Містобудівництво в Руси

Говорячи про стильовий напрям в архітектурі Київської Русі другої половини XI — початку XII ст., слід підкреслити певне посилення візантійських традицій, які насамперед позначилися на композиції тринефних хрестовобаневих храмів, що викликано переважно функціональним, суто церковним призначенням споруд. Разом з тим головною особливістю даного періоду було те, що в ряді регіонів виникають місцеві архітектурні школи з притаманними їм конструктивними та художніми особливостями, що яскраво виявиться в наступному періоді розвитку архітектури Київської Русі.

Нові історичні умови, що настають з 30-х років XII ст., викликали істотні зміни в плануванні та забудові міст. Інтенсивно забудовуються столиці земель, які намагаються «переяти славу» у Києва. Міста, що виникають як центри нових князівських або боярських вотчин, або «удільних» князівств, як правило, невеликі, їх розміри обумовлювалися вузьким колом збуту продуктів ремісничого виробництва, а також невеликими розмірами «уділів», які були їхніми центрами.

У XII ст. Київська, Чернігівська і Переяславська землі становили ядро давньоруської держави. Київщина являла собою великокнязівський домен, що не міг бути закріплений у феодальне володіння окремих князівських династій. Тому київське боярство, яке володіло землями навколо Києва, відігравало значну роль в політичному житті і мало право будувати власні фортеці і замки. Чернігівщина, з підлеглими Чернігову Сіверською і Рязанською землями, являла собою досить міцне і стабільне «королівство Ольговичів», де діяв принцип васалітету, і тому боярство повністю залежало від князівської волі і не мало таких прав, як київське. Для Переяславщини, яка була форпостом від степовиків протягом XII ст., головна проблема полягала в оборонному будівництві. На Волині досить міцно затверджується династія Ізяславичів, але дрібні феодали там мали значно більше прав, ніж в Чернігові, тому розбудова їхніх «вотчин» нагадувала устрій Києва.

Істотні зміни в плануванні і забудові міст відбуваються в XII ст. Київ залишався столицею усієї Русі та загальноруським культурним центром. Останні дослідження довели необґрунтованість гіпотези щодо «занепаду» Києва, який начебто стався після його розгрому військами коаліції князів у 1167 р, Подібні розгроми Київ переживав неодноразово, що істотно не позначилося на його значенні як столиці Русі. У Києві в XII ст. відбувається Інтенсивне зростання торговельних і ремісничих посадів, особливо Копиревого кінця і Подолу. Поруч з Києвом розташовувалися великі міста — столиці князівств — Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Галич. В них міцно осіли місцеві династії, а зовнішній вигляд резиденцій набував все більше столичного характеру.

Розбудовуються за тих часів і центри великих князівських «вотчин» (наприклад, Овруч), дрібних князівств (Путивль) та боярських володінь. У Київській землі, де літописи нараховують 44 міста і населених пунктів, на півночі існувало лише 11 міст, тоді як на півдні — безліч княжих і боярських осель, замків і стратегічних фортець, з яких складалася лінія оборони від степовиків.

На Росі, де проходила основна лінія оборони від степовиків, дослідники нараховують 13 фортець, що стояли на відстані кількох кілометрів одна від одної. Крім Києва, великими містами Київщини були Вишгород, Білгород, Юр’їв та Торчеськ. Добре відоме планування стародавнього Вручая (Овруч), який з середини XII ст. був центром феодальних володінь князя Рюрика Ростиславича — типове, середнє за розмірами місто, з міцним князівським замком і досить великим посадом (близько 28 га), укріпленим стінами з дерев’яних городень і земляними валами.

Характерними для цих часів були особливого типу замки-центри невеликих феодальних володінь. За останні роки такі замки добре досліджені на Київській землі: Родень, Городеськ, Іван, який вважається замком київського боярина Івана Войтишича, Чудин (Щучинка), замок київських бояр Чудиних та ін. Цікаво, що прикордонні міста Київської землі (переважно на Пороссі) здебільшого мали гарнізони в 100 чоловік і нагадували пізніші українські козацькі городки з сотенним устроєм.

У Чернігівській землі (разом із Сіверщиною) відомо 54 міста, найбільшим з яких був Чернігів. Розбудова центрів Сіверської землі — Новгород-Сіверського, Путивля, Трубчевська, Рильська і Курська — інтенсивно відбувається лише з другої половини XII ст. Чернігівська волость, домен чернігівських князів, була заселена дуже густо, а сам Чернігів до середини XII ст. сягає розмірів Києва. Північна частина чернігівських володінь, вкрита густими лісами, була слабо заселена. Типовим прикладом невеликого міста-центр у «удільного» князівства Чернігівської землі є Вщиж на Десні, планування та забудова якого добре досліджені. Основне будівництво в місті відбувалося в середині XII ст. В цей час були зламані старі, невеликі за розмірами, дерев’яні укріплення і побудовані нові, що відповідали тогочасним вимогам військової техніки.

У Переяславській землі найбільшим містом був Переяслав. Інші 36 міст являли собою переважно замки, серед яких Аюбеч, Воїнь та інші були найбільшими за розмірами. Дуже своєрідним було місто Воїнь, в якому добре простежуються особливості містобудування Переяславської землі, де головною проблемою була оборона Посулля. У Воїні, розташованому в гирлі Сули, існувала гавань, де могли переховуватися кораблі. Вхід у гавань захищали міцні дерев’яні стіни з городень з вежами.

Волинська земля заселена рідше, ніж Подніпров’я, особливо в північній частині — Поліссі. Літопис згадує у XII ст. 34 волинські міста, з них 7 у Волховській землі, де виникають кілька дрібних феодальних князівств, і 11 міст в густо заселеній Погоринні. Найбільшим містом був Володимир-Волинський, який інтенсивно розбудовується з середини XII ст., коли стає столицею Волинського князівства. У другій половині XII ст. Володимир-Волинський вважався одним з найкращих міст Європи. Значними містами Волині були Лучеськ, Дорогобуж, Пересопниця. З численних невеликих міст добре вивчений Ізяслав, що являв собою центр сільськогосподарської округи та замок Колодяжин, який належав волинським князям.

З середини XII ст. інтенсивно забудовується Галицька земля. За князювання Ярослава Осмомисла розбудовується столиця — Галич. На великому пагорбі між річками Луква та Мозолів потік будується Успенський собор та інші церковні та палацові споруди. Навколо Галича виникають численні міста, найзначнішим з яких є Холм.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*