Вбивство в Донецьку. Режим почав знищувати своїх же виборців

Як повідомив «Українській правді» народний депутат від «БЮТ-Батьківщини» Михайло Волинець, шахтар-інвалід Геннадій Конопльов загинув о 19:10.

За словами депутата, працівники міліції «за участю бандитських формувань у цивільному» почали штурмувати містечко й завалили армійський намет, який був наданий мітингувальникам МНС області.

«Коли повалили намет, у ньому задимівся генератор. Люди опинилися під заваленим наметом, і Конопльова затоптали», — розповів Волинець.

 




Загиблий не був чорнобильцем, він був головою ветеранської організації учасників війни і дітей війни міста Родинського на Донеччині, членом партії «Батьківщина». Близько тижня знаходився в стані голодування.

За словами депутата, «Швидка» забрала Конопльова вже без ознак життя.

Водночас, як повідомляє «Інтерфакс-Україна«, о 19.00 близько 30 правоохоронців, не пред’явивши жодних документів, увірвалися в наметове містечко і звалили великий намет.

Пізніше біля Управління пенсійного фонду сталася бійка між інвалідами-чорнобильцями та працівниками міліції.

Як повідомляє кореспондент агентства, чорнобильці пішли на штурм Управління пенсійного фонду, коли дізналися, що від серцевого нападу помер мітингувальник, постраждалий після зносу намету.

«Одному інваліду стало погано … він помер у швидкій допомозі», — повідомив один з активістів Володимир Деркач.

Як повідомляється, правоохоронці забрали з собою намет, 2 печі-буржуйки, а також генератор.

Решта інвентаря залишилася лежати на землі. Решту наметів не чіпали, передає кореспондент агентства.

Разом з тим, як повідомляє УНІАН, наразі близько 50 чорнобильців, які залишилися на території наметового містечка, заявили про те, що не залишать це місце доти, доки до них негайно не прибуде губернатор Донецької області Андрій Шишацький.

«Ми нікуди звідси не підемо, поки не приїде Шишацький. Відбулося відкрите, неприховане, бандитське беззаконня. Влада показала своє справжнє обличчя», — сказав учасник акції, голова Донецької обласної організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів Чорнобильської катастрофи «Чорнобиль-Єдність» Микола Гончаров.

Другий Зимовий похід Армії УНР.

 

Визвольні змагання українського народу 1917 – 1921 років добігали трагічного кінця. Восени 1920 року під ударами червоних військо Української Народної Республіки разом з вимушеними союзниками – поляками – відступило до Збруча.

12 жовтня польські власті дійшли згоди з більшовицькою Росією про перемир’я, що дало змогу Семенові Будьонному вдарити по українському війську. Воно мусило 21 листопада перейти Збруч.

26 тисяч старшин і козаків, опинившись хоч і на своїй землі, та в чужій державі, вимушені були скласти зброю. Вони були інтерновані в концтаборах, де терпіли нужду і голод, знемагали від епідемій, тратили бойовий дух і вмирали.

Тим часом захланні сусіди за допомогою західної дипломатії, яка – на свою ж біду – не захотіла сприяти становленню самостійної української держави, розшматували живе тіло України: Закарпаття опинилося під Чехословаччиною, Бессарабія та Північна Буковина дісталися Румунії, Велику Україну загарбала большевицька Росія, Волинь та Галичину окупувала Польща.

Та український народ не припинив боротьби. За даними Михайла Фрунзе, в 1921 році в підросійській Україні діяло близько 40 тисяч повстанців – в основному, селян, які боронилися від ленінської продрозверстки. Звичайно, на зиму ця активність підупала, і це мусило знати керівництво УНР у вигнанні.

У колах інтернованих зріла думка допомогти повстанцям, зробити ще одну спробу визволити Україну. Керівництво УНР, яке діяло на території польської держави в нелеґальних умовах, зуміло домовитися з польськими властями, щоб вони не перешкоджали спорядженню в Україну бойових груп.

23 жовтня 1921 року у Львові за наказом Головного Отамана Симона Петлюри почав діяти «Штаб Повстанської Армії на Україні». Командувачем Армії був призначений ґенерал-хорунжий Юрко Тютюнник, начальником штабу – полковник Юрко Отмарштейн.

Готувався Другий Зимовий (або ж Листопадовий, Льодовий) похід. Охочих поляки звільняли з концтаборів, але зброю та спорядження штаб мусив роздобувати сам усіляками правдами та неправдами.

Учасники походу згадували: кому дісталася поржавіла ґвинтівка, інший мусив скинути пасок, щоб було на чім ту ґвинтівку носити, а хто йшов геть без нічого в надії відбити зброю у ворога. Не всі мали й чоботи – деякі йшли в постолах.

Похід вирішено було розпочати одночасно трьома групами. Бессарабська група під проводом ґенерал-хорунжого Андрія Гулого-Гуленка зазнала поразки, щойно перейшовши кордон. Подільська група під орудою полковника Михайла Палія-Сидорянського, потім полковника Сергія Чорного, пройшла рейдом 1500 км аж під Київ, громлячи окупантів, і щасливо повернулася за кордон, утративши трьох убитими і маючи 25 поранених.

Третя, найбільша, але найгірше озброєна, Волинська група під проводом самого ґенерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила в похід 4 листопада 1921 року двома бригадами, що ними командували полковник Леонід Ступницький та ґенерал-хорунжий Володимир Янченко. На 894 вояків (разом з командуванням 902) мали всього 400 ґвинтівок, 120 тис. набоїв, 6 кулеметів, 120 ручних ґранат.

Уночі 4 листопада тютюнниківці біля села Борове (за 30 км від Олевська), роззброїли прикордонну польську залогу, перейшли кордон. 5 листопада розгромили загін чекістів у селі Журбовичі, декілька продзагонів, а награбований ними хліб роздали селянам. 6-7 листопада захопили Коростень, але не змогли його втримати: із Житомира надійшли два бронепотяги і тисяча курсантів Школи червоних старшин.

Та все ж повстанці встигли звільнити з в’язниці 470 в’язнів, в основному, селян, які не здали хліба продзагонам. Полковник Отмарштейн вважав здачу Коростеня поразкою і радив повертатися за кордон, та ґенерал-хорунжий Тютюнник вирішив іти далі на схід, щоб з’єднатися під Києвом з Подільською групою.

Рушили через Дідковичі (8.ХІ), Обиходи, Ксаверів, повернули південніше в напрямку станції Чоповичі (10.ХІ), що західніше Малина, далі рухалися на південь у напрямку Радомишля з наміром захопити його. Востаннє перепочили 11 листопада в с. Заньки. Але біля сусідньої Чайківки наступного дня  їх перестріла бригада Григорія Котовського, яка надалі невідступно їх супроводжувала, вчиняючи дрібні наскоки та шукаючи вигідної для бою позиції.

Повстанці вступали в бої, котовці зазнавали відчутних утрат. За розповіддю очевидця, червоні, відступаючи ввечері, гукали словами популярної тоді пісні: “До свидания, до завтра, до восьми часов утра!”.

Валка, обтяжена пораненими, з боєм перейшла 13 листопада річку Тетерів у селі Городське і шлях Житомир – Київ, але раптом з Войташівки (тепер Квітневе) різко повернула біля села Кочерів на північний схід у напрямку Димера, де мала з’єднатися з Подільською групою.

Ішли з боями три з половиною доби без перепочинку (від Заньок) правобережжям Тетерева через села Ставецька Слобода, Раївка, Кодра, Нова Буда. У селі Леонівка 15 листопада дізналися, що Подільська група пройшла сюдою буквально кількома днями раніше. Надії на об΄єднання не було. Аж тоді вирішили рухатися на захід, до польського кордону.

Уночі проти 16 листопада загін переправився через річку Тетерів між селами Колінці і Блитча, зайнятими котовцями. Береги річки болотисті. Тоді випав глибокий сніг, був мороз, але лід був тонкий. З переправи майже ніхто не вийшов сухим. Щоб переправити поранених, вози і сани ставили одні на одні.

Змучені походом, доночовували в Малих Миньках, де затрималися майже до полудня 17 листопада. Щойно валка підвід вийшла на поле в напрямку села Звіздаль, як на неї напала червона кіннота, біля трьох тисяч шабель.

Зав’язався жорстокий бій, у якому загинуло близько 400 повстанців. Котовці рубали й поранених на підводах, і беззбройних підводників-їздових.

Тільки 120 старшин і козаків зі штабом включно, хто був на конях, у тому числі Ю.Тютюнник, В.Янченко, Ю.Отмарштейн, зуміли пробитися до лісу під селом Звіздаль і через села нинішніх Коростенського та Олевського районів 20 листопада прорватися за кордон біля с. Купіль. 537 старшин і козаків потрапило в полон, у тому числі багато поранених.

Півтора кілометрами південніше села Звіздаль (нині Народицького району), на полі, де тепер радіоактивний могильник, стоїть пам’ятник червоного граніту з написом: “Бійцям бригади героя громадянської війни Г.І.Котовського, які в листопаді 1921 року розгромили в цих місцях велике угрупування білобандитів. Встановлено на честь 70-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції”. Тобто в 1987 році. “Білобандитів”…

Так фальсифікується історія.

Полонених, у тому числі й поранених, тримали в церкві с. Малі Миньки, 18 листопада їх відконвоювали до містечка Базар, зачинили в церкві та двох синагогах.

Базарці пам’ятають це. Галина Василівна Єсипчук, яка мала тоді 16 років, розповідала нам 1990 року, що її батько (суддя) якраз заколов кабана, то мати дала їй вузол свіжини і веліла віднести полоненим до церкви. Інші жінки теж приносили харчі. Варта пропускала їх. А ще Галина Василівна носила містечковому фельдшерові полотно для перев’язок. Він дуже зрадів, бо не мав чим перев’язувати поранених, яких у нього була повна хата.

21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, котовці вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”.

Запропонували перейти на бік червоних, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”.

Що українські вояки чинитимуть саме так, Котовський не сумнівався, тому заздалегідь примусив селян викопати дві довжелезні ями…

Далі на http://www.istpravda.com.ua/short/2011/11/21/62594/

«Регіонали» бояться пропорційної системи, бо не отримають більшості

Із новим законопроектом від парламентської більшості про вибори народних депутатів почалася маніпуляція. Над ним працювала робоча група, створена указом президента. Вивчалися виборчі системи різних країн. Законопроект передбачав пропорційно-мажоритарну систему, коли 225 депутатів обираються за партійним списками і 225 — по мажоритарних округах. Венеціанська комісія зауважила, що ця система вже в Україні була апробована на виборах 1998 та 2002 років. Вона дозволила робити великі маніпуляції і фальсифікації під час голосування. Повторювати це було б нерозумно. На парламентські слухання представили зовсім не той текст, який вивчала Венеціанська комісія. Це визнала навіть радник президента Марина Ставнійчук. Тобто, іде шулерство і маніпуляція виборчою системою.

Влада розуміє, що за пропорційної системи вона не зможе отримати більшість у парламенті. Тому за рахунок мажоритарних округів хоче вирішити цю проблему. 2002 року провладний блок «За ЄДУ» програв «Нашій Україні». Але за рахунок мажоритарщиків, яких перекупили, залякали, загнали в більшість, президент мав контроль над Верховною Радою.

Мажоритарка створює великі можливості для адмінресурсу — можна натиснути на бюджетників, муніципальних працівників і провести вигідного кандидата. До того ж ця система не враховує волевиявлення значної частини виборців. Скажімо, якщо в окрузі 15-20 кандидатів, то переможець може набрати всього 10 відсотків голосів. При цьому голоси 90 відсотків виборців «згоряють». При цьому у парламенті буде багато відносно незалежних депутатів, які можуть вільно переходити з одного табору до іншого. Це не структурує Верховну Раду.

Більшість експертів схиляється до того, що для України найкращою є пропорційна система з відкритими регіональними списками. Така система існує у більшості країн Європи. Вона мінімізує можливості для адміністративного тиску і фальсифікацій, якщо правильно виписати усі правила процедури голосування і підрахунку голосів. Нещодавно за нею успішно провели парламентські вибори у сусідній Польщі.

Гадаю, що влада все одно протискуватиме законопроект «регіонала» Олександра Єфремова. Чи підпише цей закон президент — питання, адже він суперечить Конституції. Наприклад, положення про те, що кожен кандидат може балотуватися і за партійним списком, і по округу. Тобто, цей документ виписаний під інтереси однієї політичної сили — Партії регіонів. Продавлювання такого виборчого законодавства породжує серйозну проблему — недовіру до парламенту, який буде обраний за такою системою. Тому потрібний широкий суспільний діалог по виборчому законопроекту. Поки що чуємо монолог однієї партії, яка заплющила вуха і нікого не хоче слухати.


http://gazeta.ua/articles/viktor-chumak/_regionali-boyatsya-proporcijnoji-sistemi-bo-ne-otrimayut-bilshosti/408371Джерело: Gazeta.ua

Дорогие матеря, это кошмар!

Дорогие матеря, я из Киева, я могу сказать, что там происходит. Там просто подготовка к вооруженным нападениям на органы власти! Значит, стоят пулеметы рядами. Все везде американское! От! И горы гранат Ф-1. И это на фоне: «Хама на вила, хама на вила…». От такое от! Это просто… Это кошмар! И хочу вам сказать, шо эти пулеметы — не простые, а заряженные. Люди берут пулемет, постреляли, взяли другой. От! И она тянется и тянется рука. Сейчас я ехала сюда, были новости. И сказали: на площади массовая скупка оружия почалась. До чего мы дожились! И палят, и палят! Глаза просто лубяные! Просто!…

pravda.com.ua

710588_20041130185650.gif