Звоним и требуем отозвать войска РФ

КРЫМ
1) смотрим фото http://zyalt.livejournal.com/1013898.html
2) делаем выводы
3) ТРЕБУЕМ убрать войска

Контакты Посольств:
КИЕВ
E-mail: rusconskiev@mail.ru
Сайт: http://embrus.org.ua/ru
Телефон: (044) 280-14-12, 280-14-49

СИМФЕРОПОЛЬ
E-mail: rucons@utel.net.ua
Сайт: http://www.simferopol.mid.ru/
Телефон: (0652) 24-82-17, 24-19-20
ф.(0652) 25-04-76

ХАРЬКОВ
E-mail: consul@megacom.ua
Сайт: http://www.kharkov.mid.ru/
Телефон: (057) 715-74-87

ОДЕССА
E-mail: gencon@odessa.tv
Сайт: http://www.odessa.mid.ru/
Телефон: (+38-048) 784-15-42

ЛЬВОВ
E-mail: Konsrus@lviv.farlep.net
Сайт: http://www.lviv.mid.ru/
Телефон: (0322) 44-25-25, (0322) 44-26-24

Какие плюсы ждут Крым, когда он наконец освободится от украинской оккупации

1) Работа: все, кто работал на предприятиях, связанных с Украиной, потеряют свою работу из-за разрыва экономических связей. Но это не беда — Путин даст новую высокооплачиваемую работу.

2) Служба Родине: наконец-то все молодые крымчане смогут как следует проявить себя, выполняя свой накопившийся долг перед Родиной. Год службы, проведенный где-то в Воркуте или Чите, оставит незабываемые впечатления.

3) Продукты и цены: вместо поганой украинской жратвы, которую будет невозможно провезти через границу без наценок и пошлин, крымчане будут наслаждаться вкуснейшими российскими продуктами и товарами высочайшего российского качества. Они будут дороже, но это не беда, потому что все крымчане стремительно разбогатеют.

4) Товары: либо российские, либо импортные (из Турции или Китая) — как обычно, очень высокого качества. Вместо халтурных «Розеток» и «Мобилаков» будет известная по всему миру российская интернет-торговля. Доставка товаров будет почти мгновенно осуществляться Почтой России, а не жлобами из «Новой Почты».

5) Коммунальные услуги: нет поводов переживать, все останется как прежде, просто станет чуточку дороже, потому что проклятые украинцы будут через границу продавать воду, электричество и газ с учетом таможенных пошлин. Но богатым обеспеченным крымчанам это будет по карману.

6) Бензин: станет дешевле, и его будет нужно гораздо меньше, т.к. поездки за Перекоп потеряют смысл, потому что потребуется виза на пересечение государственной границы.

7) Путешествия: для посещения Крыма также потребуется виза, которую власти могут и не дать без всяких оснований, что позволит опять-таки сэкономить. С другой стороны, визы украинским гражданам тоже можно не выдавать — наконец-то летом перестанут ездить в гости так надоевшие родственники и туристы.

8) Высшее образование: поступить в наши вузы сможет почти любой, т.к. иногородние и иностранные абитуриенты пропадут, и конкурс будет просто символический.

9) Население: с полуострова сбегут все враги, в результате чего население уменьшится, и заслуженные пенсионеры смогут наконец-таки насладиться покоем на улицах.

10) Телевидение: Киселева и Соловьева можно будет смотреть круглые сутки, что позволит люто ненавидеть и презирать весь мир.

UPD: Подписчики предложили добавить ещё пару пунктов.

11) Медленный и лживый украинский интернет пропадет на пару лет с уходом украинских провайдеров, которым не хватает смелости даже отслеживать траффик абонентов и передавать правоохранительным органам их данные и сведения об их действиях в сети. Но это не страшно — дождёмся российских провайдеров. Через пару лет. Подобная ситуация будет и с мобильной связью.

12) Появится много рабочих вакансий на железной дороге — потребуется много людей, чтобы регулярно смазывать пути солидолом. Чтобы не заржавели…


13) Сим-карты для мобильных телефонов можно будет купить только по паспорту


14) На митинги можно будет выходить только с разрешение новых властей (т.е. никогда), а не когда захочешь (как сейчас)

Нащадки руської шляхти

У фільмі «Вогнем і мечем» режисера Єжи Гофмана гетьман Богдан Хмельницький після перемоги під Жовтими Водами просить татарського союзника Тугай-бея віддати йому рядових полонених шляхтичів:

Вони — русини, і я їх заберу до свого війська.

Серед полонених був і майбутній генеральний писар та гетьман Іван Виговський, що походив із православної шляхти з Овруччини. Після його переходу на бік козаків до повсталих пристали й інші Виговські, які жили в селі Вигів.

Козаки Хмельницького, надто попервах, воювали переважно проти середньої та дрібної української шляхти. На Поділлі, Волині, Наддніпрянщині вона чисельно значно переважала польську. І на ній, як найближчій територіально, передусім лежав клопіт з організації відсічі козацьким військам. Не оминало її й посполите рушення, тобто шляхетське ополчення. «Козаки й селяни, грабуючи панські оселі, не дуже-то розбирали, якої віри й національності пан держався», — писав історик і письменник Орест Левицький у документальному оповіданні про пригоди шляхтича Прокопа Верещаки за часів Хмельниччини.

У 1650-х до Овруцького ґродського уряду зі скаргами на козацькі «розбої та ґвалти» не раз зверталася дрібна православна шляхта. Козаки й «чернь» відбирали в них і знищували «привілеї від королів польських». Тобто важливі документи, що підтверджували шляхетство. Зрештою, головною причиною Хмельниччини було бажання козацтва домогтися рівних зі шляхтою прав. Бо козаки, як і шляхтичі, були людьми збройного ремесла. Зі створенням власної держави на Лівобережжі козацтво, принаймні в частині України, вибороло собі роль нової еліти. В іншій частині — на Правобережжі й у Галичині — нею залишалася шляхта.

Цілі гнізда поселень нащадків дрібної української шляхти в Україні збереглися до сьогодні. Частина з них є дуже давніми, а нащадки шляхтичів у них живуть цілими околицями — кущами сіл і містечок. Тому таку шляхту називають «околичною». Її нащадки є на Волині, на Поділлі, Київщині та Житомирщині. Багато їх у Галичині, зокрема в районах міст Самбір, Дрогобич, Стрий, Жидачів, Калуш, Коломия, Турка та ін.

Заушшя біля Коростеня на Житомирщині — одна з найбільших шляхетських околиць в Україні. Тут обабіч річки Уж, яка колись звалася Ушою (звідси й назва), розташовано понад 40 сіл, заселених нащадками дрібної шляхти — Вигів, Недашки, Скурати, Мелені, Бехи, Каленське, Білошиця, Чоповичі, Васьковичі, Ходаки, Дідковичі тощо.

Ці села майже всуціль заселені Виговськими, Недашківськими, Скуратівськими, Меленівськими, Бехами, Каленськими, Білошицькими, Чопівськими, Васьківськими, Ходаківськими, Дідківськими тощо. Із часом, коли роди дуже розросталися, вони розгалужувалися на так звані придомки. Приміром, Меленівські поділені на Васяновичів, Стретовичів, Мойсієнків, Самойленків, Грищенків.

Свої родоводи вони ведуть від місцевих бояр — васалів київського воєводи, а ще давніше київського князя. Наприклад, за ревізією 1571 року в Скуратах жили четверо бояр Скуратівських, які несли військову службу, в Ходаках — десятеро Ходаківських, у Меленях — п’ятеро Меленівських. Ідеться лише про голів сімей, бо членів їхніх родин не заведено було враховувати.

Бідне, але гонорове Заушшя постійно воювало з овруцькими старостами. Ті, маючи під боком стільки переважно незаможної шляхти, намагалися поживитися за її рахунок. Та заушани відстоювали своє шляхетство. І на судових процесах, і виганяючи старостинських урядників силою зброї. Удавалися й безпосередньо до короля. Так, 1598 року аудієнцію в Сигізмунда ІІІ Вази отримав один із Бехів. Був «у скромній хлопській сермязі, в ходаках, але із шаблею при боці, з вусами по-шляхетськи бундючними».

Шляхта із Заушшя завжди мала українську (руську, за тодішньою самоназвою) самосвідомість. Приміром, 1680 року стався такий інцидент: брати Меленівські після хрещення за католицьким обрядом дитини їхньою сестрою, заміжньою за поляком, викинули немовля на подвір’я, вигукуючи:

— Хай не множиться між нами собачий лядський народ, хай його пси з’їдять.

Христофор Виговський — родич Івана Виговського — напередодні Хмельниччини закохався в панну Маріанну Ласківну, доньку брацлавського урядовця Федора Ласка. Але йому, дрібному шляхтичеві, відмовили. Коли піднялося повстання, Христофор Виговський скористався з цього. Як пишуть у протестації брат дівчини та її опікун Стефан Ласко (батька вже не було серед живих), панну захопив «козацьким правом». Тобто викрав і взяв собі за дружину. У записі нічого не згадано, як ставилася до цього сама Маріанна Ласківна. Можливо, що не мала нічого проти, бо серед шляхти такі романтичні пригоди були в пошані.

Нащадки шляхти Заушшя, що живуть на Поліссі далеко від індустріальних центрів, і сьогодні вирізняють себе з-поміж довколишніх «мужиків». Хоч мають близький до них побут. Їхні жінки й дівчата також працювали у полі — дрібна шляхта обробляла землю сама. Але, на відміну від селян, носила одяг, ближчий до міського. Спали не на полу, а на ліжках, будували хати з дерев’яною долівкою, перед житлами мали квітники тощо.

— У нас і тепер у селі списки на вибори чи там ще якісь коли складають, то зразу пишуть усіх шляхтичів, а тоді вже «мужиків» — тих, і тих в алфавітному порядку. Але обов’язково «мужиків» пишуть після шляхтичів, — розповідає 30-річний Олександр Васянович-Меленівський із села Мелені Коростенського району на Житомирщині — історичній Овруччині.

Таке ж укладання громадських списків — спочатку шляхтичі, а потім «хлопи» — побутує й досі у селі Витвиця Долинського району на Івано-Франківщині.

— До Другої світової війни місцева шляхта не одружувалася з «хлопами», і навіть зараз це трохи є, — розповідає 73-річний Михайло Витвицький. — Батьки не дозволяли. Були різниці в одязі шляхти від «хлопів». Наприклад, у 1950-х «хлопка» посміла запнутися як шляхтянка і прийшла до церкви, то жінки-шляхтянки зірвали з неї хустку й подерли на шматки.

У Витвиці й сьогодні в церкві шляхта та «хлопи» стоять по різні боки. Дрібна українська шляхта Галичини трималася «руської віри» — греко-католицького віровизнання. По деяких селах навіть у колгоспах окремо були «шляхоцькі» бригади й «рустикальні» — селянські, «хлопські».

— Шляхетські діти мусили краще вчитися за «хлопських», бо так треба було, — продовжує Витвицький. — А коли в якій шляхетській сім’ї з’являвся п’яниця, то родичі його всі дуже пильнували, щоб не показався п’яним на людях. Ну бо як то шляхтичеві та бути пияком? Ще пам’ятаю, як малим я вкрав помідори з чийогось городу. То мама заставила їх віднести, віддати й перепросити.

Шляхтичі перші пішли в Українські січові стрільці, а пізніше в ОУН-УПА. А вже за ними потяглися «хлопи». Мій дядько Степан Витвицький загинув у січових стрільцях. Прийшов після боїв із поляками, коли наших розбили, весь поранений, рука на перев’язі. А діди кажуть: «Шо ж ти, хлопче, сам прийшов, а Україну не відстояв?» І він тоді забрав гвинтівку й пішов знов, і вже не вернувся. А у нього дівчина була, то довго заміж не виходила, все його чекала. А молодший брат його, мій дядько Іван, коли виріс і вивчився, написав слова пісні «Повіяв вітер степовий».

У Центральній Україні нащадків української шляхти сьогодні називають «поляками», а в деяких місцевостях «дворянами». Тим, хто за допомогою збережених документів у ХІХ ст. довів російській владі власне шляхетство, як-от околична шляхта Коростенщини, ті «дворяни». Саме звідти походять люди з прізвищами Виговські, Недашківські, Скуратівські, Стретовичі та ін. А ті, хто таких документів не зберіг, стали «поляками».

У часи найбільшої русифікації те середовище найстійкіше трималося української мови й культури. Коли цих людей запитуєш, чи вважають вони себе поляками — бо серед них чимало римо-католиків, — то зазвичай відповідають, що це, мовляв, їхні предки такими були, а вони вже українці.

9/10 шляхти, що воювала проти козаків під Жовтими Водами й під Пилявцями, були русинами — українцями, за підрахунками історика Антонія-Йосипа Роллє (1830-1894).

Він проаналізував актовий матеріал і наводить конкретні прізвища цих українських шляхтичів, зокрема з Овруччини: Олександр та Семен Закусили, Олександр Бех, Олександр Серебриський, Ян Кевлич із розгалуженого роду Дідківських і багато інших.

Доля їх виявилася різною: дехто далі боровся проти повсталих, хтось загинув, а деякі пристали до козаків. Більшість козацької старшини походила з дрібної шляхти й мала свої герби.

Царський уряд більшість дрібної шляхти перевів у селяни

Від занепаду Київської Русі до XVI ст. на українських землях нобілітет — провідну суспільну верству — становило боярство. Його верхівка звалася зем’янами. Саме на плечі цих бояр лягав обов’язок боротися з ворогами, бо це був збройний стан, подібний до європейського рицарства. Аристократією були давні княжі роди — Острозькі, Вишневецькі, Заславські, Збаразькі, Несвізькі, Сангушки, Чорторийські, Ружинські, Курцевичі, Порицькі, Воронецькі та інші.

У середині — другій половині XVI ст., зі входженням України до складу Речі Посполитої, бояри отримали шляхетство. У Галичині, що перебувала під польською владою ще з другої половини XIV ст., це сталося на століття раніше. Приблизно тоді ж серед української шляхти поширилися й прізвища із закінченням -цький, -ський, які заведено вважати польськими. Насправді вони є шляхетськими й означають власність на маєток у певній місцевості, від назви якої й утворені. Наприклад, Виговські — власники села Вигів, Загоровські — Загорова тощо. І поширені вони були серед шляхти не тільки польської, а й української, білоруської, чеської та словацької. Ці прізвища є відповідниками до німецьких рицарсько-аристократичних прізвищ із «фон» і французьких із «де».

На межі XVI-XVII ст. руські княжі роди або вимерли, або полонізувалися й переходили в католицтво. В Україну хлинули й суто польські магнатські роди — Потоцькі, Конєцпольські. Та численна пересічна шляхта залишалася переважно місцевою — православною або, пізніше, уніатською. Дрібних польських переселенців-шляхтичів у Правобережну Україну було не так багато, щоби сполонізувати місцевий шляхетський загал. Та й їхали сюди дрібні шляхтичі не так із Польщі, як із Волині та Галичини. А прибулі поляки, беручи шлюби з українськими шляхтянками, самі в більшості українізувалися. Єдине, що могло в них лишитися з «польськості», — римо-католицьке віровизнання.

У 1793-1795 роках Правобережжя приєднали до Росії. Царський уряд, одразу по придушенню польських повстань 1830-1831-го й особливо 1861-1863 років, провів масштабну ревізію шляхетства. Дрібним шляхтичам, які мали відповідні документи, надали дворянство, попри незаможність. А тих, у кого документи не вціліли, перевели в «однодворці» — одну з категорій державних селян. Таких виявилася більшість. Та вони все одно не злилися з селянами, а й далі зберігали свою осібність і гоноровитість. Бо пам’ятали своє «немужицьке» походження.

Автор: текст: Василь БАЛУШОК, кандидат історичних наук