Месяц: Август 2011

Донецкие партизаны забросали коктейлем молотова особняки местной «элиты»

Это вам не придуманные для сокрытия региональных разборок «Макеевские террористы«. Тут все серьезно. Неизвестные пытались сжечь три жилых дома и административное здание в городе Часов Яр (Донецкая область) в ночь с 22 на 23 августа.

Факт попытки серийного поджога жилых и административных зданий «ОстроВу» подтвердил начальник Отдела по связям с общественностью Главного управления МВД Украины в Донецкой области Игорь Демин. При этом в милиции отказались предоставлять официальную информацию о владельцах зданий, которые пытались сжечь.

«В период с 24 часов до часу ночи неизвестные лица осуществили попытки поджечь три жилых дома и административное здание. Неизвестные лица бросили бутылки с жидкостью, которая возгоралась», — рассказал И. Демин. Начальник отдела сообщил, что ни одно из зданий не пострадало, лишь во дворе одного из них оплавился пластиковый контейнер.

По его словам, в настоящее время эксперты устанавливают химический состав зажигательной смеси, находившейся в бутылках.

Правоохранителями проводятся оперативно-розыскные мероприятия по установлению лиц, причастных к данным действиям. «Разыскиваются лица, совершившие противоправные действия… Они будут найдены, не сомневайтесь», — пообещал Игорь Демин, отметив, что факты серийных поджогов в практике донецкой милиции встречаются крайне редко. И Игорь совершенно прав. В Донбассе поджигают только журналистов с целью вразумления и воспитания. Братва предпочитает друг друга просто взрывать.

http://donetskie.com/novosti/2011/08/31/nachalos-donetskie-partizany-zabrosali-kokteylem-molotova-osobnyaki-mestnoy-elity

Прінуждєніє к «руському миру»

– Слухаємося, Ваше Руськопревосходительство, – відкозиряли українські медіа і сумлінно заходилися виконувати розроблену в Москві мовну спецоперацію.

Під час наїзду на Україну патріарха Кирила, деякі ЗМІ неправдиво інформували свою аудиторію, що цей достойник очолює нібито не Російську, зареєстровану Мінюстом РФ, а «руську» православну церкву.

Як виявилося, не йдеться про недогляд літредакторів. У службі новин «Нового каналу» на моє зауваження відповіли, що керуються отриманим від представництва пана Гундяєва відповідним роз’ясненням.

Редакція новин Першого Національного ухильно назвала питання не мовним, а політичним. «Факти» ж (телеканал ICTV) визнали очевидною помилку перекладу, проте виправляти нічого й не збиралися.

Найвідвертішими були на радіо «Ера». Там мене повідомили про існування обов’язкового до виконання офіційного документу, який скасовує правила українського правопису та «высочайше повелевает» вважати російське «руським».

Масть цієї «маляви» настільки козирна, що може бути битою, мовляв, не менш ніж постановою Кабміну України, а з якимись там словниками Академії наук не варто й потикатися.

Знайомий усім слухачам радіо «Ера» голос повідомив мені про буцімто принципову відмінність документу від сумнозвісних «темників» часів Кучми – наявність підпису.

Втім, подальша спроба фахового видання «Телекритика» уточнити, в якій саме країні був той підпис поставлений, завершилося «глухой несознанкой» та вкрай болісною реакцією.

На «Ері» зі мною розмовляли, як із спільником, який видав злодійський секрет, хоча жодних умов конфіденційності попередньо не ставилося.

Публічна особа повідомила слухачеві відкриту інформацію, що разом зі знанням мови лежить в основі професії журналіста.

Так само в основі української ідентичності лежить і слово «руський». Академічний словник містить лише два припустимі випадки його вживання: а) щодо Києва як матері міст (городів) руських і б) часів Київської Русі, за яких московських патріархів ще не існувало в природі.

Категоричну неприпустимість іменування російської церкви руською підтвердив і очільник Інституту української мови НАН України Павло Гриценко.

Отже, захоплення цього слова як назви іноземної організації є ідеологічним рейдерством з використанням самих пограбованих – підручних журналістів.

Якщо Грузію до миру «примушували», то наших «рабів малих отих німих» і примушувати не треба: самі охоче виконають «любой каприз» московських зайд, без бою втечуть з інформаційного поля і між ділом зґвалтують мову, поставлену Шевченком їм «на сторожу».

Втім, не всі. На 5-му каналі речі послідовно називають своїми іменами, тобто російську церкву – уявіть! – російською.

Хто ж тоді ми, якщо вони – руські? Коли спитають чухраїнця, писав Остап Вишня, а якого ж ти , козаче, роду-племені, то він, почухавши потилицю (додам від себе – послинивши мікрофона), відповість: та хто й зна, живемо в Шенгеріївці, православні.

Наближається черговий візит московського мовознавця – і українські журналісти готуються прожогом кинутися на передній край інформаційної битви, аби, за висловом Кучми, «підносити німцям патрони».

Олег Шикан, для УП

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/08/26/6529637/

О великом князи Кгиндимине

Текст написано старо-українською: руською мовою (Ђ=і)

И впокоивши землю Жомоитскую от немцов, и пошол на князи рускии, и приде напервеи к городу Володимеру. И князь Владимер володимерскии, собравшися c людми своими, и вчинит бои лют c князем великим Кгидимином. И поможе бог великому князю Кгидимину, иж князя Володимера володимерского убил и рать его всю побил, и город Володимер возмет. И потом поиде на князя Лва луцкого. И князь Лев услышал, што князя Володимера литва убила и город Володимер узяли, и он не смел противу его стати, и побежит до князя Рвоегана, до  зятя своего, к Брянску. A князи и бояре волынскии били челом великому князю Кгиндимину, абы в них пановал и господарем y них был, a земли их не казил. И князь великии Кгиндимин, укрекрепивши  их присягою и оставивши наместников своих y них там, и начне княжити.

A потом на зиму шол до Берестья и з Берестья вси воиска свои роспустил, a сам y Берестьи зимовал. И скоро Велик день минул, и он, собравши вси силы литовскии и жомоитскии, и рускии, и поиде на другои недели по Велице дни на князя Станислава киевского, и пришед возмет город Оуручеи и город Житомир. И князь Станислав киевскии, обославшися c князем Олгом переяславским и c князем Романом брянским, и c князем волынским, которого князь великии Кгиндимин выгнал з Луцка, и собралися вси y великом множестве людеи своих руских, и поткалися вси c князем великим  Кгиндимином на рецЂ на Рпени под Белым городом, y шести милях от Киева. И вчинили бои и сЂчу велику, и поможе бог великому князю Кгиндимину, и побет усих князеи руских наголову, и воиско их все побитое на месцу зостало, и князя Лва луцкого, князя Олга переяславского убил, и в мале дружине Станислав киевскии з Романом брянским утекут до Брянска, a князь великии  Скиндимин  остуиит Белгород. И горожане видечи, иж господарь их з воиска побег, a воиско все наголову поражоно, и они, не хотечи противитися воиску так великому литовскому.

И затым князь великии Кгиндимин пошол со всими силами своими до Киева и обляже город Киев, и кияне почалися ему боронити. И лежал князь великии Кгиндимин под Киевом месяц, a затым здумали межи собою горожане киевскии, иж моцы великого князя не могли терпети болши того без господаря своего, великого князя Станислава киевского. И вслышали то, иж Станислав утек от Кгиндимина и воиско господаря их побито, a в них нет зоставы никоторое, a князь их ни зоставил. И они, змовившися одномысленнЂ, поддалися великому князю Кгиндимину, и шедши з города со кресты игумены и попы и дьяконы, и ворота городовыи оттворили, и стретили великого князя Кгиндимина честно, и вдарили ему челом, и поддалися служити ему, и присягу свою великому князю Кгиндимину на том дали, и били челом великому князю Кгиндимину, штобы от них отчизны их не отнимал. И князь Кгиндимин при том зоставил и сам честно y город Киев уехал. И слышали то пригородки киевскии, Вышегород, Черкасы, Канев, Путимль, Слеповрод, што кияне передалися з городом, a господаря своего слышали, иж втек до Брянска, a силу его всю побиту, и вси пришли до великого князя Кгиндимина и c тыми вышереченными пригородки киевскими подалися служити, и присягу на том дали великому князю Кгиндимину.

И переяславляне слышали, иж Киев и пригородки киевскии подалися великому князю Кгиндимину, a господарь их князь Олг от великого князя Кгиндимина убит, и они, приехавши, и подалися з городом служити великому князю Кгиндимину, и присягу свою на том дали. И князь великии Кгиндимин, узявшы Киев и Переяславль и вси тыи вышеиречешши пригородки, и посадил на них князя Миндовгова сына Олкгимонта, великого князя Олшанского, a сам з великим веселием y Литву возвратися.

Партія Бібіки вливається в ПеРдунів: фініта ля комедія

Сегодня будет объявлено о решении партии «Сильная Украина» войти в состав Партии регионов.

Решение об этом было принято на заседании Политсовета партии, — сообщает источник LB.ua в Партии регионов.

Ожидается, что Сергей Тигипко войдет в состав руководства Партии регионов.

http://lb.ua/news/2011/08/16/110655_Partiya_Tigipko_voydet_v_sostav_P.html

Видео: Кричалка «Спасибо жителям Донбаса за президента 3,14дараса»:)

Уболівальники київського «Динамо» облаяли президента Віктора Януковича під час матчу.

Інцидент стався на початку матчу «Динамо» (Київ)- «Карпати» (Львів).

Слід відзначити, що подібними випадами на адресу Януковича відзначається майже кожен київський матч.




Відео з «кричалкою» широко розійшлося на Youtube, але автори скаржаться, що «його весь день видаляють спецслужби».

Повстання — порада від Кирли Мирли

Ось такий от привіт з радянського минулого від Карла Маркса

 



Найцікавіше, що сама радянська влада, всіх повсталих проти неї, вважала «нєзаконнимі банд формірованіямі». Тобто, за логікою керівників ідеологічниїх відділів СРСР, повстання має право на існування тільки тоді, коли встановлюється радянська влада. Коли ж  влада повалюється з результаті повстання —  це незаконний спротив…

Сьогоднішні керманичі не далеко пішли від радянських… На святах співаються дифірамби народним месникам: Залізняку, Гонті, Наливайку, Хмельницькому, Кармалюку… а спробуй прирізати якогось зажравшогося районного кровосісю, або спалити йому «хатинку», як зразу ж питання встає зовсім по іншому — куди й діваються красиві слова про народний спротив.

Королі Руси

Король Руси або Король Руський — титул монарха Київської Русі та Руського королівства, який надавався Папами Римськими.

Королі Київської Руси

Королі Руського королівства

Королі Руські
Король Династія Роки Примітки
Данило I Романович Рюриковичі 1238—1264 князь Галицький, король Русі (1253-1264), Великий князь Київський
Шварно Данилович Рюриковичі 1264—1269 князь Галицький, король Русі, Великий князь Литовський
Лев I Данилович Рюриковичі 1269—1301 король Русі, Великий князь Київський, князь Галицький, князь Володимирський
Юрій I Львович Романовичі 1301—1308 Король Русі, князь Галицький, князь Ладимирії
Андрій II Юрійович Романовичі 1308—1323 Король Русі, соправитель королівства Русі, князь Волинський та Володимирський.
Лев IІ Юрійович Романовичі 1308—1323 Король Русі, соправитель королівства Русі, князь Галицький
Володимир Львович Романовичі 1323—1325 Король Русі, князь Галицький та Волинський
Юрій ІІ Болеслав П’ясти 1325—1340 Король Русі, князь Галицький, князь Володимирський
Любарт Гедимінович Ґедиміновичі 1340—1350 володар Галицько-Волинського королівства, князь Галицький, Великий князь Волинський
Казимир III Великий П’ясти 1350—1370 Титулярний «король Русі»[1] або «спадковий господар Русі»[2].
Владислав II Опольчик П’ясти 1372—1378 «Спадковий господар землі Руської».[3]
Людовік I Угорський Анжу 1370—1382 Титулярний «король Галичини і Лодомерії».[4]
Марія I Угорська Анжу 1382—1387 Титулярний «король Галичини і Лодомерії».
Ядвіґа I Анжуйська Анжу 1387—1399 Титулярна «королева Галичини і Лодомерії».



Велики Князі Литовські

Після смерті короля Юрія ІІ Болеслава, Великі князі Литовські боролись з королями Польщі за землі й титул «Короля Русі».

  • Гедимін — першим став титулувати себе «Королем литовців і руських». Називав себе «собірателем земель руських».
  • Ольгерд — «збирач руських земель», продовжив політику батька, прилучив до Великого князівства більшість українських земель.
  • Скиргайло Ольгердович — Великий князь Литовський, Великий князь Київський.
  • Вітовт — Великий князь Литовський, Руський та Жемантійський.
  • Свидригайло Ольгердович — Великий князь Литовський, Великий князь Руський.

Королі Польщі, Королі Руси

В подальшому титули: «Король Руси«, «Володар і спадкоємець Руси» мали:

Королі Польщі 1387–1569

Королі Речі Посполитої 1569–1772


Королі Польщі, Велики князі Литовські, Велики князі Руські, і пр.

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%96

 


Знатные фамилии Речи Посполитой
Гедиминовичи

К Гедиминовичам принадлежала значительная часть аристократии Великого княжества Литовского.

Князья Корецкие – от Александра Патрикеевича Корецкого (ум. 1433 г.), внука Наримонта Гедеминовича.
Князья Пинские (этот род пресекся уже в начале 15 века) – от Михаила, сына Наримонта Гедеминовича.
Князья Курцевичи – возможно, от сына Михаила Пинского, Константина (однако это происхождение подвергается сомнению).
Князья Чарторыйские – от Василия Константиновича Чарторыйского (ум. 1416 г.), внука Ольгерда Гедиминовича.
Князья Олельковичи-Слуцкие – от Олелько (Александра) Владимировича (ум. 1454 г.), внука Ольгерда Гедиминовича. Этот род вымер в конце 16 века.
От брата Олелько Ивана Владимировича ведут свой род князья Бельские, эмигрировавшие в Россию в 1482 году и вымершие в 16 веке.
Князья Сангушко – от Сангушки Федоровича (ум. после 1454 года), внука князя Ольгерда.
Князья Збаражские и Вишневецкие вели свой род Федора Корибутовича, сына князя Корибута Гедиминовича. Род князей Вишневецких окончательно вымер в 1744 году со смертью Михала Сервация Вишневецкого. Род князей Збаражских вымер в 17 веке.
Князья Мстиславские и Заславские ведут свой род от Михаила, сына великого князя Литовского Евнута (Явнутия).

К Гедиминовичам принадлежат также княжеские роды, чья история связана с Московским государством. Это князья Голицыны, Трубецкие, Хованские и др.

Другие знатные фамилии Речи Посполитой

Кроме того, существовал ряд влиятельных родов, как литовско-русских, так и польских, которые не происходили от Гедимина.

Князья Глинские – происходят от Алексы (в крещении Александр), внука знаменитого темника Мамая из рода Кыят, который поступил на службу к великому князю Литовскому Витовту и получил от него города Глинск и Полтаву.
Ходкевичи – происходят от некоего Ходко Юрьевича (ум. ок. 1447 года), сыном которого был Иван Ходкевич, воевода Киевский (ум. 1484 г.).
Радзивиллы – ведут родословие от литовского боярина Остика и его сына Радзивилла (ум. 1477 г.). В середине 16 века Радзивиллы стали князьями Священной Римской империи.
Сапеги – считали себя потомками Пунигайлы, сына литовского князя Наримонта, однако эта версия давно уже поставлена под сомнение. Ведут происхождение от Семена Сапеги, жившего в середине 15 века. В число наиболее влиятельных родов Великого княжества Литовского Сапеги вышли только в конце шестнадцатого столетия.
Князья Острожские – возможно Рюриковичи. Считали себя потомками знаменитого Даниила Галицкого, однако, скорее всего, восходят к турово-пинским князьям. Основателем рода князей Острожских называют Даниила (жил в середине 14 века) или же Федора (в иночестве Феодосия, умер между 1410 и 1446 годами), князей, правивших в Остроге. Род этот пресекся в начале 17 века.
Любомирские – происходят от Станислава Любомирского (умер ок. 1570 г.). В 1647 году стали князьями Священной Римской империи.
Потоцкие – происходят от Якуба Потоцкого (ок. 1481 – ок. 1551 г.). Восходят к Жирославу с Потока (ок. 1236 г.).
Течинские – ведут род от Навуя с Моравицы (ум. 1331 г.), воеводы Сандомирского и каштеляна Краковского.
Замойские – происходят от Томаша с Замостья (ум. ок 1473 г.).
Браницкие – происходят от Гжегожа Браницкого, ловчего краковского (ок. 1534 – 1595 гг.).
Князья Гольшанские – ведут род от литовского боярина Ольгимунта и его сына Ивана Ольгимунтовича Гольшанского (ум. 1401 г.), который был наместником Киева в конце 14 века.
Князья Массальские – ведут род от князей Карачевских, черниговской ветви дома Рюриковичей.
Кишки – род мазовецкого происхождения.
Конецпольские – от Якуба с Конецполя, жившего в конце 14 – начале 15 века, воеводы серадзского.
Пацы – от Паца Довкшевича, жившего в 15 веке.
Фирлеи – от некоего Остафия, родом из Франконии, который поступил на службу к польскому королю Владиславу Локетеку (1306 – 1333 гг.).

http://bajda.wordpress.com/2008/12/01/noble/