Видео с камер наблюдения райотдела милиции: Индыло покалечили в первый же час

Интернет-издание «Свідомо» опубликовало записи камер наблюдения из Шевченковского райотдела милиции, которые свидетельствуют о том, что студент Игорь Индыло погиб от рук милиционеров.

Напомним, что милиция утверждала, что Индыло был приведен в райотдел в состоянии алкогольного опьянения и умер из-за неудачного падения. Согласно экспертизе, в крови Индыло должно было быть от 3,06 до 2,91 промилле, и он должен был идти, шатаясь, со значительно нарушенной координацией движений.




Через час после попадания в милицию Игорь уже самостоятельно не передвигается. В 21:49 милиционер Приходько затягивает его в комнату для административно задержанных (смотрите в левом Нижнем углу). Это противоречит показаниям якобы друга Игоря Александра Хоменко, который утверждал в суде, что кто-то из работников милиции сопровождал Игоря в камеру, и Игорь самостоятельно лег на лавку.



 

http://news.zn.ua/articles/88892

«Менты» развлекаются. Видео

«Украинская милиция…

С такими друзьями президенту враги не нужны».

Е. Киселев «Большая политика», эфир от 2.09.2011

Как уже сообщали украинские СМИ, 4 сентября в Броварском районе произошло ЧП. Был застрелен майор милиции. Из первоначальных (потом появилась другая версия – об «отработке заведения») пояснений пресс-службы МВД стало известно, что майор зашел ночью в генделик, и сел пить кофе. Заметив, что группа людей ведет себя излишне шумно, он сделал им замечание. Один из шумных посетителей обиделся, пошел домой, взял ружье, вернулся, и, дождавшись, когда правоохранитель выйдет из питейного заведения, выстрелил ему в живот. Это то, что рассказывает пресс-служба.

А теперь позвольте высказать мое личное мнение по данному инциденту. О том, как сотрудники органов пьют ночами «кофе» в областных барах, ходят легенды. Поверить в то, что кроме кофе майор милиции ничего там не употреблял, очень сложно. Практически невозможно. В то, что было сделано «замечание», а не начался банальный «старт» на отдыхающих граждан, тоже поверить трудно. Слишком хорошо народ знает людей в форме, чтобы поверить в спокойное и адекватное «замечание» со стороны наделенного властью (майор милиции на периферии – это отнюдь не пешка) и прикрытого законом человека с волшебным удостоверением в кармане.

Мы можем предположить, что, приняв на грудь, гражданин, привыкший находиться вне законов нормального человеческого общения, начал качать права. Что он там посетителям сделал – об этом мы, скорее всего, никогда не узнаем. Свидетели под диктовку следователя напишут сказку братьев Гримм, подозреваемому отобьют все внутренности, и он признается еще в десятке убийств. Но сделал что-то очень отвратительное. Потому что, будучи юристом (а убийца по образованию – юрист) сходить за ружьем, взять его, подождать, пока жертва выйдет из бара, и нажать на курок – непросто. Слишком много времени на то, чтобы обдумать последствия своего поступка. Обдумал. Выстрелил. Убил.

В России волна убийств милиционеров прокатилась совсем недавно. Это тема отдельной статьи, в которой мы поразмыслим над причинами доведения народа русского до точки кипения в вопросе отношений с правоохранителями. Народ украинский закипает. Он достаточно медлителен и добродушен, он ленив и неповоротен. Но достанут, и, если уж сорвет крышку, не остановить будет этой веселой кровавой вакханалии. Повиснут многие, тысячи повиснут на улицах городов, аки гирлянды украсив собой вход в новое будущее, где машина уничтожения человечности под названием «МВД» отсутствует.

4 сентября 2011 года, Почтовая площадь. Я с коллегой-журналисткой решил зайти в Макдональдс, выпить шейк, обговорить рабочие моменты. Мы поднимались по лестнице перехода, когда сзади кто-то оттолкнул и меня, и коллегу, сопроводив свои слова отборнейшей бранью. Если свести ее смысл к чему-то более или менее внятному, получится – «какого хрена тут расходились, дорогу». Растолкав нас, мимо пронеслось тело с почти наголо обритой головой, в спортивном костюме и кроссовках. От тела разило спиртным, и вело оно за руку двух детей дошкольного, на вид, возраста.

Памятуя, чем заканчиваются в итоге попытки дать неадекватному подонку достойный ответ, я мат и толчки проигнорировал. Человек, спотыкаясь, протопал в Макдональдс, в «ресторан для всей семьи», и исчез в двери заведения.

Я подошел к охраннику Макдональдс, и поинтересовался – пропускают ли в зал пьяных граждан? Охранник ответил, что не пропускают. Когда я ему доверительно сообщил, что только что в ресторан быстрого питания прошел совершенно неадекватный и пьяный парень, охранник отправился на его поиски.

Мы с коллегой выбрали место на летней площадке, перебросились парой фраз, я неспешно спустился к кассам, вниз. Еще на лестнице услышал громкий мат и крики. Кричал и пьяно матерился уже знакомый мне бритоголовый гражданин в спортивном костюме. Как оказалось, ему не понравился чернокожий парень, стоявший в очереди. Он обложил его с ног до головы, рассказал, что думает о цвете его кожи, и предложил «выйти». Причина – очередь ОБЯЗАНА была его пропустить. Наверное, потому что по-другому быть не должно. Однако парень с цветом кожи, не устроившим пьяного посетителя, оказался не один, а в компании. Интеллигентного вида молодые ребята посоветовали буйному «расслабиться», и идти своей дорогой. Буйный не унимался, и орал на суржике о том, что «всем конец», и «всех порешу».

Когда темнокожий пацан согласился выйти, боец с перегаром вдруг изменил позицию, и начал звонить «братве», которая «сейчас приедет, и всем будет п…ц». Этот момент я решил запечатлеть на камеру.

Спортивный костюм, увидев, что его снимают, несколько раз попытался вырвать у меня мобильный телефон. Обратите внимание на поведение охранника Макдональдс. Он просто стоит, не предпринимая серьезных попыток вывести пьяного дебошира. Продолжая звонить, и дождавшись, пока парень, которого он оскорбил по расовому признаку, встанет назад в очередь, бритоголовый вышел из помещения. И тут началось самое интересное. Одному из ребят он предъявил… удостоверение сотрудника МВД!

Я поначалу думал, что мне померещилось. Абсолютно неадекватный, с чудовищным запахом перегара, со сбитыми костяшками на руках (с сукровицей, явно недавно кого-то избивал), с характерными для жителей трущоб шрамами от сигаретных окурков на запястьях (это дурацкая дворовая бахвала – сигареты об себя гасить), с лицом типичного Шарикова гражданин – сотрудник милиции? Да. Младший сержант Мартынец Александр Анатольевич.

Приехал наряд милиции. Поняв, что дело начинает отчетливо пахнуть жареным, сержант, еще пять минут назад угрожавший «всех потерять», начал трезветь. Глазки забегали, и он превратился чуть ли не в ягненка. У него моментально не стало претензий к людям, которых он задевал. Его коллега, вполне нормальный, к слову, правоохранитель, прибывший по вызову, спокойно опросил свидетелей, и, вдохнув ароматы, источаемые младшим сержантом Мартынцом, усадил того в служебное авто.




«Вызовем его начальство, и проведем профилактическую беседу». Какую «беседу» можно проводить с этим гопником, имеющим в кармане удостоверение, дающее ему ВЛАСТЬ – непонятно. Бесед может быть две: в кабинете начальника, подписывающего приказ об увольнении, и, если парни напишут заявление – в кабинете судьи. Хулигана увезли на Ярославскую, 20, у парней и у меня переписали данные.

Теперь обращу ваше внимание на два аспекта данной истории. Первый – Макдональдс на самом деле стал опаснее последней пивнухи, и вот почему – в пивнухе есть вышибала, а в «ресторане для всей семьи» отсутствует нормальная охрана. Когда на меня и мою жену там напал неадекватный внештатный осведомитель МВД, никто не вмешался, никто не заступился, не вывел дебошира из зала. Когда я сам решил вопрос (в меру радикально), Макдональдс предпочел любыми путями отбеливать свою репутацию, и, проконсультировавшись с милицией, «потерял» видео из зала.

Лишь после обращения в центральный офис компании в США, видео с Макдональдс на Политехе «нашлось». Неужели и на Почтовой видео из зала таинственным образом пропадет, а на камерах останется лишь то, как культурный, но на нетвердых ногах, младший сержант с двумя детьми заходит в зал? Не думаю. Свидетелей – хоть отбавляй, и, наученный горьким опытом, я лично переписал их данные. Почему, имея колоссальные прибыли, украинские Макди экономят на охране – непонятно. Наверное, фишка такая. Одно лишь отличие в пользу Макдональдс на Почтовой от того, в котором я был вынужден применить оружие – эти хоть милицию вызвали (в моем случае на 102 позвонил я).

Аспект номер два – свои своего будут теперь отмазывать. Честь мундира, и все такое… В свете того, как, обычно, представляются на суд общественности инциденты с участием милиционеров, надо ожидать очередной басни. Я даже знаю – какой. Студенты начали приставать к спокойно стоящему человеку. Мирный и спокойный человек сделал им замечание, но они продолжили грубо и цинично над ним измываться. Даже избить попытались, и тогда он предъявил им служебное удостоверение. Никто никого «черножопым» не называл, и «п…ц» устроить не обещал. Освидетельствования на наличие алкоголя в крови тоже никто, разумеется, не сделает, и завтра кто-то из ЦОС МВД Киева бодро отрапортует: «имели место хулиганские действия в отношении сотрудника МВД Мартынца, но он их бесстрашно пресек!»

А теперь ответьте самим себе на вопрос – так отчего люди берутся за ножи и винтовки, отчего в правоохранителей палят? И когда, наконец, граждане в погонах поймут, что эта страна не принадлежит им, а люди иногда готовы бороться?

P.S. Мы отправили официальный запрос по поводу инцидента в ЦОС МВД. Нас интересует судьба младшего сержанта милиции Александра Мартынца, и мы надеемся, правоохранители наш запрос не «продинамят» по обыкновению. Иначе «Обозреватель» попросту подаст в суд на ГУМВД, и выиграет.

Як «Лівела» заробила ще 3 млрд…


Цифри вражають. Хоча, за інформацією автора, вони не остаточні – ті, хто організовував та покривав діяльність «Лівели», заробили значно більше.

Нагадаємо, ДП «Лівела» в 2010 році активно ввозила в Україну пальне і не платила жодних податків, бо мала дозвільне рішення суду та міцний дах у владі. «Завдяки» її діяльності в державному бюджеті утворилася чимала дірка, яку латали за рахунок «соціалки» та закручування гайок малому та середньому бізнесу. Ще один мінус: періодична активізація в паливному секторі компаній типу «Лівела» заважає формуванню повноцінного ринку. В результаті маємо, що маємо: більшість вітчизняних НПЗ стоять, бензин неякісний, з кінцевого споживача деруть три шкури, натомість господарі «Лівели» кладуть в кишені мільярди.

Про цих господарів та їх оборудки й піде мова. Автор розжився митними деклараціями, які демонструють: чиновники підрахували не всі збитки, завдані бюджету «Лівелою». Адже схеми були не такі вже й прості. Ось – приклад однієї з найбільш цинічних.

Український бензин «Лівела» завозила з Тортоли

Восени минулого року ДП «Лівела» завезла в Україну з Азербайджану нафти більше ніж на 1 млрд. грн. Звісно, без сплати будь-яких податків, що дозволило зекономити майже чверть мільярда грн. Цілком ясно, хто виграв від операції — Ігор Коломойський. Адже дешева нафта пішла на Кременчуцький нафтопереробний завод «Укртатнафти», який контролюється менеджментом Коломойського. Продала сиру нафту «Лівелі» азербайджанська фірма «АІОС». До активізації «Лівели» її єдиним та постійним клієнтом в Україні був ТОВ «Дайлінг» — оператор Кременчуцького НПЗ з постачання азербайджанської нафти. Але в той період, коли на сцену вийшла «Лівела», «Дайлінг» припинив закупляти нафту. А навіщо це робити «Дайлінгу», якщо завдяки «Лівелі» можна значно зекономити? Адже приховані податки – прибутки у власну кишеню. В такий спосіб, Ігор Коломойський — завдяки «Лівелі» — зробив свій «маленький» нафтопереробний бізнес рентабельнішим і потіснив конкурентів, які не мали доступу до дешевої нафти.


Але на цьому ланцюжок «оптимізації оподаткування» не завершився. Кременчуцький НПЗ переробив вигідну нафту у вигідний за собівартістю бензин А-95. Наступний логічний етап — продати пальне українцям й отримати прибуток. Але цього «Укртатнафті» здалося мало. Стало шкода грошей на податки, адже, якщо реалізовувати український бензин українцям — доводиться платити акцизний збір. А от якщо його продати закордон, то сплачувати «акциз» не потрібно. Тільки кому закордоном потрібен український бензин? Виявилося потрібен. Маленькій офшорній компанії під назвою Rossyn Investing, що на острові Тортола.

Щоправда на Тортолі відсутня така кількість транспорту, аби «освоїти» весь цей бензин. Втім, це не так важливо, бо ні краплі українського пального так і не потрапило на острів. Офшорна компанія придбала лише для того, щоб знову продати. Продати в Україну! Через «Лівелу»!

Тобто бензин потрапив українському споживачу, але без сплати будь-яких податків до державної скарбниці. Крім цього «Укртатнафта» отримала можливість вимагати від держави відшкодування ПДВ. Всі ці хитрощі принесли чималі прибутки авторам «проекту».

Нажаль, загальну суму оборудки назвати неможливо – відсутня інформація щодо повного об’єм українського пального, який завозився з острова Тортола. Але автор має чимало документів, які свідчать про десятки подібних операцій. Десятки!

Черговий приклад. 2 листопада 2010 року ЗАТ «Укртатнафта» відправила Rossyn Investing 26 тисяч тон бензину А-95 на 156 млн. грн. За кілька днів — 13 листопада — ця сама партія з Rossyn Investing повернулися назад в Україну. Звісно, через «Лівелу».

Подібні операції податківці називають «штучними». Підтвердження «штучності» конкретно цієї: проданий з України на Тортолу бензин А-95, що його потім придбала «Лівела», мав невелику різницю в ціні. Чому? Бо нікуди те пальне не їздило і не плавало – схему прокрутили виключно на папері. Причому з єдиною метою – уникнення оподаткування.


Повторюю: в листопаді минулого року подібні операції здійснювали регулярно. Або самостійно, або за домовленістю з іншим підприємством, «Лівела завозила в Україну весь необхідний об’єм імпортного палива. Плюс — почала імпортувати бензин і вітчизняного виробництва.

Кому пішли мільярди «Лівели»?

Вже згаданому Ігорю Коломойському приписують фразу: «Я не плачу податки і не повертаю боргів». Можливо, вголос він нічого подібного ніколи не вимовляв, але діє часто-густо саме за цією логікою. Зокрема – у випадку з «Лівелою», співробітництво з якою було для нього вельми вигідним. Суцільні вигоди приносила компанія і своєму фактичному «ідейному натхненнику» депутату ПР Володимиру Зубику. Звісно, сам він категорично заперечує свою причетність до ДП «Лівела». Але «клубок» засновників материнської компанії свідчить протилежне – тут близькі родичі Зубика пліч о пліч з його менеджерами.

Зрозуміло, що на Зубику і Коломойському перелік тих, хто заробив на схемах «Лівели» не завершується. Ці двоє не змогли б самостійно тягнути схему, що рве бюджет, як «бобік тряпку». Вважається, що до діяльності компанії мав відношення впливовий урядовець Андрій Клюєв. Наскільки це відповідає дійсності? Наполягати на стовідсотковій правдивості інформації ми не станемо – так говорили в кулуарах. Втім, фактамии, які б однозначно заперечували подібне, ми не володіємо. До того ж, пару років тому, Зубік розповідав журналістам: Клюєв є його найбільшим другом і партнером.

Якщо припустити правдивість даного припущення, виникає логічне питання: куди дивився міністр палива та енергетики Юрій Бойко? Можливо, відповідь проста: від початку, від часу формування уряду Азарова, ринок пального був «розписаний» не на нього — на батьків «Лівели». Тобто, Юрій Анатолійович просто був не « в темі». Вочевидь, бурові вишки цікавили його більше… Кожному своє…

Нагадаємо, дорога до діяльності «Лівели» відкрилася потому, як влітку минулого року Держмитслужба (за згодою уряду) відкликала свій позов, що мав на меті заборону роботи компанії. Ну, а зелене світло (за інформацією автора ) загорілося, коли її батьки-опікуни

Прийняли на себе певні зобов’язання з відносно фінансування місцевих виборів. За рахунок прибутків «Лівели, зрозуміло.

Але вибори закінчилися, а апетит «Лівели» лише збільшувався. В останній місяць своєї діяльності — в листопаді минулого року — «Лівела» мала найбільший навар. Потому – швидко ліквідувалася. Однак, автори оборудки з паливного ринку не зникли. Уже весною 2011-го Володимир Зубик засвітився в новій скандальній історії. Інша близька йому фірма — «Інтергал», «видоїла» бюджет черговою махінацією з пальним.

Читаємо сайт «Наші гроші» : «У березні «Нафтогаз» (сфера впливу Юрія Бойко) звернувся у Мінекономіки (керівник – Андрій Клюєв) за погодженням закупівлі «у одного учасника» послуг з переробки нафти «з метою збільшення частки нафтопродуктів вітчизняного виробництва на ринку енергоносіїв України та з метою забезпечення стабільного функціонування ринку енергоносіїв».

Зрозуміло, благу мету – на кшталт «здешевлення бензину для українців» — урядовці не переслідували. Уряд закупив 1 млн. тон нафти через двох посередників. «На виході» отримали бензин дорожчий, аніж на ринку. Натомість збагатилися «прокладки» — панамська «Solid Corporation S.A.» і українське ТОВ «Фірма «Інтергал». Фактичний власник останньої – знайомий нам пан Зубик.

Як бачимо, ринок пального годує одних і тих самих осіб. Байдуже, що «Лівела» ліквідована. Король помер, хай живе новий король!

П.С. Поза тим, дірки в бюджеті, утворені в наслідок діяльності «Лівели» та їй подібних, треба якось «затикати». На минулому тижні ВР погодила підвищення пенсійного віку…

П.П.С. Що особливо образливо в історії «Лівели»: на ціну бензину для кінцевого споживача, «оптимізація податків» ніколи не впливала. Адже якщо батьки-опікуни «Лівели» загрібали мільярди, реалізатори раділи знижкам-об’їдкам, то споживачам залишались самі сльози. А варто було світовим цінам на нафту поповзти вверх, ніщо не стримало шалений ріст цін на бензин. Урядовцям добре відомо, що робити з мегарентабельністю, а от наситити ринок недорогим і якісним паливом, у них не вистачає ні таланту, ні амбіцій, ні бажання.

Подробности «боя» Ромы Ландика

 

После того как Коршунова резко отказала Ландику, тот не только оскорбил ее, но и облил девушку соком и схватил за нос. В ответ получил удар графином, который, как зафиксировано в материалах дела, не причинил ему заметных повреждений (в медицинской помощи Ландик не нуждался). Действия Коршуновой органами дознания были признаны мотивированными, ответственность за происходившее лежит на Романе Ландике.

В свою очередь охрана и руководители клуба «Баккара» побоялись вмешиваться в происходящее. Дело в том, что отец Романа Ландика, народный депутат Владимир Ландик согласовал назначение сына на пост председателя Общества по защите прав потребителей в Луганске. Назначение должно было состояться на этой неделе.

По оперативным данным правоохранительных органов Луганской области, Роман Ландик и Михаил Поляков неоднократно становились участниками хулиганских выходок в увеселительных заведениях города.

Также они фигурировали в делах, связанных с употреблением наркотических средств, указывает «Цензор.Нет».

Прокуратура на крючке у Ландика?

По данным источника «Цензор.Нет», прокурор Луганска Игорь Редин боится арестовать Романа Ландика из-за его отца-депутата.

Городское управление милиции передало в полном объеме материалы по преступным действиям депутата Ландика наряду с видеозаписью, для того чтобы городская прокуратура немедленно выдала санкцию на арест. Однако сразу после получения этой информации прокурор Луганска Игорь Редин исчез со своего рабочего места в неизвестном направлении. Ни один районный прокурор такую санкцию также выдавать не пожелал. Это произошло после звонка Редину от народного депутата-«регионала» Владимира Ландика, который является личным другом главы фракции ПР в парламенте Александра Ефремова. Назначение Редина и ряда других руководителей прокуратуры произошло по неофициальному представлению Ефремова.

«В настоящее время Ландик-младший прячется на квартире своего отца – неприкосновенного депутата ВР», — сообщил вчера вечером источник.

Ландик считает себя пострадавшим

Роман Ландик отрицает факт нападения на девушку в ресторане «Баккара».





«Это ложь! Это я пострадавший. К тому же никаких следственных действий не ведется. Никто ни на кого не нападал. Я просто сдал девушку в милицию: она била посуду в ресторане. И вообще, я не стану оправдываться, оправдываются виновные. Единственное, не пойму, кому это все нужно», — заявил Ландик.

http://delo.ua/ukraine/regional-landik-ugrozami-pyt-160546/

ОБНОН плюет в лицо Могилеву? Ч. 2

ОБНОН плюет в лицо министру?  Ч. 2

(Продолжение. Начало здесь)

И наступил день второй нашей спецоперации по выявлению и закрытию точки продажи наркотика. Мы с журналистом 1+1 Лешей Кутеповым сменили машину, поменяли место дислокации и разработали план, который, как мы полагали, поможет избавить улицу Декабристов от киоска по продаже зелья. Торговля в киоске шла так же бойко, как и за день до этого. Подходили люди с детьми, женщины, подростки. На машинах, на велосипедах, пешком. Разного возраста, по-разному одетые люди покупали траву, обработанную психотропом.


Как и за день до этого, возле киоска «на стреме» стояли люди, и пара машин с сидящими внутри «охранниками».


Мы решили позвонить напрямую начальнику Управления по борьбе с незаконным оборотом наркотиков в Киеве Василию Марчишаку. Объяснили ему ситуацию, он высказался в том духе, что, мол, «нужно было сразу мне звонить» и пообещал, что «сейчас приедут хлопцы».


Пока Алексей Кутепов разговаривал с главным борцом против наркоторговли, мимо киоска по продаже травы проехал милицейский джип. Проехал, да и остановился метрах в пятнадцати. Мы затаили дыхание. Неужели, сейчас правоохранители по своей инициативе накроют наглых торговцев «смесями»?!

То, что произошло дальше, вряд ли смогут объяснить с позиции законности руководители спецподразделения «Беркут»:


Дюжие бойцы в камуфляже подошли с молодым человеком к открытому окошку киоска, и о чем-то побеседовали с продавщицей. Впоследствии мы узнаем, что сотрудники милиции поинтересовались – там ли парень купил наркотик. После беседы два милиционера отвели наркомана в укромный уголок… Вот же невезуха – весь процесс зафиксировали бесстрастные камеры журналистов, затаившихся в двадцати метрах.

Тем временем торговля продолжалась. Вдруг продавщица закрыла свое окошко, и неспешно покинула киоск с вместительным пакетом в руках. Покупатели (некоторые с детьми) вновь безуспешно ломились в окошко:


А теперь обратите внимание на вместительный кулек, который держит в руках барышня:



Через пять минут к месту продажи курительных смесей подошел собственной персоной начальник Дарницкого ОБНОН Станислав Сидоренко со своим заместителем. Походили, посмотрели, отошли. Мы набрали правоохранителя на мобильный, и сообщили, что продавщица по странному стечению обстоятельств покинула свое убежище за считанные минуты до появления милиционеров, одетых в штатское, а мы никуда не уедем, пока сотрудники милиции не сделают что-то с наркоточкой. Сидоренко ответил нам весьма резко, мол, не учите меня работать. По всей видимости, правоохранители лихорадочно соображали – что же им предпринять.



Минут через пятнадцать продавщица вернулась. Без пакета.


Мы выскочили из машины и побежали к киоску. Начальник ОБНОН…. заперся (!) с наркоторговкой, и что-то с ней выяснял около десяти минут. Нас внутрь не пускал. После того, как мы обзвонили практически все руководство МВД Киева, правоохранитель соизволил появиться из-за запертой двери.


Вызвали на место группу, начался обыск. Продавщица смотрела на происходящее с нескрываемым презрением. Она знала, что ничего в киоске не найдут. Она смеялась над нами вместе с теми, кто ее предупредил о предстоящем «кипише». Вместо пакета в руках у торговки была сумочка.



Обнаружено было – пара пакетиков с… семенами моркови и свеклы.


Поняв, что перед нами разыгрывают спектакль, что нас элементарно развели, и никто не собирается устраивать показательного закрытия наркоточки, мы начали требовать проверить хотя бы документы на киоск. Ответом нам было мычание абсолютно беспомощных, прячущих глаза сотрудников милиции, и глумление начальника ОБНОН.

А теперь обратите внимание на то, как продавщица общается с этим борцом против незаконного оборота наркотиков. Она косилась на мою видеокамеру, однако была настолько уверена в себе, что спросила –«ну что, долго еще?» Очень по-свойски спросила. Сидренко, понимая, что наркоторговка его компрометирует, ответил женщине очень строго. Что-то про «следственные действия». Поняв свой «косяк», барышня еще раз покосилась на меня, и сказала – «эти корреспонденты меня бесят». Обратите внимание с 1 минуты 35 секунды. Очень познавательно.


Мимо киоска проходили люди, отпускающие комментарии о том, что «прикрыли наркоточку» и «давно пора, молодцы». Один парень остановился, и вызвался написать заявление о том, что приобретал в этом заведении траву, а его товарищ едва не погиб после употребления. Однако сотрудник милиции весьма и весьма прохладно отнесся к порыву парня, он начал пытаться… давить на небезразличного молодого человека! Мы тут же вписались и заявление со скрипом, но приняли.

Окончательно подавленные цинизмом, с которым закрытие наркоточки превратили в фарс, мы еще раз позвонили главному ОБНОНовцу Киева, и заверили – все снятое пойдет в эфир, а люди пусть делают выводы самостоятельно. Также мы поставили в известность господина Марчишака о том, что зададим вопрос министру МВД по поводу такой великолепной работы его подчиненных.

Создается впечатление, что ОБНОН – структура, не имеющая к милиции никакого отношения. Сотрудники этой структуры плевать хотели на заявления министра, им до лампочки имидж милиции в целом, им абсолютно все равно, сколько людей умрет от употребления наркотиков в столице Украины. Вопрос о том, как ситуацию планируется исправлять, остается открытым. В свете ожидаемого переформатирования ОБНОН в своего рода спецслужбу с собственными силовиками и спецсредствами, возникает еще один вопрос — не станет ли эта мощная служба недосягаемой? Не случится ли так, что под крышей этой службы наркоточки станут работать легально, и окошко в неприметном киске на Харьковском будет открыто постоянно?

Кстати, киоск на Харьковском работает, как наглядный пример желания сотрудников отдела по борьбе с наркоторговлей побороть эту самую наркоторговлю. Как памятник органам правопорядка, всеми силами, без сна и отдыха борющимися с точками по продаже запрещенных препаратов…


Відео тут http://obozrevatel.com/crime/obnon-plyuet-v-litso-ministru-ch.-2.htm

Киевский ОБНОН плюет в лицо министру? Ч. 1

Анатолий Шарий

Киевский ОБНОН плюет в лицо министру? Ч. 1

Вместе с коллегами, журналистами канала 1+1, мы решили продолжить расследование деятельности легальных точек по продаже наркотиков, действующих в Киеве. Точек таких масса, и сами правоохранители этого не скрывают. Однако о причинах недосягаемости наркоторговцев правоохранители скромно умалчивают. «Несовершенство законодательства» — вот стандартная фраза, за которой с прытью неимоверной спрячется любой сотрудник ОБНОН, которого вы спросите о неуязвимости наркобизнеса. Так ли это, и все ли дело в законе, мы решили проверить своими силами. Проверили. И ужаснулись. Но по порядку…

К нам обратился житель Харьковского массива. Обычный гражданин, ежедневно наблюдающий, как молодежь с района закупает в неприметном киоске «курительные смеси». Смесь эта представляет из себя маленький комок травы, обработанной специальным раствором. И фишка не в траве, ее можно во дворе нарвать, да высушить. Все дело в составе, которым опрыскивают эту сушеную траву. Состав – синтетический наркотик, влияющий на центральную нервную систему.

Наркотик этот вызывает галлюцинации, нередко под действием его молодые люди совершали «немотивированные преступления» или кончали с собой. Покурил — и в окошко вышел. Покурил — и соседа топором зарубил. Продают «смесь» всем желающим, в том числе подросткам. Подростки  — основной контингент покупателей данной дряни. Желая проверить информацию, Алексей Кутепов, коллега с 1+1, приобрел наркотик в этом киоске. Без проблем приобрел, средь бела дня.

Мы с Кутеповым и оператором выехали на место. Долго скучать, рассказывая друг другу анекдоты, не пришлось, потому что нашей машиной, припаркованной возле «хитрого» ларька, моментально заинтересовались, и пришлось отъехать.

Действительно, стоит киоск, над ним надпись «Солнцезащитные очки», и в том же помещении, отделенный стеной второй киоск, с надписью «000 мелочей». По-видимому, единичка с вывески обтрепалась, но владельцу данного неприметного киоска это до лампочки. У него других забот полон рот. Потому что в закрытое (!) окно заведения постоянно стучат прохожие.

На витрине – какая-то чепуха в стиле водительских прав Бен Ладена и дурацких побрякушек. Не побрякушки интересуют прохожих. Они покупают в киоске с закрывающимся окошком наркотик. Тук-тук, окошко открывается. 50 гривен – и у тебя в руках пакетик с надписью «Индиго». В пакетике 0,25 грамма вещества, превращающего разумного человека в неадекватного идиота. Количество клиентов наркоточки потрясает – пока мы сидели в засаде, в окошко постучало человек сто, не меньше. В среднем, каждые две минуты(!) подходят покупатели.

Наш неравнодушный житель Харьковского вызвал милицию. По 102 вызвал, сидя в машине, из которой велось наблюдение за киоском. Нашей целью было узнать – как уходит информация от правоохранителей, есть ли связка «милиция-наркоточки», и насколько действенным может быть вызов наряда.

Результат превзошел все ожидания. За минуту до подхода наряда торговка покинула свое убежище, закрыла двери на ключ, и неспешно отправилась с мороженым в сторону автобусной остановки. Милиционеры, так же неспешно приближающиеся к киоску, видели барышню, выходящую из него, проводили женщину взглядами, и… не подумали ее задерживать. Остановились, как будто невидимая сила приказала им остановиться. Процесс подхода наряда-ухода наркоторговки мы запечатлели на камеру:

Правда, интересно? Списать на случайность данный факт не получится даже у самого отъявленного сторонника безгрешности органов правопорядка. Система отточена и смазана. Информация о том, что кто-то вызвал милицию, дошла до торговки зельем моментально. Как результат – два неторопливых стража законности стоят возле закрытого киоска и долго объясняют заявителю о том, что данное помещение — частная собственность, и вскрывать двери у наряда нет прав.

Наш заявитель отправился в одну сторону, милиция – в другую. Да вот только человек, вызвавший наряд, не один ушел. За ним проследовало двое молодых парней характерного босяцкого вида. Кроме того, выставленные возле наркоточки «разведчики» в виде продавщицы соседнего киоска по продаже очков и мужчины средних лет, заметили наше авто.

Нужно было уезжать и проследить за тем, чтобы наш неравнодушный житель Харьковского массива не «споткнулся», не упал случайно на трамвайные рельсы, и не пострадал от «неизвестных хулиганов». Слава Богу, все обошлось, парни провели его метров двести и пошли назад.

Обеспокоенные отсутствием продавщицы покупатели стучали в окошко и сильно нервничали.

Через 20 минут киоскерша вернулась, и торговля началась пуще прежнего. Теперь мы решили усложнить задачу. На следующий день план был таков —  позвоним главному ОБНОНовцу Киева уже как журналисты и потребуем немедленно что-то сделать с наркоточкой. Интересно, журналистам дадут на съедение киоск, устроят ли образцово-показательное выступление, арестуют ли торговку смертью?

Если честно, мы ожидали всего, чего угодно, но не того, что произошло. Министр МВД Анатолий Могилев известен своей нескрываемой ненавистью к наркоторговле, и его желание искоренить данную заразу отмечают даже весьма нелояльные к действующей власти профессионалы. Подчеркиваю – профессионалы, а не кликуши, умеющие лишь хаять. Но как понять тогда действия главной службы, основной целью которой является борьба с наркоманией и наркоторговлей? Читайте во второй части о том, как начальник Дарницкого ОБНОНа лично приехал на «задержание», и о том цирке, свидетелями которого мы стали…

Продолжение следует

Відео тут http://obozrevatel.com/crime/kievskij-obnon-plyuet-v-litso-ministru-ch.-1.htm

Мнение россиян о некрофилии «Победа»

Заранее прошу прощение за использование лексики русского языка, но из песни слов не выкинешь. Ставлю без купюр, чтоб можно было лучше прочувствовать МНЕНИЕ отличное от агонизирующего Кремля и их прихвостней януковичей:

Originally posted by userinfo.gif?v=3n_v_zp at Мнение из России


«Все, бля. За-е-ба-ли. Дичайше заебали своими терками про:

Победу, ленточки, Сталина, Гитлера, немцев, садистов, героев, ветеранов, геноцид, жертвы, фронт, тыл, песни, пляски, парад победы, военную технику, пенсии, ебучий сталинобус, 9 мая, ограничение движения в центре столицы, дед воевал, крови нахлебались, роа, красную армию, гражданскую войну, империализм, коммунизм, нацизм, тот -изм, этот -изм…..

ХВАТИТ.

65 лет. Одно и то же. Каждый год. И чем дальше, тем ебанутее и абсурднее.

Вы заебали дрочить на победу.

Война окончена. No more brothers war. Все, бля.

Живите сейчас, живите хотя бы вчера, хоть 10 лет назад, но не 65! Сколько можно?!!

Вам нечем больше гордиться? Нечем заняться? Очень хочется коллективно бряцать ЧУЖИМИ медалями?

Вы ни хуя никакого отношения ко всему этому не имеете. Куда вы все лезете? Займитесь блять делом! Молча! И каждый день. Заботьтесь, уважайте, помните, гордитесь блять.

Каждый день. Без всего, с голыми руками. Слабо? или хочется всем лишь показать какие вы молодцы?

Займитесь уже настоящим, займитесь будущим, но не прошлым! Прошлому — покой. Не забвение, но покой.

Александр Познанин


http://politiko.ua/blogpost60449

Плівки майора Коровіцина :)

Сенсаційні розшифровки записів нового «тейпгейту» (обережно, нецензурна лексика).


ЕПІЗОД 1

Голос, схожий на голос Президента Віктора ЯНУКОВИЧА (далі – ЯНУКОВИЧ): Здоров, кум!

Голос, схожий на голос Генерального прокурора Віктора ПШОНКИ: Здоров, давно не бачились.

ЯНУКОВИЧ: Ага, ти ж заходив ще аж як Онопенка, як то кажуть, (нерозбірливо)

ПШОНКА: Да, здоровий бичара.

ЯНУКОВИЧ: Качок, мать його. Як сім’я, як син?

ПШОНКА: Та там же, де і твій! (обидва регочуть)

ЯНУКОВИЧ: Слухай, тут таке діло є. Ти Піню знаєш? Єсть тут один такий, меценат, блядь. Представляєш, бере бичачу голову, таку вже (нерозбірливо), щоб засмерділася, і під скло її шурує. І показує всім: глядіть, тіпа, яка я утончьонна натура!

ПШОНКА: Ізвращенєц.

ЯНУКОВИЧ: Во-во! Я оце понімаю, якщо меценат, то як Люська. Пішла собі в Донецьку на балєт, сіла скромненько, сидить не пиздить. І всім харашо. А цей же ж, блядь… Мільйони, представляєш, на оце тратить. За три такі голови пів-вертольота можна купити!

ПШОНКА: Так може, це його, потрясти чуть-чуть?

ЯНУКОВИЧ: Та такого хєр потрусиш. Не та, як то кажуть, нація. У нього телеканалів півпульта, почнеш трусити – то такий вой піднімуть, шо оно мнє на хуй нє нада.

ПШОНКА: Так а шо ж дєлать?

ЯНУКОВИЧ: Тесть у нього нєнадьожний. За ним такий хвіст тягнеться… ще з тих врємьон, як я губернатором був. Ох попив з мене крові, паскуда. Дзвонить, каже: я оце, Вікторфедорович, зараз фільм такий дивився, там ще Стінг, тіки не співає, а тіпа директор бару. І такі там ружжа були, такі ружжа… І так ніби нічого й не каже, а сам панімаєш: як завтра йому ті ружжа не принесеш – то знову, блядь, в завгари. Бєспрєдєл же був полнєйший, даже в Донбасє спокойно нє продохньош. Я халдєя в магазин, той каталог приносить, я глянув – йо-майо, блядь! Я за ето ружжо трі завода в області Рінату отдал, шоб дєнєг собрать! Пріньос, а етот, блядь, ламаєцца: «Да как можна, да я же нє імєл в віду…» А я токо кулакі в карманах сжимаю: я б тєбя, суку, щас… Подонок, бля, висшей мєри. Рижий, бля, рижий!

ПШОНКА: Я тєбя понял. У мєня щас в прокуратурі – я з Донецька привіз – такі орли єсть, шо ні моралі, ні мазгов. Швєци такі, шо всьо шо хочеш кому хочеш сошьют і на закон їм поїбать. І ще одного майора я сьогодні на роботу взяв внєштатно – він під дверима якраз жде, я позову. (чути скрип дверей) Миколо!

(входить невідомий)

ПШОНКА: Чуєш, Миколо, тут таке діло єсть.

Голос, схожий на голос НЕВІДОМОГО: Та я в курсі, справу вам треба на Куч…

ЯНУКОВИЧ: От же ж, блядь! Вітя, під диваном провєрь!

ЕПІЗОД 2

ЯНУКОВИЧ (розмовляє по телефону): …І ще я хотів у Вас, Володимире Михайловичу, спитати: прізвище Гонгадзе Вам щось говорить? …Та нє-нє, я нічо, я так просто, як кажуть, поцікавився. (кладе слухавку) Ході тепер і бойся, осіна драная! (звук потирання долонь і задоволене хихотіння)

(скрип дверей)

Голос, схожий на голос заступниці голови Адміністрації Президента Ганни ГЕРМАН: Чи можу я зайти до місця несення своєї служби на благо невдячного народу вельмишановного богоподібного гонорового Його Високості пана Президента Лідера Віктора Федоровича Януковича?

ЯНУКОВИЧ: (задоволено) Ти поки вимовила, могла й так уже зайти, принести стілець і сісти. Але я на тебе не ображаюся.

ГЕРМАН: Ясновельможний пане, сьогодні у нас репетиція Вашого спілкування з народом.

ЯНУКОВИЧ: От блядь, я й забув. Ой, Ганя, вибач, шо я так прі тєбє.

ГЕРМАН: Та нічого, пане Лідер, мені навіть навпаки приємно – адже з Ваших вуст навіть обсценна лексика ллється солодким лінгвістичним нектаром і ідіоматичною амброзією на килим опада…

ЯНУКОВИЧ: Харош, у мєня аж жопа зачесалась.

ГЕРМАН: Може, мені на неї подмухати?

ЯНУКОВИЧ: Харош, я сказав.

ГЕРМАН: Як скажете, пане. Отже, репетиція спілкування з народом…

ЯНУКОВИЧ: Тю, я шось не зрозумів. Мнє шо, з тобою репетувать? А дє народ?

ГЕРМАН: А народ уже своє відрепетирував. Читають так, що аж від зубів відскакує. Особливо оце у них вдається: «Здоров’я Вам, Вікторе Федоровичу! Ми Вас так любимо!…»

ЯНУКОВИЧ: Шо, нєбось, ти научіла?

ГЕРМАН: Це найменше, чим я могла Вам віддячити за ту ласку, якою Ви щомиті щедро обдаровуєте весь наш багатомільйонний народ…

ЯНУКОВИЧ (тихо): Блядь, шоб у тєбя, как говорят, язик на морозє к автобусу пріліп…

ЕПІЗОД 3

Голос, схожий на голос колишнього Президента Віктора ЮЩЕНКА: Вітаю Вас, колего!

ЯНУКОВИЧ: Подозрєваємий Кучма тєбє колєга! (регоче)

ЮЩЕНКО: Я до Вас зі щирою душею, а Ви отак… (схлипує)

ЯНУКОВИЧ: Та шучу я, Вітян, шучу! Здоров! (чути глухі удари від дружнього поляскування по спині та стишені зойки ЮЩЕНКА)

ЮЩЕНКО: Ви ж знаєте, як мені болить, коли Ви таке кажете…

ЯНУКОВИЧ: Та ладно, не обижайся! Шо ж я тєбя, кормільца, как говорят, да в прокуратуру? Там уже й так мєст нєт! (регоче)

(ЮЩЕНКО ввічливо підхихикує)

ЯНУКОВИЧ: День сьогодні – просто красота! Сонце світить, дуби ростуть. Так і хочеться жартувати й шутіть. О, придумав! Ща рушничка под’їбьом!

(звук набирання номера на дисковому телефоні)

ЯНУКОВИЧ: Добрий дєнь, Владімір Міхайловіч. Ви нє подскажетє, де я можу знайти майора Миколу Мельниченка? Мені Пшонка казав, що він по Вашій справі проходить, то може, ви з ним бачились? (пауза, кладе слухавку) Гагага, ти не повіриш, Вітьок, він як почув, захрипів весь так, що аж трубку вироніл!

(дикий регіт ЯНУКОВИЧА, ввічливе підхихикування ЮЩЕНКА)

ЮЩЕНКО: Колего, у мене до Вас є одне, можливо, дещо надто амбітне прохання…

ЯНУКОВИЧ: Шо – дорожню карту тобі акцептіровать? Гагага! (регоче)

ЮЩЕНКО (схлипує) Ви ж знаєте, як мені болить…

ЯНУКОВИЧ: Та ладно, ладно, заспокойся! Кажу ж, день хороший, усі пошуткувати тягне. Шо там у тебе?

ЮЩЕНКО: Мені б оце у Каневі, на стежках нашого Великого Кобзаря, 6 соток під пасіку… Отам на горі, щоб я міг цей дух нашого українства споконвічний відчути… 6 соток, більше не треба. Бо Ви ж знаєте, як мені…

ЯНУКОВИЧ: 6 соток? Да говно вопрос! Тю ти, я уже думал, у тєбя чєрєпкі покралі, такой ти смурной. Шоб я для тебе 6 соток пожалів? Ти ж мені он яке Межигір’я, как говорят, забацал! Так шо буде тобі пасіка, якщо там іще не всю гору мені під віртальот заасфальтували, гагага.

ЮЩЕНКО: Глибоко Вам вдячний, бо ви ж знаєте…

ЯНУКОВИЧ: Ох і день хароший! Весна! Скоро жінки почнуть роздягатися! …Йо-майо, уже через 20 хвилин, треба ж бігти! Вітьок, у нас тут із корешами зайвий квиток на стриптиз лишився, катай з нами.

ЮЩЕНКО: Та в мене ж дружина…

ЯНУКОВИЧ: Та вона американка, вона паймьот!

ЕПІЗОД 4

ЯНУКОВИЧ: Ну що, всі реформатори зібралися, можна починати. У кого які ідеї щодо нових реформ?

Голос, схожий на голос віце-прем’єра Сергія ТІГІПКА: Я би запропонував ввести новий податок на інвалідність. Урядові аналітики розрахували, що у зв’язку з підвищенням пенсійного віку багато жінок будуть симулювати, щоби отримати пенсію за інвалідністю і такий спосіб усе ж ухилитися від відпрацювання законної панщини на благо Батьківщини. Ввівши цей податок, ми одночасно отримуємо ресурс для виконання захищених соціальних статей бюджету і підвищуємо престижність роботи до старості.

Голос, схожий на голос прем’єр-міністра Нікалая АЗАРОВА: Я подтрімую ету прапазіцию. Бюджету катастрофічєскі нє хватаєт коштов для провєдєнія зімовой Олімпіади 2022 рока, мєждународного фєстіваля дєльфінов-шпалоукладчіков і урочістава празднованія річніци третьєва прієзда в Украину патріарха Кірілла.

Голос, схожий на голос уповноваженого Кабміну з питань дерегуляції Михайла БРОДСЬКОГО: Всєх расстрєлять, сукі, ногі отрєзать!

ЯНУКОВИЧ: Моня, шо ж ти так к людям? Ми ж на них працюємо…

БРОДСЬКИЙ: Зажралісь, підараси! Всєм в борщ по каплє ціаніда!

АЗАРОВ: Міхайло, ну щьо Ві в самом-то дєлє?

БРОДСЬКИЙ: Уууу, гади!

ТІГІПКО: Михайле Юрійовичу, Ваша пропозиція цілковито нераціональна. Поміркуйте самі: якщо всіх розстріляти, з кого ми збиратимемо податки на… на… ну ось хоча би Віктору Федоровичу на гелікоптери?

ЯНУКОВИЧ: І правда, Міша, шо-то ти нє прав.

БРОДСЬКИЙ: Ага, етіх пєрєстрєляєш! Всьо равно гдє-то кто-то да останєцца, заработаєт і закрисіт!

АЗАРОВ: Міхайло, а за што Ві іх усє ж так нє любітє?

БРОДСЬКИЙ: Зажралісь, ублюдкі! Пірожниє в «Каліну» уже жрать нє ходят – ім грєчку подавай! Матраси нє покупают – на полу спят, худєют, шоб ніхто в правітєльствє нє замєтіл, скоко оні, сукі, жрут по ночам!

ЯНУКОВИЧ: Ублюдки.

АЗАРОВ: Покідкі.

ТІГІПКО: Підараси.

ЕПІЗОД 5

ЯНУКОВИЧ: Шо там у нас, как говорят, по фракциям?

Голос, схожий на голос голови фракції ПР Олександра ЄФРЄМОВА: Пріростаєм, Віктор Фьодоровіч.

ЯНУКОВИЧ (роздратовано): А що, точніше ніззя? А ну, вруби Чечетова.

(лункий звук, наче лопатою вперіщили по дерев’яній шпаківні)

Голос, схожий на голос заступника голови фракції ПР Михаила ЧЕЧЕТОВА: Сто восємьсят дєвять целих ноль-ноль десятих дєпутатов во фракции, дорогой лідєр Віктор Фоьодоровіч, готови служить Вам вєрой і правдой!

ЯНУКОВИЧ (задоволено): Отак от, Саньок, учись, чьотко і понятно, як в армії!

ЄФРЄМОВ: Так Ви ж вродє в армії нє тово (нерозбірливо)

ЯНУКОВИЧ: Нічо-нічо, там тоже всьо чьотко і понятно. А скіки там у повєрженного протівніка?

ЧЕЧЕТОВ: Сто п’ять пріспєшніков расхітітєльніци государствєнного імущєства мєшают устанавлівать стабільность опитной командє профєсіоналов!

ЯНУКОВИЧ: Шото до хєра. В одну камеру не влізуть. Ну Ви ж там работаєтє?

ЄФРЄМОВ: Ну конєшно, встрєчаємся, разговори разговаріваєм.

ЯНУКОВИЧ: Ех… Разговори! Я от по молодості робив так: брав судью, прив’язував за яйца..

ЧЕЧЕТОВ: Вот ето да, Віктор Фьодоровіч!

ЄФРЄМОВ: Так дєпутати ж еті самиє… нєдоторканиє!

ЯНУКОВИЧ: Судді про себе теж так думали… Ти давай цей, щоб позафракційниє, как говорят, теж до нас вступали.

ЄФРЄМОВ: Понімаєтє, Віктор Фьодоровіч, оні же там разниє. Етот там… Ляшко… Слухі пойдут всякіє… шо ми з Вамі тоже… вот прямо здєсь січас… вот на етом діванє…

ЯНУКОВИЧ: А ну кончай! Фантазьор… Да, то западло. Шо ж ним робить? О! Ідєя заїбісь! Гагага!

(звук набирання телефонного номера і регіт)

ЯНУКОВИЧ: Володимире Михайловичу? Президент турбує. …да, да, спасібо. Тут є один такий депутат, Ляшко. Да-да, я знаю. Так він каже – ні в яку фракцію не хочу, а тіки до Литвина. Каже, нравишся ти йому. Так ти ж помогі чєловєку, пріюті, обогрєй… Да, да, я понімаю, а шо ж дєлать – коаліція крєпчать должна. Ну а тєм болєє тєбє-то всьо равно уже трєніровацца нада, жопу охранять. В зонє ж, как говорят, скоро прігодіцца… (кладе слухавку) Тю, от ето у старіка нєрвішки ні к хуям стали…

ЕПІЗОД 6

ЯНУКОВИЧ: Ну і на хуя ти мені всьо ето рассказал? Вот стоіш тут переді мною, от шо ти от мєня хочеш? Ти сам нє можеш разобрацца? Ну харашо, ну от я його сюди визвал. (говорить по селектору: «Давай, впускай його!») Заході, Володя, ось дивись – жалуються на тебе, кажуть, матюкався, бєсчінствовал прямо на дороге. (чути нерозбірливе мугикання) Ну от, Толя, от я тобі його привів. Давай. Давай уїби його. Шо не можеш? Шо ти не можеш? Я кажу, взяв і уїбав. Я бачу, що здоровий, так ти теж не мальчик – одна морда більше важить, ніж він увесь. Ну і шо, шо депутат? Ти міністр, тобі по хуй! Блядь, ти мєнт чи не мєнт? Ну давай, я держу його – їбаш уже! Отак! А тепер у печінку. (звуки ударів) Ну от! Що, мир? Мир. А то тіки нити – ландики, хуяндики. Ні хуя в цій країні без Президента не робиться…

ЕПІЗОД 7

ЯНУКОВИЧ: Я оце вчора говорив із Поповим – про Київ там, про землю, про фірми комунальниє… От ти скажи мені, Льоня, от я уже сидів два раза, а ти – ні одного. Так, блядь, кто із нас після цього дебіл і Космос?

Голос, скожий на голос мера Києва Леоніда ЧЕРНОВЕЦЬКОГО: В має в любімом городє Кієвє начінают цвєсти каштани. Ви любітє каштани?

ЯНУКОВИЧ: От же ж паскуда. Такого в ГПУ спробуй допитай – вся слідча група повіситься…

Голос, схожий на голос мера Харкова Геннадія КЕРНЕСА (миролюбно): А Ви єму уши і нос отрєжтє…

ЯНУКОВИЧ: Ладно, ето потом. Уже після Євро. Треба ж буде якогось терпілу знайти, якщо криша «Олімпійського» вдруг Суркісу на голову йобнеться…

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: Какіє же люді всьо-такі злиє. Любітє друг друга!

Голос, схожий на голос харківського губернатора Михайла ДОБКІНА: Я тя щас возлюблю… Сідіт тут, как попугай, откуда-то вєщаєт…

Голос, схожий на голос донецького губернатора Анатолія БЛИЗНЮКА: Хлопци, кончайтє ето дєло, ми ж для сєрьйозной бєсєди собралісь, футбол, нацпроект, так сказать, умикни країну і уйобуй, пока нє поймалі.

ЯНУКОВИЧ: Вот-вот.

БЛИЗНЮК: Значіт, таке прєдложеніє по Донєцкой області: смьоту подготовкі к Євро збільшуєм у три з половіной раза – тіпа бензин подорожав, гречка для строітєлєй і всьо такоє. 90% отката – лічно Вам, Віктор Фьодоровіч.

Голос, схожий на голос віце-прем’єра Бориса КОЛЕСНИКОВА: Дєдушка, а ти нє охуєл с такімі откатамі? Мой «Альтком» за какіх-то 300% рентабельності ішачіть нє собіраєцца!

КЕРНЕС: Да, 300% — ето маловато, давай по новой, Толя, всьо хуйня.

ДОБКІН: Вот імєнно, ми от з Гєшей на лавочках і то больше заработаєм.

ЯНУКОВИЧ: Ех, пацани, умєєтє Ви работать і нє краснєть! А я от свого часу два раза…

БЛИЗНЮК: Та нє пєрєживайтє ви так. Он з Межигорьєм же навчилися? Тут главноє, когда пріпрьот, красіво так отморозіцца. Тіпа на дауна впасти. От Ви мої інтерв’ю чіталі? А Гепу з Допой на ютюбі відєлі? А етот, блядь, коріфєй-отморозок…

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: Рідна мати мояяяаааа…

БЛИЗНЮК: Во-во, пєсню спєть можна!

ЯНУКОВИЧ: А ето ідєя!

БЛИЗНЮК: Ну я же нє в прямом смислє.

ЯНУКОВИЧ: Нє-нє-нє, спою!

КОЛЕСНИКОВ: Віктор Фьодоровіч, ну Ви же взрослий чєловєк, лідер партії, Президент…

ЯНУКОВИЧ: Сказав – спою, значіть, спою. От на першому ж телеефірі, коли з народом общатись – візьму і спою!

ДОБКІН: Віктор Фьодорич…

ЯНУКОВИЧ: Бля буду!

(звук набирання телефонного номера)

ЯНУКОВИЧ: Володимир Михайлович, драстуй! Ми оце з хлопцями про футбол говорим, так хочемо тебе спитати: ти к якому «Євро» встигнеш із тюрми вийти?…

(із слухавки чути гучний стук чогось важкого об підлогу)

ЯНУКОВИЧ: Чуєш, Льоня, ти все одно без роботи сидиш, зганяй в Феофанію, відвези від мене цвєти і полотєнце – він їх любить.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: …і рушниик вишиваний на щастя, на долю далаааа…

ДИВ. ТАКОЖ: Скотина Бродский, сучка Юлька, жид Суркис, бл..дь Азаров, бу-бу-бу Янукович и все-все-все

Московський православний фундаменталізм — історичний шлях православного талібанства Ч.1


 

У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було обірване більшовицьким насильством. На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами «тимчасового синоду» митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська патріархія — та сама, що сьогодні у всіх на слуху.

Лик протер патріархії —
Випер відблиск з партархіва.
Православний талібан
Зайняв російський автобан.

НЕМОВ БИ НЕ В ЖИТТЯ — В КОШМАРНІ БАЧЕННЯ

Російське суспільство, як ніколи потребує сьогодні духовної опори. Природно, що погляди багатьох у пошуках вищої правди звертаються до тисячолітньої християнської традиції — до російського Православ’я. Кілька поколінь росіян, насильно відірваних від віри батьків, які ніколи не тримали в руках Євангеліє, позбавлені елементарних знань в релігійній сфері, потягнулися до церковного муру, свято вірячи, що, ступаючи під прихисток древнього храму, вони прилучаються до тієї самої Церкви, що бере свій початок від святого князя Володимира, що хрестив Русь у 988 році, — до Церкви преподобних Сергія Радонезького і Серафима Саровського. Ще б пак — адже вони поклоняються тим же іконам, моляться Богу також, як сотні років тому молилися їхні предки. І звичайно, вони анітрохи не сумніваються в тому, що патріарх Московський і всієї Русі Алексій II ( матеріал написано в 2002 році, — за життя Алексія, нині його місце посів Кіріл (Гундяєв) — прим. “Аратти”) оточений візантійським пишнотою, є законним спадкоємцем в переліку святителів від перших Київських митрополитів до святого патріарха Тихона.

Але в дійсності, це зовсім не так. У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було обірване більшовицьким насильством, а залишки гнаних християн, рятуючись від винищування, пішли в катакомби.

На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами «тимчасового синоду» митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська патріархія — та сама, що сьогодні у всіх на слуху. В умовах важкої війни Сталін почав розігрувати «релігійну карту», у тому числі, перед військовими союзниками. Для цього він доручив Л. Берії та полковнику держбезпеки Г. Карпову «відродити» православну Церкву, митрополит Сергій був проголошений Патріархом всія Русі й почав прискорено насаджувати Московську патріархію в СРСР і за кордоном. З точки зору православних канонів, благодатні структури управління Церквою могли бути відтворені тільки за діючими на той момент канонічними правилам, а потім, лише пізніше, вони могли бути змінені. Але в порушення всіх канонічних норм в 1943-45 рр. богоборчою владою була створена зовсім нова, чужа православній традиції релігійна організація тоталітарного типу, з новими, що раніше не існували церковними правилами, зі структурою управління, що копіює сталінське політбюро («митрополит-бюро») і фактично відповідає модному нині визначенню «тоталітарна секта», що не має нічого спільного ні з російськими, ні з вселенськими канонічними правилами Православ’я. За канонами Православ’я створення і діяльність цієї організації повинні сприйматися віруючими «акі не колишні», тобто недійсними.

Тому глибока потреба сучасної Росії в духовному авторитеті і моральному фундаменті наштовхується на відсталість Московської патріархії — дочірнього відомства «КДБ», що десятиліття здійснює поставлену перед ним ціль: прикриваючись релігійною діяльністю, ревно служити антирелігійній тоталітарній державі. У результаті цієї підміни сьогодні керівництво РПЦ демонструє повну нездатність до реформ, настільки необхідних сьогодні суспільству, а спроби церковного відродження знизу, з боку громад, рядового духовенства, мирян, присікаються патріархійним начальством.

Ось чому православні приходи в колишніх республіках СРСР, після здобуття їхніми країнами незалежності, почали масове відділення від Московської патріархії. Найбільш характерне в цьому сенсі становище на Україні і в Естонії, де вже був у дорадянський період досвід автокефальних самостійних Церков. Істеричні заяви Алексія II про неканонічність таких незалежних устремлінь ґрунтуються винятково на феодально-більшовицьких уявленнях про церковне право і мало чим відрізняються від аналогічних заяв прихильників відтворення комуністичного Радянського Союзу в межах колишніх кордонів. Між іншим, доречно пам’ятати, що свого часу отримання незалежності православними церквами Фінляндії й Грузії, що колись були у підпорядкуванні Російської Церкви, послужило тільки загальному благу, і ніколи, з політичних міркувань, не було оскаржено РПЦ.

Історія Православ’я в СРСР і Росії після 1917 року замовчується й тотально спотворюється в інтересах Московської патріархії, посилено підтримуваної як нинішньою владою, так і політичною опозицією від Зюганова до Жириновського .

Завдання цієї статті — допомогти читачеві, мало знайомому з трагічною історією Церкви 20 століття, розгледіти істинний лик Московської патріархії.

НЕМАЄ ПОВІСТІ СУМНІШОЇ НА СВІТІ — ПРО ПІОНЕРІВ — ПРО ЦАРЯ, ПРО ПЕТЮ

З 988 року Православ’я стало на Русі державною релігією. Разом з хрещенням князем Володимиром була прийнята візантійська модель відносин держави і Церкви – «цезар папізм», що означає фактичне підпорядкування Церкви абсолютній царській, надалі – імператорській владі.

Але в той же час Церква жила і за своїми внутрішніми давнім правилами: всі найважливіші релігійні питання вирішувалися соборно. Священики та єпископи обиралися самими віруючими, а посвячувалися вже священноначалієм.
Триразове «Аксіос!» («Гідний!») народ вимовляв, добре знаючи кандидата на освячення.
У 1721 році імператор Петро І скасував соборність Церкви, створивши підлеглий собі Правлячий Синод. Цей незвичайний для Церкви орган складався з кількох людей і був наділений владою, більшою, ніж Патріарх і Помісний Собор разом узяті. Це було явне попрання канонічних підвалин Церкви! При цьому всі архієреї письмово погодилися з підготовленим указом Імператора. Показово, зокрема, що духівництво зобов’язувалося доносити в поліцію про політичну нелояльність віруючих, навіть якщо це виявиться на сповіді. Архієреї ж складали присягу на вірність Імператорові як «голові і крайньому судії Урядового Синоду». Члени Синоду були повністю прирівняні до членів Сенату, отримали такі ж регалії, привілеї, величезне утримання, кріпаків, золочені карети, спецмедобслуговування. Імператор повернув їм великі латифундії, на яких їх райське існування — незважаючи на обов’язковий для архієреїв чернечий постриг — забезпечувалося працею тисяч селян.

Насильницьке порушення соборності Церкви у ХVIII-ХIХ століттях, в першу чергу — скасування виборності священиків та єпископів власне віруючими, перетворення єпископів у призначуваних урядових чиновників і рабовласників, а священиків — у доглядачів за рабами — все це призвело до найглибшої духовної кризи в Росії. Відрив священноначалія від пастви посилив розрив між елітою і народом, а, в кінцевому рахунку, привів до катастрофи 1917 року. Церква втрачала авторитет у народі, росла прірва між віруючими й священиком, між рядовим духівництвом і єпископатом. Кожен, хто був в опозиції до уряду, опинявся й поза одержавленою, обюрокраченою Церквою. Так що в результаті більшість населення виявилося за огорожею церкви. Як писав у XIX столітті Іван Аксаков: «Церква перетворилася у нас на подобу німецької канцелярії, яка докладає … з неминучою неправдою порядок німецького канцеляризму до порятунку стада Христового».

КОРОТКА МИТЬ СОБОРНОСТІ В СВОБОДІ — ПЕРЕРВА У СІЗІФОВІЙ РОБОТІ

Тільки в серпні 1917р., вперше після 1690 року, відкрився Помісний Собор Православної Російської Церкви. В умовах падіння православної монархії було відновлено патріаршество, але не в єдинодержавній, а в соборній формі, тому що всі найважливіші питання церковного життя знову стали вирішуватися волевиявленням віруючого народу.
Подібним чином уже були обрані правлячі архієреї Петрограда й Москви. У 1918 році Собором були прийняті устави єпархії та парафії. Кандидатури настоятеля й архієрея висувалися народом, найчастіше на альтернативній основі. Переведення єпископа на іншу кафедру, а священика в інший храм розглядалося як особливий виняток із правил. Патріарха вимагалося визначати по-апостольські — жеребом із трьох кандидатур. Святий патріарх Тихон, який мав меншу кількість голосів з проголосованих таємним голосуванням трьох кандидатів, які опинилися на чолі списку, став з волі Бога шляхом жеребкування Патріархом всієї Росії.
На тому ж Помісному Соборі повинні були розглядатися питання про канонічну та богослужбовову реформу (Мінея — богослужбова книга — була вже перекладена російською мовою), але восени 1918 року робота Собору була перервана більшовиками.

Верховна влада в Церкві була обмежена на користь соборного начала. У Синода залишилися лише координуючі функції. Вперше виконавча влада здійснювалася новоствореною Вищою Церковною Радою, що складається з єпископів, священиків і мирян на рівній основі під головуванням Патріарха.

У серпні 1918 року Помісний Собор визначив, що духовенству неприпустимо займатися політикою від імені Церкви. Але як громадяни держави архієреї, священики та миряни мали право брати участь у політичній діяльності індивідуально. Було канонічно заборонено пригнічувати будь-кого у Церкві через різницю в політичних поглядах.

Собор прокляв богоборчу владу і заборонив віруючим з нею співпрацювати.

НА СЦЕНІ НОВИЙ ТАНЕЦЬ — ЦЕРКОВНИЙ САМОЗВАНЕЦЬ

Помісний Собор ухвалив, що у разі смерті Патріарха призначається місцеблюститель патріаршого престолу, одним із завдань якого є координація дій Церкви по скликанню канонічно вільного Помісного Собору для обрання нового Патріарха. Святішому Тихону Помісний Собор довірив формування таємного списку кандидатів на посаду Місцеблюстителя. У жовтні 1920 року Священний Синод на чолі з Тихоном деталізував цей порядок.

Після смерті патріарха Тихона в 1925 році місцеблюстителем патріаршого престолу став митрополит Петро (Полянський), що входив у число чотирьох єпископів, названих у заповіті святого Патріарха в якості канонічно повноважних кандидатів. Сану місцеблюстителя патріаршого престолу з митрополита Петра ніхто не знімав, а арешти святителя безбожною владою перешкодою до носіння духовного звання не є. Митрополит Петро (Полянський) прийняв мученицьку смерть (був розстріляний у 1937 році) в сталінських таборах саме як законний Місцеблюститель патріаршого престолу.

В умовах жахливих гонінь та репресій з боку ГПУ митрополит Сергій (Страгородський) у 1927 році скористався арештом місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита священномученика Петра і оголосив сам себе, всупереч канонам і статуту Церкви, «заступником патріаршого місцеблюстителя», хоча в переліку кандидатів на посаду законного місцеблюстителя він не значився. Самозванець створив при собі антиканонічний «тимчасовий синод», який на подив швидко був визнаний Радянською владою і зареєстрований головним гонителем віруючих — ГПУ. Сам же митрополит Сергій відомий тим, що входив до складу Синоду, призначеного ще хлистом Григорієм Распутіним. У 1922 Сергій підтримав оновлений розкол, який оголосив про позбавлення влади арештованого Патріарха Тихона.

Будучи досвідченим розкольником, митрополит Сергій (Страгородський) привласнив, за допомогою ГПУ, адміністративну владу над Церквою, що фактично скасовувало відроджену недавно соборність. Так, митрополит Сергій зайнявся забороною в служінні й навіть відлученням інших єпископів, у тому числі тільки за те, що ті відмовлялися присягнути у вірності Й. Сталіну. Канонічне право забороняти й відлучати архієреїв має винятково Архієрейський або Помісний собори. Тим самим митрополит Сергій зі своїм так званим тимчасовим синодом привласнив собі владу більшу, ніж Патріарх і Помісний собор разом узяті, не маючи на те, природно, подібних повноважень від церковної повноти. Всі його повноваження виникали лише із власного самозванства й з постанови про реєстрації його «синоду» каральним органом богоборчого режиму — ЧК-ГПУ. Тим самим канонічна наступність офіційної верховної влади в Православній Російській Церкві у 1927 році була перервана.

За Статутом 1917-1918 рр., вище церковне управління, у разі неможливості його канонічного продовження, скасовувалося взагалі, а єпископи повинні були направити всі зусилля на збереження пастви та громад в своїх регіонах, поки не з’явиться можливість провести законний Помісний собор і визначити волю Бога щодо особи Патріарха. Але митрополит Сергій розтоптав і Устав Російської Церкви, і правила Вселенських соборів у частині поставлення єпископів.

Таким чином, згідно з нормами Східної Церкви, всі акти митрополита Сергія і його синоду, починаючи з проголошення Сергієм себе «заступником патріаршого місцеблюстителя», є глибоко антиканонічними, тобто — церковним злочином. За вчинений ним розкол, за правилами священних соборів, митрополит Сергій підлягає позбавленню сану і відлучення від Церкви.

Очередная смерть в РОВД: «Он сам»

 

МВД озвучило официальную версию смерти — задержанный сам повесился в камере. Дмитрий был задержан по подозрению в употреблении или хранении наркотиков, на трое суток. При обыске и задержании наркотиков у него не нашли. Во время пребывания в камере воспользовался неким шнурком, якобы припасенным заранее, взял и… решил повеситься. В РУВД.

Суицид заметили постфактум, и… записали на видеокамеру!

Точнее, неведомым образом охрана проигнорировала происходящее в камере, а потом воспользовалась записью видеокамеры, на которой, по их мнению, и запечатлен суицид.

Все обвинения о подозрении причастности к смерти парня милиция отвергает, ссылаясь на видео. Распространив информацию о том, что задержанный был наркоманом, работники органов предоставляют возможность читателям самим додумать конец истории. Наркоман, ломка в камере… Что тут непонятного?

Начальник ГУМВД Украины в Киеве Алексей Крикун на период проведения служебной проверки ГУ МВД Киева и прокуратуры своим приказом отстранил от выполнения служебных обязанностей суточный наряд дежурной части Святошинского РУ ГУМВД. А именно — инспектора-дежурного, который некачественно провел личный досмотр задержанного перед помещением его в комнату.

Также от обязанностей освобожден прапорщик милиции, который отвечал за охрану задержанных и взятых под стражу лиц, который своевременно не выявил и не предупредил факт самоубийства. Так же сообщается, что руководитель столичной милиции наложил дисциплинарные взыскания на начальника Святошинского РУ ГУМВД Украины в Киеве и еще шестерых сотрудников районного управления.

Уволили тех, кто не досмотрел, что парень повесился — виновные наказаны. Казалось бы, вот и конец истории.

Удобный конец. Кому удобный? И конец ли?

Или, может быть, тонкую ниточку огромного, очень неудобного клубка, размотать пока не удалось? Даже тем, кто прикладывает к этому усилия не первый год?

Почему же повесился Дмитрий?..

Когда стало известно, что парень якобы покончил с собой в камере, возник вопрос — неужели нельзя поставить камеры наблюдения, чтобы исключить такую возможность? Оказывается, камера была. Но только вот, по какой-то причине, задержанному дали довести самоубийство до конца.

В Главном управлении столичной милиции отрицают участие милиционеров в гибели Дмитрия Ящука. Об этом заявил глава пресс-службы Владимир Полищук. «У нас есть видеозапись, как Дмитрий совершал суицид. Все инсинуации, все какие-то спекуляции относительно того, что это снова какие-то неправомерные действия сотрудников милиции — мы отрицаем!» — приводит слова Полищука 5 канал.

Непонятно, что имеет в виду под словом «снова» глава пресс-службы — то ли подтверждает, что в случае с Индило таки было место неправомерным действиям, то ли просто обвинения в неправомерных действиях.

В доказательство непричастности, Полищук предлагает журналистам поехать в пресс-службу и просмотреть видео со своего ноутбука. Отдать видео он отказывается — мол, из этических соображений запрещено предоставлять его для СМИ.

В этот же день родители погибшего узнают, что видео показали… по некоторым телеканалам, в частности — ТРК «Украина». Откуда у журналистов телеканала появилось видео, которое запретили распространять? И зачем его отдали, если идет проверка прокуратуры?

По словам журналистов, которым показали видео, на нем есть моменты, когда Дмитрий выпадает из поля обозрения камеры. Друзья погибшего вообще считают, что видео смонтировано. Все это надо проверять. Но почему-то милиция поспешила отдать видео, якобы доказывающее непричастность милиции к смерти.

«Спекуляции» — такова мысль милиции о предположении иного хода событий. «Наркоман со стажем», «наркоман со стажем», «наркоман», «наркоман» — эти слова пестрят во всех новостях СМИ, перепечатывающих сообщения о смерти парня с комментариями милиции. Причём, некоторые источники, без ссылки на первоисточник, сами же делают вывод — «наркоман» повесился от ломки.

Кто дал это заключение? Откуда появилась эта версия?

Дмитрий Индило, который погиб в Шевченковском РУВД в кабинете при оформлении протокола, не был наркозависимым, а погиб в стенах РОВД. Протесты против милицейского беспредела вспыхнули, как бензин от искры.

А если бы Ящук не был наркозависимым? И был ли он «наркоманом со стажем», каким его изображают?

Попал в лицо — а отбил селезенку?

А вот история, составленная из свидетельств родителей, братьев погибшего, и матерей тех, кто попадал ранее в святошинский ОБНОН, и тех, кто имеет непосредственное отношение к судебным процессам по этому делу.

В мае 2009 года молодого парня Антона Ж. задержали по подозрению в хранении наркотиков. При дознании его «просили» подписать сфальсифицированные показания о других людях. Под давлением, Антон подписал бумаги. После длительного дознания, Антона заставили сделать контрольную закупку в одном из домов своего района. Антон зашел в подъезд дома и исчез.

Его поймали через 2 дня. После дознания в ОБНОНЕ Антон лишился селезенки. Её пришлось удалить после «опроса».

В июне Антон обращается в прокуратуру. С заявлением о том, что его избили работники милиции. В возбуждении дела несколько раз отказывают, не обнаружив неправомерных действий милиции.

В феврале Святошинской районной прокуратурой было возбуждено уголовное дело в отношении работников Святошинского ОБНОНА, Васильченко и Кобы, и других лиц, проводивших дознание Антона, после которого ему удалили селезенку, по статье 365 УК, часть 3 — «превышение служебных полномочий, повлекшее за собой тяжелые последствия».

Срок по этой статье, по словам юристов — от 7 лет и выше, предела нет. В мае следователь по делу сообщил одной из матерей, которая тоже была опрошена по делу, что дело близится к развязке. Это дело было одним из 6 похожих криминальных дел против сотрудников ОБНОНа.

Дмитрий Ящук на момент первого задержания Антона имел с ним дружественные отношения.

Дмитрию стало известно, что Антон «сдал» знакомых ни за что, и просто ударил его в лицо, встретив на улице, эмоционально выясняя, за что он подставил людей. Со слов брата погибшего, это была почти пощечина. Удар был нанесен только по лицу, и не повлек каких-то особенных травм.

В феврале Дмитрий с Антоном узнали, что ОБНОН задерживает двух других людей, которые являются знакомыми Антона и погибшего Дмитрия.

До сих пор неизвестно, кто они и где находятся. «Не знаю, чем пугали их, но они написали, что Дима избил Антона. Как свидетели» — говорит Василий, брат погибшего.

В пятницу, 10 июня, Антона с другом С. снова задерживают по подозрению в хранении наркотических веществ, отвозят в ОБНОН.

Оба утверждали, что никаких наркотиков с собой у них не было. Задержанных, по рассказам Василия, заставляли делать клизму, рвать, а потом откуда-то из кроссовка Антона вытащили голубой пакетик. Антон утверждал, что пакетик — подброшен.

Друга С. представители милиции «попросили» написать, что Антон Ж. продавал ему наркотики. Под давлением милиции С. подписал, что Антон сбывал ему наркотик. Друга отпустили.

После чего сказали Антону, что если тот не подпишет, что это Дмитрий Ящук отбил ему селезенку при драке — той самой, на улице, когда Дмитрий ударил Антона по щеке, — то Антон сядет. Пообещали — на срок более 10 лет, за распространение наркотиков и другие преступления, связанные с наркотиками, которые ему напишут.

Под давлением и страхом получить огромный срок, в пятницу Антон подписывает заявление о том, что селезенку ему отбил… Дмитрий Ящук, с которым он якобы имел конфликт. Антона отпускают в пятницу.

О том, что Антон подписал заявление, узнает и Дмитрий. Он готов к визиту милиции.

Все, что остается представителям ОБНОНа — получить признание от Дмитрия Ящука.

В воскресенье Дмитрий погибает в Святошинском РУВД.

Заключение морга — суицид. Справка выдается для захоронения тела. К телу погибшего родителей до сих пор не пускают.

Результаты официальной экспертизы, по словам работников морга, будут готовы только через 2 недели, а заключение в справке не является официальным заключением экспертизы, выдано просто для захоронения. «Это нам сказал начальник морга. Тело смотреть пускают только с милицией, а милиция не идет с нами, естественно, тело выдают только хоронить, — рассказывает отец погибшего. — К нам уже несколько раз приходили, уговаривали скорее хоронить, мол, жара, тело портится.

Но мы хотим провести повторную экспертизу! Этому заключению не верим, мы даже не видели сына! Хотим посмотреть — что у него с руками, ногами, шеей. Они говорят — забирать только в одежде, и буквально его уже привезут за час до похорон, прямо на кладбище — таковы их условия. Уговаривают, чтобы скорее хоронили, не тянули»

Свидетель

12 июня Дмитрия задержали не одного. В ОБНОН их повезли вместе с братом, Василием. С ним я вчера разговаривала по телефону. Василий — последний, кто видел Дмитрия Ящука живым.

— Дмитрий действительно употреблял наркотики?

— Да, но он не был таким, каким его рисуют сейчас газеты — наркоман со стажем, безнадежный, и так далее, — говорит Василий. Наркотики он попробовал по молодости, еще в 19 лет. Он не был тяжело зависимым и безнадежным. Он проходил курс лечения, потом снова сорвался. За полтора месяца до смерти он прошел курс лечения, и закончил его, есть контракт об этом, который сейчас забрала милиция. Он не кололся после этого. Хотел в армию, но не получалось.

— Употреблял ли он наркотики до задержания?

— Нет.

— Могла ли у него быть ломка?

— Нет.

— Опишите, что происходило накануне вечером.

— Вечером, перед тем, как к нам на следующий день нагрянула милиция, мы с ним пили пиво во дворе на лавочке. И он мне сказал: они за мной придут. Антон все подпишет, и они придут, будут меня бить. Это вопрос времени.

— В каком он был настроении, жаловался ли на тяжелое состояние?

— Нет, он абсолютно позитивным был, спокойным. Когда я вернулся после армии, помню, рассказывал ему про то, что творилось там, мне не повезло с армией. Говорил, что вообще иногда хотел наложить на себя руки. А Дима мне говорил — ты что, с ума сошел?! Самоубийцы в рай не попадают…

— Обыск происходил при вас?

— Да, когда я зашел домой, в квартире уже был обыск. Дима уже был готов.

Говорит — видишь, я тебе говорил, вот они пришли. Были не только рядовые милиционеры, а и руководство районного ОБНОНа. Кричали «Да мы вас всех поубиваем!». В доме нашли какие-то старые шприцы, с каплями жидкости внутри. И чай в пакетике.

— Наркотиков не было, когда вас везли в ОБНОН?

— Нет. Когда мы ехали в бобике, я Димке говорю: все нормально, не подкинули ничего, держись.

Братьев доставили не в РУВД, а в ОБНОН Святошинского района, на улицу Кольцова. В кабинете с ними находилось и начальство.

— В чем вас обвиняли, что инкриминировали?

— Начали кричать — будете сидеть 15 лет, мы вам такого понаписываем, пишите всю правду по поводу обыска. Что нас двое — это уже банды, и что они нам инкриминируют торговлю и распространение в составе банды, что двое — это уже банда, а свидетелей найдут. Говорят, ты же употребляешь? Нет, говорю. И брат тоже. Говорят — мы вам такое нарисуем, что и не снилось. Я сказал, что знаю, как они работают, методы, и сказал — докажите это в суде. И что я состою на учете у психиатра. Они говорят — отдайте ему паспорт.

Работников ОБНОНА, видимо, насторожили слова Василия, и те решили отослать его домой. Брата не отпустили — мол, потом придет сам.

Это был последний раз, когда Василий Ящук видел брата живым.

Охранник замешкался в коридоре, и попросил Василия: «Посиди на стульчике». Это было у кабинета, где допрашивали брата.

— Я четко услышал их разговор. «Напиши — отбил». И Димка им ответил: «Я этого подписывать не буду. Напишу, как было». А они — «Если селезенку на себя возьмешь, 2 года, если откажешься — сядешь на 12 лет». Там было 3-4 сотрудников. А по лестнице как раз вышел начальник ОБНОНа и его зам, они шли в кабинет. Увидели меня, и как-то шарахнулись — «А ты тут чего сидишь?!» Поняли, что я слышал, что происходило в кабинете»

Василий спросил, можно ли принести брату сигарет и воды. Начальство разрешило. Однако когда Василий пришел со всем купленным, к брату его уже не пустили. «Воду и сигареты забрали, все происходило за закрытыми дверями».

— Дима знал, что ему хотят подкинуть наркотики и избить. Знал, что давят на Антона, и что хотят все повесить на него. Каждый день знал.

По настоящий момент Василий уверен — брат не мог повеситься. Сам.

Родители также уверены — их сын не употреблял наркотики, и ломки у него быть не могло. В любом случае, это должна показать экспертиза, которую хотят провести родители.

Продолжение следует.

http://kiev.pravda.com.ua/columns/4c1b3d2e233dc/