Про душевну травму Віті-домофона

Нє, ну а шо ви хотіли? Мальчіка всю жизь баловалі, говорили «Вітя — ти самий луччій», грошей папа давав, машинки купляв. І нікто йому правди в очі ніколи не казав, шоб не було проблем з папою. І навіть, прости господи, бодігарди цнотливо ховали очі і хіхікали, коли Вітюня їх, по п`яній лавочці, нах..й посилав.

А тут  політтехнолог каже: «Вітьок, тіпа, треба статєйку тиснути, щоб люди побачили який ти крутий та вумний і ужаснулісь від того, шо  вони цього  не знали до цього. Давай, мовляв, забумбєхай статтю на УП, шоб там були слова іновація, комунікація і Кіровоград, шоб всє зрозуміли шо ти там в дєпутати підеш.» Ну Вітьок і забумбєхав….а коли прочитав коменти під статтею….

І тут, можливо, вперше в житті, хлопчик пізнав сєрмяжную правду жизні: виявляється ніякий він, нах, не геній і ніякий він, нах, не прирождьонний депутат і всі йому брехали про нього і стало йому від цього сумно. Можно сказать, душевна травма його тонко організованой души.


Так шо не треба з нього сміятись, він нормальний пацан і таких як він мільйони. І зараз в нього депресняк він осознанія цього хвакту. Можливо, зараз сидить він у кахве і  бухає сам з собою. А будете дуже з нього сміятись, так він  так нап`ється, що дорогу додому не знайде…