Проіскі австрійського генштабу: «Оглядова карта українських земель»

«Оглядова карта українських земель», Відень, бл. 1900.

 

А потім читаємо: «Петлюровская печать широко пропагандировала среди украинского населения идею «великой соборности Украины», разжигая аппетиты на чужие земли… В печати открыто обсуждались планы выселения с Украины всех русских и восстановления «естественных» границ Украины от Карпат до Дона и от Черного моря до Вислы. При этом к украинским землям причислялись территории Воронежской, Курской, Новороссийской губерний, Ставропольского края, Дона, Кубани, Бессарабии и некоторые польские губернии, населенные белорусами и поляками. Петлюровцы включали в состав «великой Украины» огромную территорию, заселенную народами самых различных национальностей…»

Лихолат А.В. «Разгром контрреволюции на Украине» (1917-1922)». Москва: Госполитиздат, 1954, стр.166

Мапа України з поштової марки УНР 1919 року.

От такий він підступний — австрійський генштаб!


«Боротьба» за Київ в давньоруську добу

Вже на початку XII ст. серед патримоніальних князівств висунулися дві основні ворогуючі князівські династії з двох відгалужень того самого роду Рюриковичів: «Володимирове плем’я» і Ольговичі. Перші швидко розділились надвоє: на старшу гілку, що утвердилася на Волині та в Смоленську і молодшу в Ростово-Суздальській землі та Переяславі. Ольговичі були нащадками Мономахового найбільшого суперника Олега Святославича (помер у 1115 р.) і правили в Чернігівській землі та Тмуторокані. Вони теж поділилися на певні розгалуження, але у них, напевне у відповідь на загрозу з боку сильніших суперників, більше розвинулося почуття родової солідарності.

Треба також згадати третю династію — Ростиславичів. Вони були нащадками померлого у 1051 р. Володимира, старшого сина Ярослава Мудрого. Через те, що Володимир помер раніше від свого батька, вони були витіснені на деякий час Ярославовими братами, зокрема батьком Мономаха Всеволодом, на становище ізгоїв. Лише в 1084 їм вдалося захопити владу в Галичі. Тому що посаджена на Волині старша галузь Мономаховичів заявляла свої права на Галич, Ростиславичі підтримували дружні стосунки як з молодшим відгалуженням Мономаховичів, так і з Ольговичами.

У такій ситуації Київ як економічний і культурний осередок Русі потрапив в особливе становище. Залишаючись центром руської митрополії, місто не могло належати жодній з ворогуючих династій. Воно становило щось на зразок республіки, яка визнавала авторитет митрополита-грека, але практично правили там багаті київські купці («кыяне») та їхні, нерідко поганські, тюркські найманці («черные клобуки»). Правляча верхівка присвоїла собі право закликати і скидати князя, використовуючи для цього традиційне віче, яке скликалося в разі потреби. Князі обирались з-поміж двох головних династій (Мономаховичів та Ольговичів) і в той період лише виконували обов’язки військових командувачів і верховних суддів. Результатом такої системи було правління в Києві цілої низки різних князів. Між 1139 та 1198 роком тут було тридцять дві зміни князів. У 1173 році Мономаховичу Всеволодові Юрійовичу (який пізніше добився успіху на півночі, де його назвали «Велике Гніздо») дозволили правити лише п’ять тижнів; представник Ольговичів, Святослав Всеволодович, під час свого першого княжіння у 1174 р. протримався лише дванадцять днів….

Омелян ПРІЦАК