Князь Руський Богдан

27 грудня 1648 року під час урочистої служби у Києві ієрусалимський патріарх Паїсій без сповіді відпустив гетьману не тільки минулі, а й майбутні гріхи. Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту: відпущення майбутніх гріхів — один із елементів коронаційної процедури.

«Найвеличніший із монархів релігії Ісусової, найперший з нащадків Месії, гетьмане козацький Богдане Хмельницький!» — саме так у грудні 1650 року звертався до українського очільника турецький султан Мегмед IV.

Не менш бучну інтитуляцію містив хрестоматійний портрет роботи Гондіуса: «Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь».

Можливо, шкільна програма та суспільна свідомість щось пропустили про проголошення суверенної монархії  князя Богдана?

Навесні 1648 року брацлавський воєвода Адам Кисіль (як православний русин, цей шляхтич був посередником між козаками і «лядською» адміністрацією) не нервував, він радше панікував: «Раби тепер володарюють над нами, засновують із Хмельницьким нове князівство».

Панікувати було з чого. Король Владислав IV помер. До того ж помер через кілька днів після катастрофи під Жовтими Водами та Корсунем.

«Військо Речі Посполитої розбите і знищене, обидва гетьмани — тепер жалюгідні бранці! — у тому листі Кисіль збуджено збивався із латини на польську. — І як із заходом сонця настає морок, так із смертю нашого государя відразу закінчилися спокій, щастя і слава Речі Посполитої, настали нечувані поразки та (на жаль) вічна погибель, бо вітчизна наша, що була непереможна перед могутністю цесаря турецького і інших багатьох монархів, од єдного козака переможена…»

Кисіль був шокований. Але ще більший шок він пережив через півроку по тому, як був написаний той лист.

«Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь». Портрет Гондіуса

 

Карикатуру, зроблену з цього портрету, дивіться у рубриці «Артефакти»

 

«Правда то є, що я — лихий і малий чоловік, але мені то Бог дав, що я є єдиновладцем і самодержцем Руським« — коли Хмельницький вимовляв ці слова, Кисіль із своїм посольством перебував на межі притомності.

«…Ми всі, слухаючи його, оніміли», — зазначив після чергової аудієнції у лютому 1649 року один із королівських послів, львівський підкоморій Войтех М’ясковський.

А Хмельницький продовжував окреслювати свій план: «Тепер уже час минув. Я вже доказав, про що ніколи не мислив, докажу й далі, що задумав: виб’ю з лядської неволі народ весь руський. А що до цього за шкоду і кривду свою воював, тепер воювати буду за віру православну нашу. […]  Тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львів, Холм і Галич».


Варшава надто забарилася із початком переговорів про повернення до «нульового варіанту» і цілковитого замирення.

Хмельницький сам визнавав, що почати їх не пізно було у той час, коли коронний гетьман Микола Потоцький полював на Богдана у дніпровських плавнях наприкінці зими 1648 року, або після того як Богдан вполював самого Потоцького під Корсунем, і після Львівської облоги та Замостя — теж ще був час для таких переговорів.

І навіть по дорозі із Замостя назад до Києва — ще не було пізно!

Щось трапилося між поверненням Хмельницького до Києва наприкінці 1648-го і прибуттям через місяць польського посольства — щось таке, що примусило Богдана повністю поміняти мотиви своєї війни, назвати себе самодержцем, і окреслити послам колишнього сюзерена кордони нової держави.

Де і коли Хмельницький перейшов свій Рубікон?

Князь Руський Богдан

21 грудня 1648 року весь Київ вийшов вітати Богдана.

Хмельницький в’їжджав до давньої столиці «монархів руських» в оточенні розкішно вбраних полковників, за ним несли корогви, гармати, бунчуки та військові трофеї.

Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій виїхали назустріч переможному гетьманові на чолі почесної варти з тисячі вершників. У вітальній промові патріарх титулував гетьмана «князем Русі» та порівнював його з візантійським імператором Костянтином Великим.

Добре поінформований Войтех М’ясковський занотував до свого щоденника:

«Увесь народ, що вийшов з міста, уся чернь вітала його. Академія вітала його промовами і вигуками, як Мойсея, спасителя та освободителя від рабства Лядського, вбачаючи у імені «Богдан» добре предзнаменування і називаючи його «Богом даним». […] З усіх гармат і іншої артилерії стріляли у замку і в місті на тріумф, чим всім  запишнилася бестія».

Тріумф перед київськими Золотими Воротами. Мізансцена і декорації ті самі, головний герой – інший. У серпні 1651 році зустріч литовського князя Януша Радзивілла відбувалася майже за тим сценарієм, що й тріумф Хмельницького три роки тому. Малюнок Абрагама ван Вестерфельда, 1651 р.

Урочистості продовжилися за кілька діб, 27 грудня у день іменин Хмельницького.

Рівно 362 роки тому гетьман стояв на чільному місці в соборі й усі — як пише все той же М’ясковський — «виявляли перед ним благоговіння, а деякі цілували йому ноги».

Службу правив сам патріарх Паїсій. Під час літургії він наказав Хмельницькому причащатися. Богдан був здивований: адже він перед тим не сповідувався. Але Паїсій наполіг, ба більше — без сповіді відпустив йому не тільки минулі, а й майбутні гріхи.

Саме цей факт і надає обряду особливого підтексту — відпущення майбутніх гріхів — один із елементів коронаційної процедури.

На знаменитій картині «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» на сходах храму Хмельницького зустрічають Київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій. Художник Микола Івасюк, 1912 р. Національний художній музей України

Кисіль не дарма мав реноме людини найбільш обізнаної в українських справах.

Про те, що гетьман кілька днів поспіль таємно радився із патріархом, Кисіль оперативно інформував нового короля Яна Казимира. Але про що саме йшлося на тих переговорах — того не відав навіть усезнаючий брацлавський воєвода.

Як згодом з’ясувалося, Хмельницький спробував перетворити патріарха на свою дипломатичну зброю у стосунках з Московським царством.

Таємна місія Паїсія

Усі попередні спроби Війська Запорізького домогтися від Москви військової допомоги проти Польщі закінчувалися повним фіаско.

«Зичили бимхо собі самодержця господаря такого в своїй землі, яко ваша царська вельможність православний християнський цар… […] У чом упевняємо вашу царську величність, якби була на то воля Божа, а поспіх твій царський зараз, не зволікаючи, на панство тоє наступати, а ми зо всім Військом Запорозьким услужить вашій царській вельможності готові…» — Хмельницький як у цьому листі, у червні, так і в інших у 1648 році пропонував царю Олексію вступити із козаками у військовий союз та… зайняти польський трон….

Більше тут      http://www.istpravda.com.ua/articles/2010/12/27/11084/

Олександр Зінченко
Історик, журналіст (Київ)

 

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*