що йдеться про ідеологічні речі. Але це абсолютно неприйнятно, у демократичному суспільстві так не робиться. Такі жести СБУ є загрозою для свободи, яка ще не зміцніла.

Те, чим займається сьогодні СБУ, – практика, властива тоталітарним режимам.

Безумовно, це небезпечно, бо ми ж, крім усього іншого, рухаємося в бік однопартійної системи, за якої всі непровладні політичні партії будуть гарніром, а Партія регіонів буде чимось на зразок Єдиної Росії чи КПСС.

Я противник так званої люстрації: але вина кожного має бути встановлена. Не йдеться про тих, хто носив партійні квитки – багато хто їх носив, — але ж одні залишалися порядними людьми, а інші робили підлоту. І цих осіб, зусиллями яких, хтось потрапив у в’язницю з політичних міркувань, відсидів термін, суспільство має знати. Про покарання не йдеться, бо закон зворотної сили не має.

Леонід Кравчук, перший президент України:

З ЯНУКОВИЧЕМ МОЖЕ ТРАПИТИСЯ ТЕ САМЕ, ЩО Й З КУЧМОЮ

Довірена особа кандидата у президенти Тимошенко Леонід Кравчук під час прес-конференції. Ужгород, 29 січня Головне турбота СБУ в тому, щоб не розсекретили дуже багато прізвищ. Бо, можливо, ці прізвища знаходяться в активному політичному житті: є родичами, батьками сучасних політиків, бізнесменів, публічних людей.

Усі документи мають бути розсекречені, бо якщо ми країна цивілізована, то не можемо не розсекречувати історичних фактів. А якщо лише порціями видаватимемо історичні факти, які вигідні СБУ чи тим господарям, котрі стоять за СБУ, то матимемо однобоку історію.

Як це якась партія може визначати, що з історичних фактів подавати людям, а що приховувати?! Це непристойно, недемократично і нецивілізовано.

Якщо нинішні комуністи кажуть, що були злочини ОУН-УПА, то і я хочу про це дізнатися. Тоді для чого ці злочини УПА приховувати?!

Тримаючи архіви в секреті, СБУ виконує політичну волю своїх вождів. А документи треба розсекретити без будь-яких купюр і обмежень. Тоді суспільство зрозуміє сучасну картину, побачивши її в минулому. Тут не можна бути наполовину демократом, наполовину сучасною людиною, а наполовину – керуватися позицією партії. Не можна перебувати фізично в Україні, а в голові мати сталінські ідеї.

Сьогодні вже не повинно бути таємницею, хто кого й за що розстрілював.

Мені поки що важко казати, у що перетворилася СБУ, але в країні має місце тенденція до запровадження недемократичних форм управління, коли СБУ переслідує людину (директора історичного музею «Тюрма на Лоцького»), бере його під варту чи дозволяє собі якісь натяки, комусь телефонує, когось попереджає, погрожує, натякає. Це означає, що спецслужбам дозволено те, що не повинно бути дозволено.

Я був у багатьох країнах світу. Там здійснюється дуже сильний контроль за службами безпеки. Не тому що вони такі погані, а тому, що в них така робота. Їм може бути цікаво стежити за людьми. І якщо їм це дозволити, то вони робитимуть це навіть щодо тих осіб, хто їх це дозволив.

Наведу приклад. Коли мене обрали президентом, мені визначили робоче місце в приміщенні колишнього ЦК Компартії України в кабінеті Щербицького (нині там адміністрація президента). Коли ми відкрили дерев’яні панелі, то за тими панелями знайшли стільки проводів, підслуховуючих інструментів!.. Я жахнувся! Тобто члена політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартії України, одну з найвищих посадових осіб у Радянському Союзі слухали в Москві.

Хочу сказати, що з Януковичем може трапитися те саме, що й з Кучмою (ідеться про записи майора Мельничекна. — Авт.).

Тут не має бути якихось слизьких доручень. СБУ, як будь-який правоохоронний орган, не може отримувати недемократичних доручень від влади. Бо одне незаконне доручення дає їй право робити десять незаконних.

Я мав бесіду з Леонідом Кучмою, та й з іншими високо посадовцями, – усі в один голос сказали, що найбільше, кого вони всі остерігаються, – це наша Служба безпеки.

Опитала Оксана Климончук

http://unian.net/ukr/news/news-395988.html