То хто ж був першим королем Русі?

7 вересня Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення 810-річчя з дня народження першого короля Русі-України Данила Галицького». За це рішення проголосувало 263 із 344 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Як повідомляється, 2011 року виповнюється 810 років від дня народження Данила Галицького – князя Галицько-Волинського, великого князя Київського, «першого короля Русі-України» (з 1253 року)


Тішить, що депутати цікавляться не лише сьогоденням і майбутнім Української держави, а й цінують і пам’ятають її славне минуле. Шкода, що пам’ятають вони не всю історію, а окремі частини.

Адже за всієї поваги до видатного і славетного короля Руського королівства Данила, варто зауважити, що він не був першим князем Русі-України, якого коронував Папа Римський.

Перший король Русі-України був коронований на 180 років раніше Данила й звали його Ярополк Ізяславович. До речі, ще один цікавий факт – майже одразу після смерті його було канонізовано православною церквою.

Хто такі «королі»

Після розпаду Ойкумени (Римської імперії), що своїми кордонами простиралася від Атлантичного океану до берегів Чорного моря та Карпатських гір, й від острова Великобританія до Египту та Близького Сходу, на теренах Європи розпочинається процес становлення національних держав. Хоча юридично до кінця VIII століття главою державних утворень продовжував вважатися римський імператор (візантійський базилевс), дедалі більше реальної влади мали у своїх руках місцеві племінні вожді, що носили титул dux (герцог або князь). Поступово вплив Візантії на європейську політику зійшов до мінімуму, а з часів правління Карла Великого (768–814 рр.) відбувається renovacio imperii («відродження імперії»). 25 грудня 800 року в Римі Папа Лев III коронував Карла імператорською короною, із цього часу саме Папа Римський мав виключне право надавати монархам титул rex. У слов’янській традиції він звучав як «король» – від імені першого коронованого Папою Римським монарха – Карла Великого.

Карл I з Папами Римськими Геласієм І та Григорієм І

Титул «король» мав значно більшу вагу та значення в міждержавних відносинах, ніж «князь», «герцог» та інші, адже підтверджував не лише суверенний статус його володаря як найвищого представника влади в країні, а й був символом «помазаника Божого», що освячувався вищою владою християнської церкви.

Із занепадом Каролінгської імперії у ІX столітті утворюються французькі, італійські та германські королівські держави. Володарі більшості європейських країн також прагнули отримати від Папи Римського титул суверенного монарха – rex .

В XI сторіччі у Східній Європі виникають три нові християнські королівства – Польща, Чехія та Угорщина. Так, починаючи з 955-го, серед угорців поширювалося християнство. На знак подяки за це Папа Римський Сильвестр ІІ прислав угорському князю Іштвану І королівську корону, й на Різдво 1000 року його було урочисто короновано. За деякий час, 1025 року, польському князю Болеславу І також було надано титул короля. За князя Бретислава І Чехія стала васалом Священної Римської імперії, а 1086-го його син Вратислав ІІ був коронований у Празі Трирським епископом Едильбертом.

Отже, всі три західні сусіди Київської Русі стали королівствами, й проводячи політику експансії (особливо Угорщина та Польща), спирались не лише на військову силу, а й на титул «Богообраного володаря». Беручи активну участь у міжнародних європейських справах, Великі Князі Київські не могли пройти повз цю державно-політичну тенденцію та долучились до здобуття королівського титулу для себе.

Перші королі України-Русі

Святий Благовірний князь Ярополк був третім сином Великого Князя Київського Ізяслава Ярославичата княжни Гертруди, сестри польського короля Казимира І.

1054 року після смерті Ярослава Мудрого Великим Князем Київським став його син Ізяслав Ярославович. Він намагався продовжувати політику батька, за його княжіння була прийнята «Правда Ярославичів» – перша кодифікація руського права, яка дійшла до нас. Проте Великий Князь мав проблеми з міщанами та печерськими монахами. Через загострення міжусобиць за Київський престол та повстання киян Ізяслав разом з синами мусив залишити столицю. Утікачі звернулись по допомогу до польського короля Болеслава II Сміливого (родича Гертруди). 1069 року вони здійснили спільний похід на Київ, проте протримався на Великокняжому престолі Ізяслав недовго. 1073 року Київ було взято його братами Святославом та Всеволодом, з якими пізніше Болеслав уклав союз проти чехів.

Залишившись без підтримки польського короля, Ізяслав вирішив звернутися по допомогу до Імператора Священної Римської імперії Генріха ІV, а згодом відправив посольство на чолі з Ярополком до Папи Римського Григорія VII.Переговори з Папою були вдалими, й обидва князі були проголошені королями Русі. 17 квітня 1075 року Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось: «Дмитру (ім’я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра».

«Христос коронує Ярополка та Гертруду». Ілюстрація з книги «Трірський псалтир» (1078—1087 рр.).

Отже, Папа коронував у Римі короною Ярополка Ізяславовичаі надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство. В той же час Ізяслав, який не прибував до Риму, визнавався королем Русі, як Папою Римським, так і імператором Священної Римської імперії. 20 квітня 1075 року Григорій VII написав буллу до польського короля Болеслава Хороброго, в якій «увіщував повернути руському королю все те, що було забрано», а також надати допомогу.

1077 року, після смерті Київського князя Святослава, за допомогою польських військ, королі Русі Ізяслав та Ярополк повернулися до Києва. Але в жовтні 1078-го Ізяслав загинув у битві на Нежатиній ниві під Черніговом. Ця битва та загибель Ізяслава згадуються у «Слові о полку Ігоревім». Похований був у Десятинній церкві.

Проте влада в Києві перейшла не до коронованого короля Ярополка, а до брата Ізяслава – Всеволода. Ярополк кілька разів намагався здобути батьківський престол, але безуспішно. 22 листопада 1086 року під час походу на Волині його було підступно вбито найнятим дружинником. Тіло новомученика перевезли до Києва, його зустрічали Великий Князь Всеволод Ярославовичі митрополит Київський та всієї Русі Іван ІІіз собором духовенства. Майже одразу після смерті Ярополк був канонізований Руською (Українською) православною церквою.

Королівство Руське

Другу (більш вдалу) спробу утвердження на Русі-Україні королівської влади здійснив Данило Галицький, якого більшість депутатів вважають першим королем. Перемовини між Папою Римським та Великим Князем Київським та князем Галицьким Данилом розпочались ще 1246 року з місії кардинала Плано де Карпіні на Русь. Однак лише 1253 року папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького на короля Руського.

Після цього всі правителі Галицько-Волинської держави (в європейських джерелах того часу – Королівства Русі), носили титул «король». Після згасання гілки Романовичів та загибелі останнього наслідного короля Володимира Львовича трон і титул переходить до представника династії П’ястів – Юрія ІІ Болеслава. З його правління починається боротьба за землі України-Русі між Великим князівством Литовським, Угорщиною та Польщею. Титул «король Русі» свого часу носили різні монархи цих трьох держав.

Лев Данилович — король Русі

Починаючи від святої королеви Ядвіги, яку ще називають «матір’ю трьох народів» – польського, руського (українського) та литовського, права суверена королівства Русі переходить до польських королів. Король Русі, володар і спадкоємець Русі, Великий князь Руський – такі титули мали глави Польського королівства, а згодом Речі Посполитої аж до 1772 року.

Після розділів Польщі та входження західноукаїнських земель до Австрійської імперії правонаступником Руського королівства стало Королівство Галичини та Володимерії (Лодомерії), що було утворене 1772року як нова адміністративна одиниця розширеної держави. Відтоді й до сьогодні спадкоємці імператорів Австро-Угорської імперії в своєму титулі мають також й титул «король Галичини та Володимерії».

Отака історія. А найцікавіше в цій історії те, що інформацію про перших королів Русі можна прочитати і на сайті «Українці у світі» – потрібному та корисному проекті ВО «За Помісну Україну!», який курує народний депутат України Петро Андрійович Ющенко. Той самий депутат, який і підготував проектта вніс на розгляд парламенту постанову «Про відзначення 810-річчя з дня народження першого короля Русі-України Данила Галицького». Мабуть, крім заснування цікавих і потрібних проектів, варто ще й користуватися їхніми плодами. А то й будемо надалі святкувати то, не знаю що…

http://tyzhden.ua/History/31057


Зустріч Януковича з Абамою в Сеулі:)

Барак Обама «висловив стурбованість щодо виборчого правосуддя в Україні і наголосив на важливості демонстрації життєздатності української демократії шляхом забезпечення вільних, справедливих і прозорих парламентських виборів в жовтні».





«Це унеможливлює прийняття правильних рішень» — Партія Рингтонів «готується» до виборів

 

Документ розроблений у вигляді таблиці і називається «Основні ризики практичного застосування Закону України «Про вибори народних депутатів України«. Тематично таблиця розбита на 14 підрозділів, в кожному з яких розглянуто окремий аспект виборчого процесу у прив’язці до закону про вибори народних депутатів.

Перша ж сторінка документа підтверджує стурбованість Партії регіонів  щодо розподілу виборчих округів. Очевидно, аналітична записка готувалась ще напередодні ухвалення чинної редакції закону. Про це свідчать досить застарілі дані реєстру виборців, які були актуальними в листопаді-грудні минулого року.

Отже, регіонали планують сформувати приблизно 107 з 225 одномандатних округів у регіонах, де історично підтримують Партію регіонів. «Застосовуючи іншу формулу утворення виборчих округів, буде розпочата критика щодо фальсифікацій та дискредитації ЦВК», — йдеться в документі.

ПРОВЛАДНА ТРІЙКА У ВИБОРЧИХ КОМІСІЯХ

Згідно з документом, головною проблемою влади при утворенні ОВК та ДВК стане невелика кількість прихильних членів та керівників комісій.

В документі зазначається, що стовідсотково «прихильними до провладних партій» будуть лише по три члени дільничних та окружних комісій. Очевидно це будуть представники трьох парламентських фракцій – Партії регіонів, Народної партії та КПУ. Адже, за законом стовідсоткову гарантію участі у комісіях мають лише представники парламентських фракцій. Інші члени обираються шляхом жеребкування.

Керівники тих самих комісій обираються з членів комісій – пропорційно до її складу. І з огляду на невелике представництво провладних членів комісій, в документі справедливо зазначається, що «це практично унеможливлює складання прихильного керівного складу в більшості ОВК та ДВК».

Втім, є інша процедура впливу на склад комісій – заміна її членів. Таке можливе в разі дострокового припинення повноважень когось з членів ОВК та ДВК, якщо їх кількісний склад зменшиться «менше мінімальної межі».

Це може статися з різних причин: хвороба, виключення з комісії або просто «не прибув». Нещодавні вибори мера Обухова показали, що за необхідності від участі на виборах можуть відмовитись не лише члени комісій, а навіть кандидати в мери.

Але й тут виникає проблема. Справа в тому, що замість виключеного члена комісії до складу ОВК та ДВК увійдуть представники тих самих партій та суб’єктів, «що не вирішує відповідну проблему». «Отже, навіть у разі дострокового припинення окремих неприхильних членів комісії, кількість такої виборчої комісії може бути недостатньою для прийняття необхідних рішень», – делікатно зазначається в документі.

Склад комісій безпосередньо впливає на рішення комісій, які ухвалюються або більшістю або – в день виборів – двома третинами голосів. Засідання виборчої комісії є повноважним за умови присутності більше половини членів. Мінімальна кількість членів – 10 для ДВК і 12 для ОВК. У провладних партій буде лише по три представники. Отже, теоретично комісії зможуть працювати навіть без представників «трійки». І, як зазначається в документі, навіть їх присутність «унеможливлює прийняття правильних рішень».

Ну і головне. Автори документу вважають ризикованим гарантоване законом право спостерігачів, представників ЗМІ, кандидатів у депутати та їх представників бути присутніми на засіданні комісії. За думкою авторів, це «призведе до ускладнення роботи виборчих комісій та можливого зриву засідань виборчої комісії».

При цьому справедливо зазначається, що «у разі позбавлення права окремих осіб бути присутніми на засіданні комісії, це призведе до критики щодо спроб фальсифікацій».

СТРАХИ ВЛАДИ – РЕЦЕПТИ ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ

Окрім стурбованості щодо неможливості ухвалювати «правильні рішення» і утворювати «прихильні» склади комісій, в документі є також цілком справедливі застереження щодо диверсій з боку опозиції.

Технічні кандидати. В провладній команді бояться реєстрації великої кількості технічних кандидатів від опозиційних сил. Очевидно, ці кандидати будуть відтягувати голоси від провладних партій. Але автори документу бачать ризики ще й в тому, що велика кількість кандидатів ускладнить утворення «правильного формату» ОВК та ДВК.

Крім того, владу лякає велика армія спостерігачів, довірених та уповноважених осіб, які, згідно з законом, неминуче з’являться на дільницях представляти усіх кандидатів – в тому числі й технічних. Зняття ж кандидатів з перегонів законом не передбачено навіть за системні порушення законодавства.

Знищення або пошкодження виборчої скриньки. Згідно з законом, якщо кількість зіпсованих бюлетенів перевищує 20 відсотків від кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені, то результати голосування на дільниці в

изнаються недійсними. У провладній команді серйозно побоюються, що така норма може призвести до навмисного знищення або пошкодження скриньок на дільницях, які є потенційно програшними для якоїсь політичної сили.

Дискредитація ЦВК. В документі двічі згадується можливість заздалегідь запланованої технології щодо дискредитації Центральної виборчої комісії з боку опозиції.

По-перше, регіонали самі застерігають штаб від маніпуляцій шляхом розподілу виборчих округів, що може призвести до критики у фальсифікаціях та неминучої дискредитації ЦВК.

По-друге, репутація ЦВК може постраждати, якщо всі опозиційні партії вирішать одночасно подати документи на реєстрацію кандидатів у депутати. За законом, ЦВК має ухвалити рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації протягом 5 днів. Якщо ж кандидатів виявиться тисячі, Центрвиборчком фізично не встигне обробити таку кількість документів.

Голосування на дому. Автори документу вважають ризиком для провладних партій той факт, що діючий закон значно ускладнює голосування виборців на дому. Тепер для цього існує необхідність подання відповідної медичної довідки про неможливість пересуватись.

Але виявляється, що жодний медичний заклад не видає довідку про неможливість самостійно пересуватися за віком. А це означатиме, що вже не буде можливості проводити голосування на дому лише тому, що людина похилого віку – тепер для цього потрібно буде доводити реальну нездатність пересуватись.

Ще однією проблемою для регіоналів може стати неможливість уточнення списків виборів на дільницях в день голосування. Згідно з законом, такі зміни можливі виключно за рішенням суду.

Суди. Скоріш за все судові позови стануть головною проблемою влади на майбутніх виборах. В документі судовим розборками приділено не менше уваги, ніж роботі виборчих комісій. І що цікаво, на відміну від інших пунктів аналітичної записки, у всіх пунктах, де йде мова про суди, передбачається, що опозиція навмисно використовуватиме цей інструмент для дискредитації комісій та штучної провокації розмов про фальсифікації.

По-перше, у провладній команді вважають загрозою право спостерігачів від громадських організацій на оскарження рішень та дій виборчих комісій. Як зазначається у документі, «це може спричинити надходження величезної кількості скарг, підготовлених заздалегідь, виключно з метою дискредитації виборчого процесу. І навіть правомірна відмова у їх задоволенні призведе до критики у спробах фальсифікацій та недемократичності виборчого процесу».

По-друге, в документі висловлюється стурбованість тим, що на розгляд скарг щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій передбачено лише 5 днів. Це може призвести до вчасної подачі «заздалегідь підготовленої великої кількості скарг» та «навмисного затягування розгляду скарг». Таким чином, зазначається в документі «одне судове рішення, яким буде визнано неправомірним рішення чи дія ОВК, може поставити під сумнів результати виборів та відповідну критику щодо недемократичності виборчого процесу».

По-третє, численні судові позови можуть призвести до дискредитації ЦВК. І що цікаво, автори документу вважають особливим ризиком для влади той факт, що усі спори з ЦВК слухає Вищий адмінсуд, який «завжди заходиться в центрі уваги всіх ЗМІ».

ГОЛОВНИЙ РИЗИК

Цей пункт, вказаний у документі останнім, хоча під час підготовки до виборів може стати головною психологічною зброєю опозиції.

Отже одним з ризиків практичного застосування закону про вибори в Партії регіонів вважають норму про обов’язкове зберігання виборчих бюлетенів 5 років. Тобто стурбованість викликає той факт, що протягом 5 років (до 2017 року) буде можливість ознайомитись із виборчою документацією та провести перерахунок голосів виборців.

Простіше кажучи, ця норма бере на гачок усіх причетних до виборів осіб на наступні п’ять років. В разі виявлення порушень протягом 2012-2017 років член будь-якої виборчої комісії може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення норм закону про вибори. Така ж кримінальна відповідальність очікує будь-кого, хто намагатиметься знищити протоколи комісій на будь-якому рівні.

Неизвестный Н.И. Костомаров и его «КНИГИ БЫТИЯ УКРАИНСКОГО НАРОДА»

— СПИСОК «КНИГИ БЫТИЯ УКРАИНСКОГО НАРОДА» М. I. КОСТОМАРОВА, ЧТО БЫЛ ИЗЪЯТЫЙ У М. I. ГУЛАКА Во время ОБЫСКА В ОЛЕКСИИВСКОМУ РАВЕЛИНЕ 2 АПРЕЛЯ в 1847 г.

ЗАКОН БОЖИЙ

Переписано Костомаровым, найдено в бумагах Гулака

[1] Бог, создав мир: небо и землю и населил всякими тварями и поставил над усею тварью мужчины и говорил ему плодиться и множиться и постановил, чтобы род человеческий поделился на колени и племена, и каждому колинови и племени даровав край жить, чтобы каждое колено и каждое племено искало бога, который от мужчины недалеко, и поклонялись бы ему все люди и вировали в его, и любили его, и были бы все счастливи.

[2] Но род мужской забыл бога и отдався диаволу, и каждое племено измыслило себе богов, и в каждом племени народы повидумували себе богов и стали за тех богов биться, и начала земля поливаться кровью и усиватися пеплом и костищами, и на всем мире произошло горе, и беднота, и болезнь, и несчастя, и несогласие.

[3] И так наказал людей справедливый господь потопом, войнами, а хуже всего – неволей.

…..

[59] А племено славянское то найменьший брат в семье Яфетовий.

[60] Случается, что меньший брат любит очень отца, однако получае судьбу более малую против старших братьев, а затем, как брать старшие свое потратят, а более малый сохранит свое, то и старших выручает.

[61] Племено славянское еще к принятия вере не ймило а ни царей, а ни панив, и все были уровни, и не было у них идолов, и кланялись слов’яне одному богу – вседержителю, еще его и не зная.

[62] Как уже просветились старшие братья греки, романци, немцы, тогда господь и к меньшим братьям славян послал двух братьев: Константина и Мефодия и духом святым покрыл их господь, и переложили они на славянский язык святее письмо, и отправовать службу божую постановили на том языке, которым все говорили посполу, а сего не было ни у романцив, ни у немцев, потому что там по-латински службу одправовали, так что романци мало, а немцы овсе не раскумекали, что им читано было.

[63] И скоро слов’яне преймовали веру христову так, как ни один народ не преймовав.

[64] Но были два беды у славян: один – несогласие между собой, а второе то, что они, как меньшие братья, все перенимали от более старых; к делу ли, не к делу ли, не бачучи того, что в их свое было лучше, чем бративске.

[65] И поприймали слов’яне от немцев королей и князей, и бояр, и панив, а преж того короли были в их выбранные урядники и не кичились перед народом, а обедали с самим простым мужчиной за уровню, и сами землю пахали, а то уже в их стала и спесь, и помпа, и гвардия, и двор.

[66] И панив у славян не было, а были старшины; кто старший летами и до того более умный, того на совете слушают, а то уже стали господа, а в их неволники.

[67] И наказал господь славянское племено хуже, чем вторые племена, потому что сам господь сказал: кому дано больше, с того больше и зищеться. И попадали слов’яне в неволю к чужим; чехи и полабци – к немцам, сербы и болгары – к греков и к турок, москали, – к татарам.

[68] И казалось вот погибнет племено славянское, потому что те слов’яне, что жили около Лаби и Поморье Балтицкого, те пропали, так что и следу их не осталось.

[69] Но не до конца прогневился господь на племено славянское, потому что господь постановил так, чтобы над сим племеном сбылось писание: Камень его же не брегоша зиждущий, тот бисть во главу угла.

[70] По многих летам стало в Слав’янщини три неподлеглих царства: Польша, Литва и Московщина.

[71] Польша была из поляков и кричали поляки: у нас свобода и равенство, но поделали барство и одурел народ польский, потому что простой люд попас в неволю саму худшую, которая где-нибудь была в мире, и господа без всякого закона вешали и убивали своих невольникив.

[72] Московщина была из москалей и была у их большая Вещь Посполитая Новгородская, свободная и ровная, хочь не без барства: и пропал Новгород за то, что и там завелось барство, и царь московский взял верх над всеми москалями, а тот царь взял верх, кланяясь татарам, и ноги циловав хану татарскому, бусурману, чтобы помог ему держать в неволе неключимий народ московский, християнский.

[73] И одурел народ московский и попас в идолопоклонничество, потому что царя своего назвал богом, и все, что царь скажет, то уважал за хорошо, так что царь Иван в Новгороде душил и топил по десятку тысяч народа, а летописцы, рассказывая то, звали его христолюбивым.

[74] А в Литве были литвяки, да еще в Литву принадлежала Украина.

[75] И объединилась Украина с Польшей как сестра с сестрой, как единственный люд славянский ко второму люду славянского нероздилимо и незмисимо, на образ ипостаси божьей нераздельной и незмисимой, как когда-то объединятся все народы славянские между собой.

[76] И не любила Украина ни царя, ни господина, а зкомпоновала себе казачество, есть то истее братство, куда каждый, пристаючи, был братом вторых – или был он преж того господином или невольником, чтобы христианин, и были казаки между собой все уровни, и старшины выбирались на совете и должны были слуговати всем по слову христовому, и ни одной помпы барской и титула не было между казаками.

[77] И постановили они чистоту христианскую держать, тем старый летописец говорит о казаках: «татьби же и блуд ниже именуються у них».

[78] И постановило казачество: веру святую оборонять и освобождать ближних своих из неволи. Тем-то гетман Свирговский ходил оборонять Волощину и не взяли казаки мысы с червонцами, как им давали за услуги, не взяли тем, что кровь проливали за веру, и за ближних и служили богу, а не идолу золотому. А Сагайдашний ходил Кафу разрушать и освободил несколько тысяч невольникив из вечной подземной темницы.

[79] И многие рыцари такое делали, что не записано и в книгах мера сего, а записано на небе, потому что за их были перед богом молитвы тех, которых они освободили из неволи.

[80] И день вот дня росло, умножалось казачество и вскоре были бы на Вкраини все казаки, все свободные и ровные, и не имела бы Украина над [со]бою ни царя, ни господина, кроме бога единственного, и, глядя на Украину, так бы сделалось и в Польше, а там и во вторых славянских краях.

[81] Потому что не хотела Украина итти вслед язиков, а держалась закона божьего, и всякий чужестранець, заехав в Украину, удивлялся, что ни в одной стороне в мире так искренне не молються богу, нигде муж не любил так своей жони, а деть своих родителей.

[82] А когда папы и иезуиты хотели насильственно повернут Украину под свою власть, чтобы украинцы-христиане поверили, бутсим действительно все так и есть, что папа говорит, тогда на Украине появились братства, такие, как были у первых христиан, и 478 все, записываясь в братство, был бы он господин или мужик, назывались братьями. А сие для того, чтобы видели люде, что в Украине осталась истинная вера и что там не было идолов, тем там и ереси ни одной не появилось.

[83] Но барство увидело, что казачество растет и все люде скоро станут казаками, есть-то свободными приказали в настоящий момент своим крепакам, чтобы не ходили в казаки хотели забить народ простой как худобину, так, чтобы ему не было ни чуствия, ни уму, и начали господа обдирать своих крепаков, отдали их жидам на такую муку, что подобную творили только над первими хистиянами, драли из их, из живых, шкуры, варили в котлах детей, давали матерям собак грудями годовати.

[84] И хотели господа сделает из народа дерево или камень, и стали их не пускать даже у церквей, крестит детей и венчаться, и причащаться, и мертвых прятать, а сие для того, чтобы народ простой утеряв даже фигуру мужскую.

[85] И казачество стали мучает и калечит, потому что такое ровное братство христианское стояло господам на препятствии.

[86] Но не так сделалось, как думали господа, потому что казачество поднялось, а за им весь простой народ, выбили и прогнали господ, и стала Украина земля казацкая вольна, потому что все были равны и свободны, но не надолго.

[87] И хотела Украина опять жить из Польщой по-братерски, нероздилимо и несмисимо, но Польша ни в коей мере не хотела отрекаться своего барства.

[88] Тогда Украина пристала к Московщини и объединилась с ней как единственный люд славянский со славянским нероздилимо и несмисимо, на образ ипостаси божьей нероздилимой и несмисимой, как когда-то объединятся все народы славянские между собой.

[89] Но скоро увидела Украина, которая попалась в неволю, потому что она по своей простоте не познала, что там был царь московский, а царь московский все ровно было, что идол и мучитель.

[90] И отразилась Украина от Московщини, и не знала, бедная, куда приклонит председателя.

[91] Потому что она любила и поляков, и москалей как братьев, своих и не хотела с ними розбрататися, она хотела, чтобы все жилы вместе, объединившись как один народ славянский со вторым народом славянским, а те два с третьим, и были бы три Вещи Посполитые в одном союзе нероздилимо и несмисимо по обиду Тройци божой нероздильной и несмисимой, как когда-то объединятся между собой все народы славянские.

[92] Но сего не раскумекали ни ляхи, ни москали.

И бачуть ляцки господа и московский царь что ничего не сделает с Украиной, и сказали между собой: не будет Украины ни тебе, ни мне, издерем ее по половине, как Днипр ее розполовинив, левый бок будет московскому царю на съедение, а правый бок – польским господам на поталу.

Но этого не поняли ни ляхи, ни великороссияне.

[93] И дралась Украина лет пятьдесят, и есть то наисвятейшая и славниша война за свободу, которая только есть в Истории, а раздел Украины есть самое плохое дело, которое только можно найти в истории.

[94] И выбилась из сил Украина, и выгнали ляхи казачество с правой стороны Днепровского, и запановали господа над бедным остатком вольного народа.

[95] А на левом боку еще держалось казачество, но время от времени попадало в неключиму неволю московскому царю, а затем петербургскому императору, потому что последний царь московский и первий император петербуржский положив сотни тысяч в канавах и на костищах построил себе столицу.

[96] А немка царица Екатерина, курва, всемирная, безбожниця, убийниця мужа своего, в последний раз доконала казачество и волю, потому что, отобрав тех, которые были в Украине старшими, наделила их панств[ом] и землями, понадавала им вольную братию в иго и поделала одних господами, а вторых невольниками.

[97] И пропала Украина. Но так кажется.

[98] Не пропала она, потому что она знать не хотела ни царя, ни спесь, а хотя и был царь, и чужой, и хоть были господа, и чужие; а хоть из украинской крови были те выродки, однако не псовали своими губами мерзкими украинского языка и сами себя не называли украинцами, а истий украинец, хоть был он простого, хоть барского, рода, теперь должен не любить ни царя, ни господина, а должен любить и пам’ятовати единственного бога Иисуса Христа, царя и господина, над небом и землей. Так оно было прежде, так и теперь осталось.

[99] И Славянщина хоть терпела и терпит неволю, та не самая ее сотворила, потому что и царь, и барство, не славянским духом сотворено, а немецким или татарским.

И теперь в России хотя и есть деспот царь, однако он не славянин, а немец тем и урядники в его немке; оттого и господа хотя и есть в России, но они быстро перевертуються или у немца, или у француза, а истий славянин не любит ни царя, ни господина, а любит и пам’ятуе одного бога Иисуса Христа, царя, над небом и землей. Так оно было прежде, так и теперь осталось.

[100] Лежит в могиле Украина, но не умерла.

[101] Потому что голос ее, голос, что звал всю Славянщину на свободу и братство, разошелся по миру славянскому. И отозвался он, тот голос Украины, в Польше, когда Из мая постановили поляки чтобы не было господ и все были бы уровни в Вещи Посполитой; а того хотела Украина за 120 лет до того.

[102] И не допустили Польшу до того, и разорвали Польшу, как прежде разорвали Украину.

[103] И сие ей так и нужно, потому что она не послушала Украину и погубила сестру свою.

[104] Но не пропадет Польша, потому что ее пробудит Украина, не которая пам’ятуеть зла и любит сестру свою так, если бы ничего не было между ними.

[105] I голос Украины отозвался в Московщини, когда после смерти царя Александра хотели руски прогнать царя и барство и установить Речь Посполитую, и всех славян соединить по обиду ипостасей божественных нероздилимо и несмисимо; а сего Украина еще за двести лет до того хотела.

[106] И не допустил до того деспот: одни покончили живот свой на виселице, вторых закатывали в рудниках, третьих послали на зарезание черкесу.

[107] И господствует деспот палач над тремя народами славянскими, правит через немцев, портит, калечит, калечит хорошую натуру славянскую и ничего не сделает.

[108] Потому что голос Украины не утих.

И встанет Украина из своей могилы, и опять озоветься ко всем братьям своих славян, и услышат крик ее, и встанет Славянщина, и не позостанеться ни царя, ни царевича, ни царевны, ни князя, ни графа, ни герцога, ни сиятельства, ни превосходительства, ни господина, ни боярина, ни крепака, ни холопа – ни в Московщини, ни в Польше, ни в Украине, ни в Чехии, ни в хорутан, ни у сербов, ни у болгар.

[109] Украина будет неподлеглой Речью Посполитой в союзе славянском.

Тогда скажут все языки, показывая рукой на тот город, где на карте будет нарисованная Украина: «Вот камень, его же не брегоша зиждущий, тот бисть во главу».

Может и сбудется это предсказание Н. Костомарова? Как знать

http://narodna.pravda.com.ua/history/4f4571cb24fb6/

Чи стане Обухів «обухом по голові» для опозиції?

Відповідно, перемога представника «ПР» з результатом в 38,6%  (КВУ*) при тому, що кандидати від опозиції мають: Удар – 21,8%, Батьківщина – 17,7%, разом на двох – 39,5% (!), могла і не бути, якщо був би єдиний кандидат. Данні екзит-полу (ІАГ Центр**) ще красномовніші: Брехіони – 35,6%, сумарно опозиція – 45,5% (Батьківщина – 23,5%, Удар – 22%).

 

«Выборы в Обухове, где победили технологии, стали генеральной репетицией будущих выборов мэра столицы и парламентской гонки», — говорится в заявлении партии «УДАР».

«Но в первую очередь оппозиционные партии должны также признать собственную ответственность за то, что на выборах мэра Обухова прошел провластный кандидат», — подчеркивается в заявлении.

Так, «УДАР» неоднократно обращался к коллегам по оппозиции с предложением провести праймериз и выдвинуть единого, наиболее рейтингового кандидата от демократического лагеря.

«Таким мог стать кандидат от «УДАРа» Анатолий Шафаренко, который занял второе место, набрав значительно больше голосов, чем представитель от Комитета сопротивления диктатуре. Отказ Комитета сопротивления диктатуре поддержать наиболее проходного кандидата от оппозиции только потому, что он шел от «УДАРа», сработал на власть», — говорится в заявлении.

«Распыление голосов избирателей между оппозиционными кандидатами подарило в результате победу провластному кандидату, хотя в сумме представители демократических партий набрали больше голосов, чем выдвиженец Партии регионов», — констатировали в «УДАРе».

 

«Ясно одно: в стране процветает мажорство и бандитизм, она пала у ног олигархов, процветает насилие, КОД же — не способен даже на уровне небольшого города киевской области КОД просто объединиться и победить. Таким образом, простые украинским людям не на что опереться на выборах в 2012 году. Если внутри, этого поверженного в Обухове оппозиционного монстра не произойдут перемены, люди начнут подбирать другой код к своей победе и в 12-ом и 15-ом году.»

Тепер ви можете самі побачити, хто і скільки заробляє на тендерах. ІНСТРУМЕНТ

«Сидіти на бюджетних потоках» – фраза, яку знають у нас дуже добре. Приблизне значення – те ж саме, що й «схопити бога за бороду», тобто вища стадія успіху в політиці/бізнесі.

Між тим, фраза дещо оманлива. Схоже, що тепер набагато цікавішою є можливість «сидіти на державних закупівлях».

Сайт ТЕКСТИ.org.ua зробив чудовий інструмент, за допомогою якого кожен охочий (так, і ви в тому числі) зможе самостійно прикинути, хто і як витрачає бюджетні (так, тобто ваші) кошти.

Адреса цього інструменту – z.texty.org.ua

Це, звичайно, не так азартно, як мова або історія, але не менш – якщо не більш – на даному етапі важливо.

За допомогою нового інструменту для роботи з базою даних тендерів, можна дізнатися багато цікавого на тему держзакупівель, і уявити собі ту гору грошей, які проходять крізь нього щомісячно. Станом на 12 березня 2012 року це 736 мільярдів гривень, починаючи з 2008 року.
Це зручний інтерфейс до даних, які були опубліковані у «Віснику державних закупівель» – починаючи з 2008 року.

Особливо це буде корисно журналістам.

Але й інші, кожен охочий може дослідити, скільки коштів було витрачено на держзакупівлі за певний період часу, яке відомство і скільки витрачало за обраний відрізок часу, які компанії вигравали найбільші тендери, як у цілому так і по галузях.

Коротке відео з інструкцією, як буде працювати інтерфейс – своєрідний трейлер – можна подивитися нижче.


Прошу поширювати інформацію про http://z.texty.org.ua та про закупівлі загалом, тому що перший крок для того щоб щось почати змінювати – це дізнатися про проблему.

За останніх декілька років тема державних закупівель вийшла у публічне обговорення, наприклад завдяки скандалам з Тендерною палатою, або внаслідок діяльності журналістів проекту «Наші Гроші».

Нижче – коротенький аналіз того, що вдалося з’ясувати в процесі роботи над створенням зручного інтерфейсу до даних опублікованих у «Віснику державних закупівель»

Найбільш шокуюче відкриття, це те, що держпідприємства витрачають на держзакупівлі більше ніж заробляють.

В 2008 році всі видатки підприємств, де держава має 50%+1 склали лише ~ 71 млрд. гривень, доходи – трохи менше. Водночас витрати цих підприємств на державні закупівлі того року склали ~ 90 мільярдів гривень. Як видатки можуть бути на 20 млрд. меншими ніж гроші, витрачені на дерзакупівлі?

Зведена інформація про закупівлі з 2007 року міститься на сайті держслужби статистики України. Цікава деталь – її неможливо знайти через пошуковики, тому що доступ роботів, які індексують сторінки, до цього сайту навмисно заборонено.

Ще один шок – це динаміка державних закупівель за останні роки. Звичайно, на цю справу немало витрачалося і в 2007-му, однак те що почало відбуватися в останні два роки – змушує затримати подих від масштабів явища. У 2011 році загальна сума коштів, які за складеними угодами пішла на закупівлі, склала розмір 1.5 бюджетів України, і майже досягла половини ВВП (42%)!

Тут нас чекає ще один, черговий, можна сказати, шок – у дуже невеликої кількості країн розмір держзакупвель складає більше ніж 20% (динаміка у більшості країн майже не змінилася, наразі середнім по ЄС є державні закупівлі на рівні близько 17% ВВП).

І це нормально, тому що чим менше грошей проходить крізь чиновників – тим менше спокуси, а відповідно і корупційних зловживань. У нашій ситуації коли, за свідченням учасників тендерів, у деяких сегментах розмір «відкатів» складає не менше ніж 30%, розмір корупційної складової закупівель складає сотні мільярдів гривень (столичні машини і маєтки – лише скромний натяк на масштаби того, що відбувається).

Є ризик, що незабаром через гігантську трубу державних закупівель буде вилітати не половина ВВП, а весь валовий продукт. Власне, саме масштаб, розмір ринку державних закупівель, є, певно, найбільшою з очевидних таємниць поточного економічного стану нашої країни.

Тепер ви можете самостійно аналізувати тендерні закупівлі по різних параметрах, починаючи з 2008 року. Інструмент дуже простий і зручний у роботі, варто тільки уважно прочитати інструкцію.

Це не так азартно, як мова або історія, але не менш – якщо не більш – на даному етапі важливо.

Думайте, рахуйте)

Як «маленький українець» може заблокувати рахунки українських чиновників

Дар’я Каленюк «Дзеркало тижня. Україна» №9, 09 березня 2012, 21:55

Головним питанням серед людей, яким не подобається те, що відбувається в державі, стало одвічне: «Що робити?» Як правило, після нього додають песимістичну тираду: «Прокуратура — їхня, суди — їхні, журналісти пишуть — караван іде». А тим часом уже кілька років будь-який українець може створити своїм корумпованим чиновникам «нестерпні умови комфорту». Причому згідно з чинним законодавством. Щоправда, не нашим, а європейським.

Мало не кожен українець марить, аби Європа і США нарешті почали заарештовувати рахунки українських корупціонерів. Як правило, мріями все й закінчується. Хоча ще кілька років тому світове антикорупційне законодавство дало в руки кожному українцеві потужного кийка. А поточного року цей кийок став іще вагомішим.

У березні Єврокомісія розпочала оцінку ефективності законодавства ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей і до кінця року розробить жорсткіші зміни до Третьої директиви ЄС, що протидіє легалізації злочинних доходів. У такий спосіб вона відреагувала на оновлені рекомендації FATF — міжурядової організації, що встановлює світові стандарти протидії відмиванню грошей. 16 лютого 2012 року, після дворічного процесу публічного міжнародного обговорення, FATF оголосила новий перелік своїх рекомендацій.

«Попереду на нас очікує складна робота з імплементації нових стандартів FATF у національне законодавство», — прокоментував нові правила FATF голова Державної служби фінансового моніторингу України Сергій Гуржій.

Шкода, але пан Гуржій не згадав, що остання міжнародна оцінка стану імплементації стандартів FATF в Україні у 2009 році виявила чимало недоліків. Зокрема, в Україні взагалі не визначено законодавством поняття «ПЕП» (від англ. PEP — politically exposed persons, тобто політично пов’язані персони), яке в країнах ЄС і в США є центральним елементом у системі боротьби з політичною корупцією.

Відтак, допоки влада буде імплементувати закони, які заважають їй жити, пересічним українцям варто дізнатись, як вони можуть уже сьогодні попсувати життя вітчизняним чиновникам.

FATF у допомогу

В Україні про FATF говорять так багато, що про нього знає мало не кожна домогосподарка. Щоправда, нюансів глядачам не розшифровують. Тим часом суть — саме в них. Навіть якщо йдеться про класичні Сорок рекомендацій FATF. Розглянемо на прикладі.

Чи не головна вимога FATF така: фінансові установи мусять знати, хто є кінцевим розпорядником грошей фірми-клієнта. Якщо ж кінцевий власник ховається за класичною «матрьошкою», то банк має право замість проведення тривалого дослідження, «хто кого заснував», обрубати всі кінці. Цитата: «Якщо фінансова установа не може ідентифікувати клієнта, вона повинна… припинити ділові відносини та розглянути питання про можливість повідомлення про сумнівну операцію стосовно такого клієнта».

Це означає, що в ідеалі банк повинен не тільки відмовити клієнту, чийого бенефіціара він не ідентифікував, а й повідомити про підозрілу фінансову операцію національну фінансову розвідку, зокрема в Україні — Державну службу фінансового моніторингу.

Окремо FATF вимагає від фінансових установ жорстких правил щодо деяких клієнтів. До такого типу ризикованих клієнтів FATF відносить політичних діячів (далі — ПЕП). Банки зобов’язані не тільки намагатися визначити їхні джерела збагачення, а й одержати згоду вищого керівництва на встановлення ділових відносин з такими клієнтами та проводити постійний моніторинг ділових відносин із ними.

Стандарти FATF юридично закріплено в праві Європейського Союзу, а саме — в Директивах щодо протидії відмиванню грошей.

У цьому випадку нас цікавить Третя директива ЄС, що зобов’язує фінансові установи здійснювати посилені заходи контролю «щодо операцій і ділових стосунків із політичними діячами, що проживають в іншій державі-члені або третій країні».

До ПЕПів ця директива відносить «фізичних осіб, які наділені або були наділені значними державними функціями, та близьких членів сім’ї або близьких співробітників таких осіб». У статті 2 Директиви 2006/70/ЄC до категорії «фізичні особи, які наділені або були наділені значними державними функціями», обов’язково включаються:

— глави держав, голови урядів, міністерств і заступники або помічники міністрів;

— члени парламенту;

— члени верховних судів, конституційних судів або інших судових органів високого рівня, рішення яких не підлягають подальшій апеляції, за винятком особливих випадків;

— члени аудиторських судів або правління центральних банків;

— посли, посланники та вищий офіцерський склад збройних сил;

— члени адміністративних, управлінських або наглядових органів державних підприємств.

Важливим моментом є факт прирівняння законодавством ЄС до статусу ПЕПів близьких членів сім’ї ПЕПів, а також асистентів-помічників (співробітників). Директива 2006/70/ЄC містить розширене визначення «близьких членів родини», яке включає:

— чоловіка/дружину;

— будь-яку особу (співмешканця), яка згідно з національним законодавством прирівнюється до чоловіка/дружини;

— дітей та їх чоловіків/дружин або співмешканців;

— батьків.

Та ж директива містить перелік категорій осіб, що мають статус ПЕПів, оскільки вони є «близькими співробітниками» політичних діячів:

— будь-яка фізична особа, про яку відомо, що вона має спільну бенефіціарну власність в юридичних особах або юридичних утвореннях, або інші близькі ділові стосунки з політичними діячами;

— будь-яка фізична особа, яка має виключну бенефіціарну власність в юридичній особі або юридичному утворенні, про які відомо, що вони були створені для реальної вигоди політичних діячів.

У директиві зазначається, що ПЕПами не вважаються особи, які припинили виконувати важливі публічні функції протягом одного року.

FATF у США. Де є долар, там уже право Америки

Аналог поняття ПЕПів у правовій системі США міститься в статтях Акта патріота США, що зобов’язують запроваджувати моніторинг стосовно приватного банківського рахунку, який «створений або утримується від імені або самостійно вищою іноземною політичною фігурою або ж її близькими родичами чи близькими співробітниками».

Щодо приватних рахунків, відкритих для іноземців, банки США мають виконати як мінімум два кроки:

— перевірити, чи є власник рахунку вищою іноземною політичною фігурою;

— переконатися, що кошти на рахунку не надходять від іноземної корупційної діяльності.

Відповідно до Акта про банківську таємницю, який діє в США ще з 1970 року, фінансові установи повинні надсилати в державне агентство з протидії фінансовим злочинам (FINCEN) звіти про підозрілу діяльність своїх клієнтів.

Окремо Акт патріота США створив систему моніторингу кореспондентських рахунків іноземних банків. І під цей моніторинг можуть потрапити практично всі трансакції, де використовується американський долар.

У рамках операції міжнародного переказу доларової виручки навіть між банками третіх країн зазвичай відбувається контакт із фінансовою системою США. Адже кожен поважний банк має свій кореспондентський рахунок в американському банкові-партнерові. І якщо правоохоронні органи США, виходячи з публічної інформації інших країн, вирішать трактувати переказ грошей як завершення корупційної оборудки, вони можуть скористатися вимогами Акта патріота. А цей законодавчий акт уповноважив уряд США вимагати інформацію від іноземних фінансових установ і конфісковувати статки на рахунках в іноземних банках неамериканських громадян.

Технічно це робиться так: уряд США надсилає вимогу американському банку, який протягом семи днів зобов’язаний витребувати запитувану інформацію у свого клієнта — іноземного банку. Якщо ж іноземний банк не надасть запитуваної інформації, уряд США вимагає від американського банку розірвати кореспондентські відносини з таким клієнтом. У разі невиконання цієї вимоги на американський банк очікує штраф у розмірі 10 тис. дол. на день.

Що таке публічна інформація? Матеріалів якісного журналістського розслідування, як правило, більш ніж достатньо, щоб кваліфікувати трансакцію як результат іноземної політичної корупції.

Що може зробити «маленький українець»?

Спершу про проблеми. Далеко не завжди та не всі фінансові установи ЄС і США ідентифікують фізичних осіб — вигодоодержувачів. Проблема стала однією з центральних для FATF, і в лютому 2012 року організація дещо посилила цю норму, вимагаючи від фінансових установ ідентифікувати кінцевого клієнта (вигодоодержувача).

Окрім того, сьогодні відсутня будь-яка стандартизована та утримувана урядами країн ЄС чи США база даних іноземних ПЕПів на кшталт бази даних терористів. У США фінансовим установам рекомендують запитати прямо у свого клієнта та бенефіціарів, чи є вони політичними діячами. Також американські банки повинні користуватися публічно доступними джерелами, які містять інформацію про ПЕПів, а саме — публікаціями у відомих ЗМІ та комерційними базами даних.

Саме тому багато фінансових установ звертаються до послуг комерційних баз даних ПЕПів, створених на основі моніторингу публічно доступної інформації. Однією з таких американських баз даних вдалося скористатися автору.

Українські ПЕПи там теж є. До того ж не самі, а з родиною і навіть помічниками. Щоправда, в базі дуже рідко зустрічається інформація про публічно доступні журналістські розслідування. А саме така інформація полегшила б обов’язок американських банків перевіряти джерело походження коштів на рахунках ПЕПів. На жаль, більшість журналістських розслідувань в Україні друкуються українською мовою, що ускладнює роботу розробників комерційних баз даних у США. Очевидно, викриття фактів політичної корупції англійською мовою значно допомогло б як американським банкам, так і банкам ЄС, а також правоохоронним органам цих юрисдикцій виконати свої обов’язки згідно зі стандартами FATF.

Відтак, громадянське суспільство України може спробувати стимулювати політичну волю Заходу іншими методами, не вдаючись до бунту та революцій.

По-перше, потрібно чітко візуалізувати зв’язки між політичною корупцією України та фінансовими установами США і ЄС. Для цього можна створити повну базу даних українських ПЕПів, посиливши її публічно доступною інформацією про прояви корупції щодо кожного окремого ПЕПа.

До цієї бази даних потрібно включити мережу фіктивних фірм, офшорних корпорацій і номінальних директорів, послугами яких користуються українські ПЕПи. Численні журналістські розслідування стануть чудовим джерелом для поповнення такої мережі. База даних українських ПЕПів має бути доступна англійською мовою.

Автоматично ця база даних стане обов’язковою для використання фінансовими установами країн ЄС і США згідно з їхнім законодавством. Для цього знадобляться професійні вміння та навички громадсько-активних юристів, експертів з візуалізації, ІТ-фахівців, дизайнерів, журналістів, перекладачів.

По-друге, необхідно вголос говорити про зв’язок між політичною корупцією в Україні та фінансовою системою країн Заходу. Будь-який форум з євроатлантичної інтеграції України не повинен проходити без меседжу, що статки українських політичних діячів уже і так добре інтегровані у фінансову систему країн ЄС.

У відповідь на вимогу ЄС до України подолати корупцію громадський сектор повинен вимагати від політиків країн ЄС повною мірою запустити стандарти FATF в їх національних системах та перекрити канали відмивання грошей для клептократів з України.

По-третє, потрібно допомогти українським журналістам публікувати англійською мовою високоякісні скандальні розслідування фактів корупції та відмивання грошей найвищими політичними діячами України. Подібні публікації у Wall Street Journal, New York Times, Euronews та інших світових медіа стимулюватимуть правоохоронні органи США та країн ЄС застосовувати стандарти FATF.

Безумовно, є ще багато варіантів дій для громадянського суспільства в цьому напрямі. Враховуючи, що в Україні правоохоронна та судова системи паралізовані корупцією, то, очевидно, нам простіше змусити працювати антикорупційні стандарти в країнах ЄС та в США.

Запустивши цей механізм, можна перекрити канали відмивання та приховування доходів від політичної корупційної діяльності, адже стимул красти втрачається, коли накраденого не можна сховати.

Полку Ромы Ландика прибыло! Знакомтесь, хозяин жизни Вова Кривко

«Я – Владимир Кривко, бля..ь! Отойдите с моей дороги, бля…ь! Я торчу, отдыхаю как я хочу. Я хочу, бля..ь, нюхаю кокаин, хочу колюсь, хочу пью, хочу еду на машине, хочу е.., хочу стреляю. Я Владимир Кривко! – Есть вопросы?» — Это заявление сделано в лицо милиции, той которая за листовки сажает, а что она в ответ:« Вова ну пожалуйста, не нужно »…  На видео, снятом в Донецке, пьяний сын владельца концерна «Сарепта» Владимир Кривко грязно ругается, бьет милиционеров, которые приехали в ресторан «Панорама», чтобы его утихомирить.




 

Интересно, папа Вовы тоже рыгиАнал?

 

ЗЫ Таки да, рыгиАнал;))) Вот такая она, даунбасская ылита

Що треба мати на увазі, читаючи старослов’янські й староукраїнські тексти?

Свавільні дії щодо української мови з боку держави, а саме суцільне підпорядкування словотворчих процесів в УРСР нормам російської мови мали прецеденти в історії. Після перемоги під Полтавою цар Петро I для розбудови тоталітарної з єдиним мисленням та єдиною мовою імперії почав війну з українською мовною реальністю. Літературною мовою в нас тоді була старослов’янська, читана і виголошувана з українською вимовою.

Яка ж то вимова? Характерна її особливість — озвучення слов’янської літери Ђ (ять) як українського звуку і: вЂра — віра, дЂд — дід, дЂло — діло, мЂдь — мідь. Друга виразна ознака — вимова старослов’янської літери и як українського звуку и: глаголати — глаголати, милостивый — милостивий. Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх передавалася так: Отче наш, їже єси на небесіх. Вислів во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру о записувано з дашком, то її належало вимовляти як і. ВЂрую вимовлялося як вірую.

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старослов’янських текстів поширилася на наших теренах від хрещення, а можливо, була притаманна старослов’янщині й до цього. Важко собі уявити, писав лінгвіст Святослав Караванський, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов’янські тексти виголошувано із сучасним російським акцентом. Та ж тоді ще не існувало Московської Руси! Ця вимова була характерна передусім для служби Божої в церквах. З нею велося викладання у школах в Україні, зокрема у Києво-Могилянській академії. Скасована Петром I, вона збереглася у греко-католиків Галичини, яка не входила до Російської імперії. Галицька вимова нічим не відрізнялася від вимови українських православних до 1709 року.

Петро I, почавши боротьбу з нашою культурною самобутністю, видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови в церквах, які тоді вже належали до московського патріархату. Ці заходи не можна було втілити в життя за один день чи місяць — на таку деукраїнізаторську акцію пішло мало не століття. Не так легко було перевчити людей, насамперед священиків і дяків, на нову вимову.

Прищеплену ще самодержцем вимову старослов’янських літер у пам’ятках давньої української літератури все тодішнє офіційне мовознавство визнавало правильною. Тобто колишню літеру Ђ вимагали читати як «є» замість «і». На жаль, деякі нинішні мовознавці й навчальні заклади підходять до історії нашої мови через призму згаданих антиукраїнських царських указів. Зокрема старослов’янський вислів нъсть числа і далі перекладають у сучасних текстах як нєсть числа або несть числа, хоча грамотно має бути ність числа.

Треба мати на увазі, що фонема і частіше звучить в українській мові як и: помилуй, а не помілуй. Наше е ніколи не слугує для пом’якшення попереднього приголосного: день, а не дєнь, земля, а не зємля. Це варто враховувати, ознайомлюючись із проповідями Іларіона, “Повістю временних літ”, “Словом о полку Ігоревім”.

Вірші Григорія Сковороди теж не можна читати по-російському. Він у Москві не бував, а писав українською літературною мовою XVI—XVII століть.


http://mova.kreschatic.kiev.ua/23.php