Підтвердження Києву Магдебурскього права королем Сигизмундом І, 1514 р.

Текст написано руською мовою:

1. «ѣ» читається як «і»

2. Приголосні перед «е» та «и» читаються твердо


«Александръ король i великий князь его милocть для полепшеня мѣста Кіевского, зъ лaски своее далъ имъ право Нѣмецкое, то есть Маитборское, какъ мѣщаномъ Римское вѣры такъ и Греческое и тежъ Арменское, ажбы они и напотомъ будучи мѣщане въ томъ пpaвѣ въ всякихъ члонкахъ справовалися такъ, какъ есть суполны обычаи и устава тыхъ справъ. Ha штожъ его милость и привилей свой подъ завѣсистою печатю имъ далъ, который же они привилей передъ нами указывали ; и повѣдили намъ, штожъ его милость черезъ тотъ привилей свои зася въ нѣкоторыхъ рѣчахъ многыхь того права нe хотѣлъ имъ держати, и oни тыми разы били намъ чоломъ, абыхмо имъ ласку нашу вчинили и тое право Нѣмецкое имъ мѣсту нашому дали и подле тогo привиля брата нашого зоставили.

Ино мы, бачачи на ихъ службу и на сказу, которую они отъ неприятелей нашихъ тръпять на тои Украинѣ, и хотячи , абы ся тое мѣсто нашо людми и пожитки ширило, и зъ особливое ласки нашое и на ихъ чоломбите то вчинили, то есть право Нѣмецкое реченое Маитборское мѣсту нашому Кіевскому и всимъ мѣщаномъ нинѣшнимъ и напотомъ будучимъ въ немъ Римское вѣры и Гречское и Арменское дали есмо вѣчно: мають они тое право суполно дръжати и такъ ся въ немъ справовати , какъ и мѣсто нашо Виленское право Маитборское маеть и вживаеть, а отъ правъ Полскихъ и Литовскихъ и Рускихъ и всихъ обычаевъ и иныхъ, который были тому праву Маитборскому на переказѣ,  ихъ вызволяемъ; также ихъ всѣхъ мьщанъ нашихъ отъ права и моци и отъ насилія всихъ подданыхъ  нашихъ великого князства Литовского, отъ воеводъ и отъ судей и отъ всихъ посполите врядниковъ нашихъ вызволяемъ , ижъ передъ ними о дѣлехъ великихъ и о малыхъ и о злодѣйствах и о розлытя крови и о мужабойство и о пожоги и взятье члонковъ и иных всѣх проступкахъ позвани перед нихъ маютъ отповѣдити, нѣжли мѣщаны мѣста Кіевского мають о том отповѣдати перед ихъ войтом который будеть, а войтъ не передъ ким инымъ толко передъ нами не иначей толко ихъ же правомъ Нѣмецким маетъ отповѣдити,  и то если бы былъ перед насъ позванъ нашим листомъ »

…..

Также вказывали передъ нами привилей брата нашого Александра короля и великого князя его милости и тежъ привилей потверженье нашо на то, что его милость отпустилъ имъ мыто на вѣчность по своей отчизнѣ нашой Великому княжству Литовскому и Русскому и Жомойтскому, сухим путемъ и водою по тымъ мытомъ князскимъ и панскимъ и всѣх свѣтскыхъ и духовныхъ. Тежъ въ томъ же нашомъ привилъи выписано, ижъ братъ нашъ и мы пословъ нашихъ и Московскихъ и Волоскихъ и Турецкихъ и Перекопскихъ и  иншихъ всякихъ пословъ и гонцовъ не казали имъ поднимати подводами и стацеями и скарбовъ и коней ихъ стеречи и въ Орду ходити съ послы и коней подъ нихъ давати, и воеводиным гонцомъ подводъ в нихъ брати не казали.

…..

Теж мають они сторожу мѣти въ поли от Татаръ кождого часу подле давного обычая тамъ, гдѣ передъ тымъ стерегивали; и тежъ коли бы было потреба колка разовъ до року съ нами або зъ нашими подданными потегнути въ погоню за Татары, они мають конне а збройне… кождый своею головою подле своего статку  так какъ на войну слушить безъ каждого умешканя и ослушаня, какъ бы имъ або врядникъ нашъ раскажеть тягнути… Также на замку нашемъ Кыевскомъ мають они въ ночи стеречи и кликати подле стародавного обычая»

….


«Повість временних літ» давньо-руською та церковно-словянською мовами

Більшість обивателів, як в Україні так і в Россії, абсолютно щиро вважає, що давньоруські тексти були написані давньоруською ж мовою… Але насправді це не так.

Всі давньоруські тексти були написані церковно-словянською мовою київського ізводу. Справжня давньоруська мова потрапляла в тексти лише фрагментарно і існувала у вигляді народних діалектів тогочасного Київа та його околиць. І саме по цих описках, помилках, народно-розмовних формах, що потрапляли в тексти, можна судити про те, якою мовою розмовляли в давній Руси.

Візьмемо для прикладу уривок з найвідомішого давньоруського твору — «Повісти временних літ» (початок ХІІ ст.).

Думаю, кожному відомі ці слова:

«Се повѣсти времѧньнъıх лѣт . ѿкуду єсть пошла рускаӕ земѧ . кто въ києвѣ нача первѣє  кнѧжит и ѿкуду рускаӕ землѧ стала єсть»

 

Це уривок з «Повісти» по Лаврентійовському списку (1377 р.). Але мало хто знає, що цей список має декілька варіантів, що трохи відрізняються один від одного!

В одному з них написано: «Се повѣсти временьнъıх лѣт . ѿкуду єсть пошла рускаӕ земля . кто в ней поча первое кнѧжит«.

В іншому: «Повесть временныхъ лѣтъ черноризца феодосьева монастыря печерьскаго, откуда есть пошла руская земля, и кто в неи почалъ первое княжити»

 

А ось як звучить той же уривок з «Повісти» по Іпатському списку (1425 р.):

«Повѣсть  временныхъ лѣт̑ . черноризца  Федосьєва манастырѧ Печерьскаго . ѿкуду єсть пошла Рускаӕ землѧ стала  єсть. и  хто в неи почалъ пѣрвѣє  кнѧжит̑»

В статті «Несвидомость=невежество» ми з`ясували, що  форма слова «нача, начал» — є, насправді, церковнословянською, старо-болгарською. А «поча, почал, почав» є давньоруськими,  народно-розмовними формами, що потрапили в цей церковно-слов`янський текст.


Тому буде цікаво з`ясувати, а які ж ще слова, з цього уривку, написані церковно-словянською і які руською мовою?

Відкриваємо «Лексикон» — перекладний славено(церковнословяно)-руський словник Памви Беринди від 1627 року і шукаємо.



Перше слово «повѣсть» є старо-болгарським! Беринда його тлумачить староболгарським же словом «сказанїє» (руською буде «виклад, вспоминанє, памятка»), грецьким словом «історія» (ἱστορία — оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле), а також руським словом «ознайомлення».

 

 

Слово «временныхъ» також є старо-болгарським. Руською буде «дочасних»!

 

 

Слово «лѣто» теж є болгарським. Руською буде «рок, час»

 

 

Болгарські слова «риза, одєяніє, одежда» руською мовою будуть «шата, барва». «Плащ, плащєница» — це теж старо-болгарські слова («плащєница» руською буде «простирадло»).

 

 

Слово «манастыр» є руською формою  церковнословянського «монастиръ».


«ѿкуду єсть» тако ж є церковнословянськими словами. Руською буде «откуль, отколя».

 

 

 

«Пошла» є церковно-словянською формою руського «пѣшла» (пішла). З середини  Х сторіччя н.е., в Руси набирає обертів процес, який сьогодні називається   «ікавізм» — «розвиток звука і на місці давнього (Ђ — ять) та етимологічних *о, *е.»  До середини ХІІІ ст. цей процес було завершено.

 

Слова «землѧ, стала» мабуть і болгарською і руською звучать однаково, тому вони відсутні в словнику Беринди.


Давньоруські повноголосні форми «первѣє», «пѣрвѣє» (це одни з тих помилок, що характеризують давньоруську мову) болгарського слова «пръвѣє» руською мовою буде «наперше, наперві».


 

Болгарське слово «прежде» руською мовою буде «спервотку, перше».

 

Таке звичне і, здавалось, «ісконно русскоє», для нас сьогодні, слово «князь» насправді теж є запозиченням з церковно-слов`янської. Руською мовою буде «вож(дь)» (болгарське слово «начальник» руською мовою буде «старший урядник, пан»).


 

Отже, як з`ясувалось, текст «Повісти временних літ» справді написано церковно-словянською мовою з вкрапленнями народно-розмовних, давньоруських слів і форм.


І якщо перекласти  з церковно-словянської на давньоруську

«Повѣсть  временныхъ лѣт̑ . черноризца  Федосьєва манастырѧ Печерьскаго . ѿкуду єсть пошла Рускаӕ землѧ стала  єсть. и  хто в неи почалъ пѣрвѣє  кнѧжит̑»

То отримаємо щось , подібне до цього :

«Виклад  дочасних років. Черношатника Федосьєва манастиря Печерськаго. Откуля єсть пі шла Руская земля стала єсть. И хто в неи почав  наперше урядувати»


Або таке:
«Се повѣсти времѧньнъıх лѣт . ѿкуду єсть пошла рускаӕ земѧ . кто въ києвѣ нача первѣє  кнѧжит и ѿкуду рускаӕ землѧ стала єсть»

 

«Се вспоминаня дочасних років. Откуля єсть пішла руская земля. Кто в Києвѣ поча наперше урядувати и откуля руская земля стала».

 

А якщо перекласти ці слова сучасною літературною руською мовою, то будемо мати:

«Це спомини про минулі часи. Звідкиля пішла руська земля. Хто в Києві почав найпершим урядувати (панувати) і як руська земля постала.»