Плівки майора Коровіцина :)

Сенсаційні розшифровки записів нового «тейпгейту» (обережно, нецензурна лексика).


ЕПІЗОД 1

Голос, схожий на голос Президента Віктора ЯНУКОВИЧА (далі – ЯНУКОВИЧ): Здоров, кум!

Голос, схожий на голос Генерального прокурора Віктора ПШОНКИ: Здоров, давно не бачились.

ЯНУКОВИЧ: Ага, ти ж заходив ще аж як Онопенка, як то кажуть, (нерозбірливо)

ПШОНКА: Да, здоровий бичара.

ЯНУКОВИЧ: Качок, мать його. Як сім’я, як син?

ПШОНКА: Та там же, де і твій! (обидва регочуть)

ЯНУКОВИЧ: Слухай, тут таке діло є. Ти Піню знаєш? Єсть тут один такий, меценат, блядь. Представляєш, бере бичачу голову, таку вже (нерозбірливо), щоб засмерділася, і під скло її шурує. І показує всім: глядіть, тіпа, яка я утончьонна натура!

ПШОНКА: Ізвращенєц.

ЯНУКОВИЧ: Во-во! Я оце понімаю, якщо меценат, то як Люська. Пішла собі в Донецьку на балєт, сіла скромненько, сидить не пиздить. І всім харашо. А цей же ж, блядь… Мільйони, представляєш, на оце тратить. За три такі голови пів-вертольота можна купити!

ПШОНКА: Так може, це його, потрясти чуть-чуть?

ЯНУКОВИЧ: Та такого хєр потрусиш. Не та, як то кажуть, нація. У нього телеканалів півпульта, почнеш трусити – то такий вой піднімуть, шо оно мнє на хуй нє нада.

ПШОНКА: Так а шо ж дєлать?

ЯНУКОВИЧ: Тесть у нього нєнадьожний. За ним такий хвіст тягнеться… ще з тих врємьон, як я губернатором був. Ох попив з мене крові, паскуда. Дзвонить, каже: я оце, Вікторфедорович, зараз фільм такий дивився, там ще Стінг, тіки не співає, а тіпа директор бару. І такі там ружжа були, такі ружжа… І так ніби нічого й не каже, а сам панімаєш: як завтра йому ті ружжа не принесеш – то знову, блядь, в завгари. Бєспрєдєл же був полнєйший, даже в Донбасє спокойно нє продохньош. Я халдєя в магазин, той каталог приносить, я глянув – йо-майо, блядь! Я за ето ружжо трі завода в області Рінату отдал, шоб дєнєг собрать! Пріньос, а етот, блядь, ламаєцца: «Да как можна, да я же нє імєл в віду…» А я токо кулакі в карманах сжимаю: я б тєбя, суку, щас… Подонок, бля, висшей мєри. Рижий, бля, рижий!

ПШОНКА: Я тєбя понял. У мєня щас в прокуратурі – я з Донецька привіз – такі орли єсть, шо ні моралі, ні мазгов. Швєци такі, шо всьо шо хочеш кому хочеш сошьют і на закон їм поїбать. І ще одного майора я сьогодні на роботу взяв внєштатно – він під дверима якраз жде, я позову. (чути скрип дверей) Миколо!

(входить невідомий)

ПШОНКА: Чуєш, Миколо, тут таке діло єсть.

Голос, схожий на голос НЕВІДОМОГО: Та я в курсі, справу вам треба на Куч…

ЯНУКОВИЧ: От же ж, блядь! Вітя, під диваном провєрь!

ЕПІЗОД 2

ЯНУКОВИЧ (розмовляє по телефону): …І ще я хотів у Вас, Володимире Михайловичу, спитати: прізвище Гонгадзе Вам щось говорить? …Та нє-нє, я нічо, я так просто, як кажуть, поцікавився. (кладе слухавку) Ході тепер і бойся, осіна драная! (звук потирання долонь і задоволене хихотіння)

(скрип дверей)

Голос, схожий на голос заступниці голови Адміністрації Президента Ганни ГЕРМАН: Чи можу я зайти до місця несення своєї служби на благо невдячного народу вельмишановного богоподібного гонорового Його Високості пана Президента Лідера Віктора Федоровича Януковича?

ЯНУКОВИЧ: (задоволено) Ти поки вимовила, могла й так уже зайти, принести стілець і сісти. Але я на тебе не ображаюся.

ГЕРМАН: Ясновельможний пане, сьогодні у нас репетиція Вашого спілкування з народом.

ЯНУКОВИЧ: От блядь, я й забув. Ой, Ганя, вибач, шо я так прі тєбє.

ГЕРМАН: Та нічого, пане Лідер, мені навіть навпаки приємно – адже з Ваших вуст навіть обсценна лексика ллється солодким лінгвістичним нектаром і ідіоматичною амброзією на килим опада…

ЯНУКОВИЧ: Харош, у мєня аж жопа зачесалась.

ГЕРМАН: Може, мені на неї подмухати?

ЯНУКОВИЧ: Харош, я сказав.

ГЕРМАН: Як скажете, пане. Отже, репетиція спілкування з народом…

ЯНУКОВИЧ: Тю, я шось не зрозумів. Мнє шо, з тобою репетувать? А дє народ?

ГЕРМАН: А народ уже своє відрепетирував. Читають так, що аж від зубів відскакує. Особливо оце у них вдається: «Здоров’я Вам, Вікторе Федоровичу! Ми Вас так любимо!…»

ЯНУКОВИЧ: Шо, нєбось, ти научіла?

ГЕРМАН: Це найменше, чим я могла Вам віддячити за ту ласку, якою Ви щомиті щедро обдаровуєте весь наш багатомільйонний народ…

ЯНУКОВИЧ (тихо): Блядь, шоб у тєбя, как говорят, язик на морозє к автобусу пріліп…

ЕПІЗОД 3

Голос, схожий на голос колишнього Президента Віктора ЮЩЕНКА: Вітаю Вас, колего!

ЯНУКОВИЧ: Подозрєваємий Кучма тєбє колєга! (регоче)

ЮЩЕНКО: Я до Вас зі щирою душею, а Ви отак… (схлипує)

ЯНУКОВИЧ: Та шучу я, Вітян, шучу! Здоров! (чути глухі удари від дружнього поляскування по спині та стишені зойки ЮЩЕНКА)

ЮЩЕНКО: Ви ж знаєте, як мені болить, коли Ви таке кажете…

ЯНУКОВИЧ: Та ладно, не обижайся! Шо ж я тєбя, кормільца, как говорят, да в прокуратуру? Там уже й так мєст нєт! (регоче)

(ЮЩЕНКО ввічливо підхихикує)

ЯНУКОВИЧ: День сьогодні – просто красота! Сонце світить, дуби ростуть. Так і хочеться жартувати й шутіть. О, придумав! Ща рушничка под’їбьом!

(звук набирання номера на дисковому телефоні)

ЯНУКОВИЧ: Добрий дєнь, Владімір Міхайловіч. Ви нє подскажетє, де я можу знайти майора Миколу Мельниченка? Мені Пшонка казав, що він по Вашій справі проходить, то може, ви з ним бачились? (пауза, кладе слухавку) Гагага, ти не повіриш, Вітьок, він як почув, захрипів весь так, що аж трубку вироніл!

(дикий регіт ЯНУКОВИЧА, ввічливе підхихикування ЮЩЕНКА)

ЮЩЕНКО: Колего, у мене до Вас є одне, можливо, дещо надто амбітне прохання…

ЯНУКОВИЧ: Шо – дорожню карту тобі акцептіровать? Гагага! (регоче)

ЮЩЕНКО (схлипує) Ви ж знаєте, як мені болить…

ЯНУКОВИЧ: Та ладно, ладно, заспокойся! Кажу ж, день хороший, усі пошуткувати тягне. Шо там у тебе?

ЮЩЕНКО: Мені б оце у Каневі, на стежках нашого Великого Кобзаря, 6 соток під пасіку… Отам на горі, щоб я міг цей дух нашого українства споконвічний відчути… 6 соток, більше не треба. Бо Ви ж знаєте, як мені…

ЯНУКОВИЧ: 6 соток? Да говно вопрос! Тю ти, я уже думал, у тєбя чєрєпкі покралі, такой ти смурной. Шоб я для тебе 6 соток пожалів? Ти ж мені он яке Межигір’я, как говорят, забацал! Так шо буде тобі пасіка, якщо там іще не всю гору мені під віртальот заасфальтували, гагага.

ЮЩЕНКО: Глибоко Вам вдячний, бо ви ж знаєте…

ЯНУКОВИЧ: Ох і день хароший! Весна! Скоро жінки почнуть роздягатися! …Йо-майо, уже через 20 хвилин, треба ж бігти! Вітьок, у нас тут із корешами зайвий квиток на стриптиз лишився, катай з нами.

ЮЩЕНКО: Та в мене ж дружина…

ЯНУКОВИЧ: Та вона американка, вона паймьот!

ЕПІЗОД 4

ЯНУКОВИЧ: Ну що, всі реформатори зібралися, можна починати. У кого які ідеї щодо нових реформ?

Голос, схожий на голос віце-прем’єра Сергія ТІГІПКА: Я би запропонував ввести новий податок на інвалідність. Урядові аналітики розрахували, що у зв’язку з підвищенням пенсійного віку багато жінок будуть симулювати, щоби отримати пенсію за інвалідністю і такий спосіб усе ж ухилитися від відпрацювання законної панщини на благо Батьківщини. Ввівши цей податок, ми одночасно отримуємо ресурс для виконання захищених соціальних статей бюджету і підвищуємо престижність роботи до старості.

Голос, схожий на голос прем’єр-міністра Нікалая АЗАРОВА: Я подтрімую ету прапазіцию. Бюджету катастрофічєскі нє хватаєт коштов для провєдєнія зімовой Олімпіади 2022 рока, мєждународного фєстіваля дєльфінов-шпалоукладчіков і урочістава празднованія річніци третьєва прієзда в Украину патріарха Кірілла.

Голос, схожий на голос уповноваженого Кабміну з питань дерегуляції Михайла БРОДСЬКОГО: Всєх расстрєлять, сукі, ногі отрєзать!

ЯНУКОВИЧ: Моня, шо ж ти так к людям? Ми ж на них працюємо…

БРОДСЬКИЙ: Зажралісь, підараси! Всєм в борщ по каплє ціаніда!

АЗАРОВ: Міхайло, ну щьо Ві в самом-то дєлє?

БРОДСЬКИЙ: Уууу, гади!

ТІГІПКО: Михайле Юрійовичу, Ваша пропозиція цілковито нераціональна. Поміркуйте самі: якщо всіх розстріляти, з кого ми збиратимемо податки на… на… ну ось хоча би Віктору Федоровичу на гелікоптери?

ЯНУКОВИЧ: І правда, Міша, шо-то ти нє прав.

БРОДСЬКИЙ: Ага, етіх пєрєстрєляєш! Всьо равно гдє-то кто-то да останєцца, заработаєт і закрисіт!

АЗАРОВ: Міхайло, а за што Ві іх усє ж так нє любітє?

БРОДСЬКИЙ: Зажралісь, ублюдкі! Пірожниє в «Каліну» уже жрать нє ходят – ім грєчку подавай! Матраси нє покупают – на полу спят, худєют, шоб ніхто в правітєльствє нє замєтіл, скоко оні, сукі, жрут по ночам!

ЯНУКОВИЧ: Ублюдки.

АЗАРОВ: Покідкі.

ТІГІПКО: Підараси.

ЕПІЗОД 5

ЯНУКОВИЧ: Шо там у нас, как говорят, по фракциям?

Голос, схожий на голос голови фракції ПР Олександра ЄФРЄМОВА: Пріростаєм, Віктор Фьодоровіч.

ЯНУКОВИЧ (роздратовано): А що, точніше ніззя? А ну, вруби Чечетова.

(лункий звук, наче лопатою вперіщили по дерев’яній шпаківні)

Голос, схожий на голос заступника голови фракції ПР Михаила ЧЕЧЕТОВА: Сто восємьсят дєвять целих ноль-ноль десятих дєпутатов во фракции, дорогой лідєр Віктор Фоьодоровіч, готови служить Вам вєрой і правдой!

ЯНУКОВИЧ (задоволено): Отак от, Саньок, учись, чьотко і понятно, як в армії!

ЄФРЄМОВ: Так Ви ж вродє в армії нє тово (нерозбірливо)

ЯНУКОВИЧ: Нічо-нічо, там тоже всьо чьотко і понятно. А скіки там у повєрженного протівніка?

ЧЕЧЕТОВ: Сто п’ять пріспєшніков расхітітєльніци государствєнного імущєства мєшают устанавлівать стабільность опитной командє профєсіоналов!

ЯНУКОВИЧ: Шото до хєра. В одну камеру не влізуть. Ну Ви ж там работаєтє?

ЄФРЄМОВ: Ну конєшно, встрєчаємся, разговори разговаріваєм.

ЯНУКОВИЧ: Ех… Разговори! Я от по молодості робив так: брав судью, прив’язував за яйца..

ЧЕЧЕТОВ: Вот ето да, Віктор Фьодоровіч!

ЄФРЄМОВ: Так дєпутати ж еті самиє… нєдоторканиє!

ЯНУКОВИЧ: Судді про себе теж так думали… Ти давай цей, щоб позафракційниє, как говорят, теж до нас вступали.

ЄФРЄМОВ: Понімаєтє, Віктор Фьодоровіч, оні же там разниє. Етот там… Ляшко… Слухі пойдут всякіє… шо ми з Вамі тоже… вот прямо здєсь січас… вот на етом діванє…

ЯНУКОВИЧ: А ну кончай! Фантазьор… Да, то западло. Шо ж ним робить? О! Ідєя заїбісь! Гагага!

(звук набирання телефонного номера і регіт)

ЯНУКОВИЧ: Володимире Михайловичу? Президент турбує. …да, да, спасібо. Тут є один такий депутат, Ляшко. Да-да, я знаю. Так він каже – ні в яку фракцію не хочу, а тіки до Литвина. Каже, нравишся ти йому. Так ти ж помогі чєловєку, пріюті, обогрєй… Да, да, я понімаю, а шо ж дєлать – коаліція крєпчать должна. Ну а тєм болєє тєбє-то всьо равно уже трєніровацца нада, жопу охранять. В зонє ж, как говорят, скоро прігодіцца… (кладе слухавку) Тю, от ето у старіка нєрвішки ні к хуям стали…

ЕПІЗОД 6

ЯНУКОВИЧ: Ну і на хуя ти мені всьо ето рассказал? Вот стоіш тут переді мною, от шо ти от мєня хочеш? Ти сам нє можеш разобрацца? Ну харашо, ну от я його сюди визвал. (говорить по селектору: «Давай, впускай його!») Заході, Володя, ось дивись – жалуються на тебе, кажуть, матюкався, бєсчінствовал прямо на дороге. (чути нерозбірливе мугикання) Ну от, Толя, от я тобі його привів. Давай. Давай уїби його. Шо не можеш? Шо ти не можеш? Я кажу, взяв і уїбав. Я бачу, що здоровий, так ти теж не мальчик – одна морда більше важить, ніж він увесь. Ну і шо, шо депутат? Ти міністр, тобі по хуй! Блядь, ти мєнт чи не мєнт? Ну давай, я держу його – їбаш уже! Отак! А тепер у печінку. (звуки ударів) Ну от! Що, мир? Мир. А то тіки нити – ландики, хуяндики. Ні хуя в цій країні без Президента не робиться…

ЕПІЗОД 7

ЯНУКОВИЧ: Я оце вчора говорив із Поповим – про Київ там, про землю, про фірми комунальниє… От ти скажи мені, Льоня, от я уже сидів два раза, а ти – ні одного. Так, блядь, кто із нас після цього дебіл і Космос?

Голос, скожий на голос мера Києва Леоніда ЧЕРНОВЕЦЬКОГО: В має в любімом городє Кієвє начінают цвєсти каштани. Ви любітє каштани?

ЯНУКОВИЧ: От же ж паскуда. Такого в ГПУ спробуй допитай – вся слідча група повіситься…

Голос, схожий на голос мера Харкова Геннадія КЕРНЕСА (миролюбно): А Ви єму уши і нос отрєжтє…

ЯНУКОВИЧ: Ладно, ето потом. Уже після Євро. Треба ж буде якогось терпілу знайти, якщо криша «Олімпійського» вдруг Суркісу на голову йобнеться…

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: Какіє же люді всьо-такі злиє. Любітє друг друга!

Голос, схожий на голос харківського губернатора Михайла ДОБКІНА: Я тя щас возлюблю… Сідіт тут, как попугай, откуда-то вєщаєт…

Голос, схожий на голос донецького губернатора Анатолія БЛИЗНЮКА: Хлопци, кончайтє ето дєло, ми ж для сєрьйозной бєсєди собралісь, футбол, нацпроект, так сказать, умикни країну і уйобуй, пока нє поймалі.

ЯНУКОВИЧ: Вот-вот.

БЛИЗНЮК: Значіт, таке прєдложеніє по Донєцкой області: смьоту подготовкі к Євро збільшуєм у три з половіной раза – тіпа бензин подорожав, гречка для строітєлєй і всьо такоє. 90% отката – лічно Вам, Віктор Фьодоровіч.

Голос, схожий на голос віце-прем’єра Бориса КОЛЕСНИКОВА: Дєдушка, а ти нє охуєл с такімі откатамі? Мой «Альтком» за какіх-то 300% рентабельності ішачіть нє собіраєцца!

КЕРНЕС: Да, 300% — ето маловато, давай по новой, Толя, всьо хуйня.

ДОБКІН: Вот імєнно, ми от з Гєшей на лавочках і то больше заработаєм.

ЯНУКОВИЧ: Ех, пацани, умєєтє Ви работать і нє краснєть! А я от свого часу два раза…

БЛИЗНЮК: Та нє пєрєживайтє ви так. Он з Межигорьєм же навчилися? Тут главноє, когда пріпрьот, красіво так отморозіцца. Тіпа на дауна впасти. От Ви мої інтерв’ю чіталі? А Гепу з Допой на ютюбі відєлі? А етот, блядь, коріфєй-отморозок…

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: Рідна мати мояяяаааа…

БЛИЗНЮК: Во-во, пєсню спєть можна!

ЯНУКОВИЧ: А ето ідєя!

БЛИЗНЮК: Ну я же нє в прямом смислє.

ЯНУКОВИЧ: Нє-нє-нє, спою!

КОЛЕСНИКОВ: Віктор Фьодоровіч, ну Ви же взрослий чєловєк, лідер партії, Президент…

ЯНУКОВИЧ: Сказав – спою, значіть, спою. От на першому ж телеефірі, коли з народом общатись – візьму і спою!

ДОБКІН: Віктор Фьодорич…

ЯНУКОВИЧ: Бля буду!

(звук набирання телефонного номера)

ЯНУКОВИЧ: Володимир Михайлович, драстуй! Ми оце з хлопцями про футбол говорим, так хочемо тебе спитати: ти к якому «Євро» встигнеш із тюрми вийти?…

(із слухавки чути гучний стук чогось важкого об підлогу)

ЯНУКОВИЧ: Чуєш, Льоня, ти все одно без роботи сидиш, зганяй в Феофанію, відвези від мене цвєти і полотєнце – він їх любить.

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ: …і рушниик вишиваний на щастя, на долю далаааа…

ДИВ. ТАКОЖ: Скотина Бродский, сучка Юлька, жид Суркис, бл..дь Азаров, бу-бу-бу Янукович и все-все-все

Пленки Мельниченко: — КУЧМА: Судьи вообще, бл… — ЯНУКОВИЧ: Ну, они подонки.

Новость о возбуждении уголовного дела против экс-президента Украины Леонида Кучмы произвела эффект разорвавшейся бомбы. Нужно понимать, что если ГПУ решилось на такой шаг, то у нее есть на то все основания. Другое дело, что могут возникнуть и у многих уже возникают сомнения в истинных целях, которые преследует Генпрокуратура с молчаливого согласия нынешней власти. Попробуем выделить несколько наиболее вероятных и обсуждаемых версий: власть решилась-таки довести дело Гонгадзе до конца не скатываясь в формализм, и невзирая на личности фигурантов этого громкого скандала (прямо скажем, самая фантастическая версия на данный момент); власть пытается отвлечь внимание людей от многочисленных насущных проблем (цены на продукты и бензин, повышение тарифов ЖКХ, пресловутая Пенсионная реформа, список можно продолжать бесконечно долго); власть пытается отказать давление на семью Кучмы, в частности, на бизнес Пинчука; власть пытается раз и навсегда отделить (юридически) имя Кучмы от убийства Гонгадзе. Последнее возможно в случае вынесения оправдательного решения суда по экс-президенту.

Однако, какими бы мотивами бы не руководствовалась Генпрокуратура, интереснейшим фактом во всем этом деле является признание пленок Мельниченко вещественными доказательствами. «Пленки Мельниченко признаны вещественным доказательством по делу, они фигурируют как в деле по обвинению Пукача, так и в деле, о котором вы меня спрашиваете (в деле Кучмы — Ред.)», — подчеркнул на вчерашней пресс-конференции первый заместитель Генерального прокурора Украины Ренат Кузьмин. Сам Леонид Кучма по прибытии в ГПУ отметил, что он не признает пленки Мельниченко. Для него факт возбуждения уголовного дела явно стал неприятной неожиданностью: «Как снег с ясного неба… Я, как и вы, узнал о деле из средств массовой информации «.

И экс-президента можно понять. Ведь еще недавно он в компании других президентов Украины весело общался с Виктором Януковичем, а теперь вынужден сообщать прессе, что «морально готов пройти все муки ада, чтобы доказать, что он невиновен». Но резонно задаться вопросом: а один лишь экс-президент Кучма должен быть готов к «мукам ада» (простим ему это мелодраматичное заявление, человек, похоже, все никак не может прийти в себя)? Ведь фигурантами пленок Мельниченко, которые, напомним, признаны вещественным доказательством по делу Гонгадзе, выступали многие политики, в том числе и те, кто ныне занимает руководящие посты в государстве. Ренат Кузьмин уже заявил, что Генпрокуратура будет рассматривать все версии о причастности высших должностных лиц к убийству журналиста Георгия Гонгадзе, в том числе и спикера парламента Владимира Литвина. Есть также (с нашей точки зрения) веские основания заинтересоваться, к примеру, Николаем Азаровым.

Ниже приводится отрывок из книги «Кто есть кто. На диване президента Кучмы», посвященный тем моментам на пленках Мельниченко, где фигурирует нынешний Премьер-министр, а тогда еще глава ГНАУ. Тех, кто впервые столкнулся с расшифровками пленок Мельниченко, предупреждаем – в ниже приведенных разговорах часто используется ненормативная лексика.

«Тема — проведение через суд обвинительного приговора против группы руководителей банка «Славянский». «Славянский» активно сотрудничал с бизнес-структурами Ю.Тимошенко. Сразу после ее назначения в правительство В. Ющенко в 2000 г., банк был разгромлен украинскими силовыми органами. Чтобы гарантировать рассмотрение дела в абсолютно подконтрольном суде, Азаров решил вменить арестованным дачу взятки должностным лицам.

АЗАРОВ: Значит, Леонид Данилович, какая сейчас ситуация по банку «Славянский». Мы хотели бы еще вменить им взятку, так как там у них есть взаимное дело. Почему мы это хотели сделать? Потому что вот эти статьи позволяют рассматривать это дело в районном суде. Причем, по юрисдикции, устанавливаемой Генеральной прокуратурой. Это будет любой район. На районный суд наши возможности влияния достаточно ограничены. Мы уже договорились, мы провели судебный ( одно слово неразборчиво ).

КУЧМА: Ну, можно его в этом самом рассмотреть суде… Как его?.. Печерском.

АЗАРОВ: Значит, у нас тактика такая. Мы договорились с Луганским судом. Мы уже с делом познакомили практически председателя суда, судью они уточнят, вот. Сумеем мы варьировать. Ну, там же приехал в Луганск кто-то из Киева… А попробуйте в Киеве любой районный суд проконтролировать. Днем там «накачки», где-то еще чего-то. А Луганск в этом отношении… Но чтобы передать в областной суд, нужна квалификация соответствующая. Вот поэтому вменяем ему еще и взятку.

И еще один разговор Азарова и Кучмы показывает их отношение к отечественной Фемиде. Сумской областной суд принял решение взыскать с налоговой администрации ущерб в сумме 200 миллионов гривен, нанесенный целому ряду предприятий незаконными налоговыми проверками. За этим последовали, мягко говоря, критические оценки как самого судьи, так и главы Верховного Суда Виталия Бойко. Азаров жалуется, что судьи осмеливаются принимать решения против власти, и замечает, что решения суда он не собирается выполнять.

АЗАРОВ: Вот этот вот долбоеб-судья, он так на минуточку задумался, что такое…

КУЧМА: Это долбоеб, блядь, председатель Верховного Суда (Бойко — Ред.).

АЗАРОВ: Да. Ну, что такое 200 миллионов взыскать? Теперь, неужели на этого судью, предположим, губернаторы наши не имеют никаких средства воздействия?

КУЧМА: Имеют, конечно! Щербань ( губернатор Сумской области, известен авторитарными методами руководства, любыми средствами поддерживает свою почти неограниченную власть — Ред.) оторвет, блядь, голову, блядь, через…

АЗАРОВ: Ну, пока же он не отрывает эти головы.

КУЧМА: Ну, так я скажу Щербаню.

АЗАРОВ: Причем, пишет: «Определение обжалованию не подлежит». Мы не собираемся выполнять это решение суда. Конечно, не будем его выполнять.

КУЧМА: Ну, в октябре месяце координационный комитет. Я хочу по Верховному Суду пройти, блядь, таким самым… ( Чтобы установить контроль над Верховным судом, Кучма и Азаров развернули масштабную кампанию давления и запугивания судей, причем отчасти им удалось достигнуть результатов — Ред.) «.

А вот еще «прелестная» история о том, как Леонид Данилович и Николай Янович шариковским методом » душили-душили » крупнейшую по тем временам оппозиционную газету «Сільські вісті». Кстати, Леониду Кучме инкриминируют среди прочего превышение власти. Каждый, кто прочитает нижеследующее вправе сам судить, можно ли расценивать таким же образом (превышение власти) действия тогдашнего главы ГНАУ Николая Азарова.

КУЧМА : «Сільські вісті» как там?

АЗАРОВ: А что «Сільські вісті»? «Сільські вісті» сидят без копейки. Абсолютно. Как они вообще еще существуют?

КУЧМА: Что защищает их?

АЗАРОВ: Ну, если они сидят без копейки! Зарплату шесть месяцев люди не получают. Ну им кто-то подбрасывает.

КУЧМА: Но газета выходит.

АЗАРОВ: Выходит. Есть запасы бумаги. Вот единственное, что надо теперь спросить с господина «Издательство «Пресса Украины». Какого хера он печатает, если ему не платят? У него же счета газеты заблокированы.

Запись разговора Л. Д. Кучмы с Азаровым 11 сентября 2000 г.

АЗАРОВ: Леонид Данилович, значит,по «Сільським вістям». Требуется ваше указание. Этот же дурак Олейник ( директор типографии «Пресса Украины» — Ред.)! К нему пришли. Спокойно ему говорят: «Так и так. Два миллиона должна. Ты что печатаешь? Они ж тебе не платят второй месяц. Если ты будешь печатать, так мы, значит, будем выставлять налоговые обязательства. Порядок такой, по закону. Так что ты прекращай. Тогда у нас никаких претензий не будет.

КУЧМА: Олейник? Ну, сейчас снимем на хуй.

АЗАРОВ: Ну, вот я Владимиру Михайловичу ( Литвин, на то время руководитель администрации президента — Ред.) сказал: «Доложи это президенту, чтобы он знал». Вот такой он поганый человек. Нормальной беседы не понимает.

КУЧМА: Я там написал поручение Жулинскому ( на то время вице-премьер-министр по вопросам гуманитарной политики ). Пусть… Я же думаю, что Жулинский, хватит ума, сделает.

АЗАРОВ: Значит, Леонид Данилович, у меня такое предложение. Если уже начали давить, значит, вы должны додавить.

КУЧМА: Я Жулинскому четко сказал…

АЗАРОВ: Шаг вперед — шаг назад, он просто, так сказать..

КУЧМА: Да не, его нужно просто задушить.

АЗАРОВ: Да, поэтому мы такую линию продолжаем. ( Издательство и газета подверглись целой серии рейдов налоговой милиции, и только вмешательство иностранных правозащитных организаций, а также скандал после убийства Георгия Гонгадзе позволили остановить репрессии — Ред.) »

Мы делили апельсин, много нас, а он один. Николай Азаров демонстрирует сомнительные методы вмешательства в распределения бюджетного финансирования.

» Украинский бюджет выполняется весьма оригинально: государство выполняет финансовые обязательства не согласно закону, а выборочно. В бюджете ежегодно перевыполняются только статьи расходов на администрацию президента и ликвидацию чрезвычайных ситуаций. Налоговая администрация также получает финансирование не пропорционально с реальным наполнением бюджета, а по собственному графику, в отличие от социальных и экономических программ.

АЗАРОВ: Теперь госбюджет. У меня с ними ( правительство Ющенко — Ред.) противоречия идут в таком плане. Значит, у нас порядок финансирования в этом году такой, что ставит наше финансирование в зависимость от доходов бюджета. Значит, Минфину это не нравится. Все должно быть, так сказать… Таким образом хотят, чтобы мы ходили и просили, отчитывались постоянно.

Я вас прошу наложить резолюцию: «Сохранить действующий порядок финансирования».

Одним из фигурантов пленок Мельниченко является также нынешний президент Украины Виктор Янукович. Будучи губернатором Донецкой области, Виктор Федорович, судя по имеющимся записям, в первую очередь проявлял завидную преданность Леониду Кучме. Но прошли годы и экс-президента бесцеремонно тащат в ГПУ. А ведь были времена, когда Кучма лично поручал Януковичу взять одного судью за яйца и тот обещал исполнить. Как по-вашему, тянет это на превышение власти?

» Тема: арест донецкого адвоката Салова, которого милиция схватила только за то, что у него нашли листовки с антипрезидентскими лозунгами. «Дабы другим неповадно было», донецкие власти решили посадить человека в тюрьму по обвинению в… клевете! На тот момент в уголовном кодексе только двух европейских стран — Украины и Беларуси, сохранялись статьи за умышленное распространение заведомо ложной информации.

Кучма лично контролировал ход незаконного процесса, о котором стало широко известно международным правозащитным организациям. Салова продержали восемь месяцев в чудовищных условиях украинской тюрьмы, а затем осудили на пять лет заключения! Выступления украинских и зарубежных политиков, абсурдность жестокого приговора привели к полному оправданию Салова Верховным судом за отсутствием доказательств преступления! Записи свидетельствуют, что издевательства над человеком санкционировал лично президент.

КУЧМА: Я тебя приветствую. Жив-здоров? У тебя есть такое дело по Салову? Адвокат.

ЯНУКОВИЧ: Есть. Он нашебуршил там.

КУЧМА: Пошебуршил. По нему уголовное дело там за распространение неправдивой информации. Это с декабря месяца ( 1999 года — Ред.). Крутил, крутил ваш судья, и вернули дело назад, и сказали: «Это надо рассматривать не как распространение, а как оскорбление президента». Это ж подонки твои судьи! Я должен ехать к ним и давать свидетельства! Поэтому возьми этого судью, за яйца подвесь, пусть повисит одну ночь.

ЯНУКОВИЧ: Понял. Мы разберемся.

КУЧМА: Судьи вообще, бл…

ЯНУКОВИЧ: Ну, они подонки. Председатель суда у меня там не надежный. Его надо менять.

КУЧМА: Ну я думаю, теперь вы разберетесь, чтоб он на всю жизнь запомнил.

А вот еще фрагмент, так сказать – для общего образования, в котором губернатор Донецкой области Виктор Янукович емко характеризует наполнение бюджета страны – «мы же деньги отдаем врагам».

» Янукович первым из губернаторов выступил против политики правительства Ющенко, поскольку повышение прозрачности энергорынка сокращало доходы донецкой группировки. Разговор Кучмы с Януковичем состоялся в июле 2000 года, речь шла о правительственной политике.

ЯНУКОВИЧ: Я с ним ( имеется в виду Ющенко – Ред.) договорился на встречу, но я не знаю, тоже хочу с вами посоветоваться. Если я с ним не смогу говорить по-нормальному, они же нас загоняют в угол. Я не могу с ним даже корректно говорить. Он ни разу не выполнил своего слова и постоянно меня обманывает. И фактически он нас загоняет в угол. Загоняет, загоняет — не вылезти.

КУЧМА: Он же все время «наезжает», что вот губернаторы, в Донецке, Днепропетровске не платят. ( Кучма специально настраивал против Ющенко губернаторов, поскольку опасался усиления влияния правительства — Ред.)

ЯНУКОВИЧ: Да что вы! И в июне они уже начали меня качать, и я говорю: «Да пошел ты…»

КУЧМА: С ним говорить бесполезно. Отвечать ничего не надо.

ЯНУКОВИЧ: Ну, сколько раз я с ним встречался, потратил время, он что-то такое рассказывает-рассказывает, потом я в сторону посмотрю — и об этом забыл. Юля ( вице-премьер Тимошенко была основным противником «донецких», поскольку предлагала реформировать энергетику, и ставила под контроль рынок электроэнергии — Ред.) cтавит перед собой задачу одну: сейчас сконцентрировать у себя все деньги и, как говорится, через ресурсы отбивать бабки. Значит, Леонид Данилович, мы очень серьезно… Мы же деньги даем здесь, как говорится, мы же даем деньги врагам ( так Янукович называет перечисление денег в бюджет, который исполняет правительство! — Ред.). Вот. Понимаете? Мы их усиливаем. Вот. По газу, сейчас уголь, и, главное, что мы же убиваем свою экономику. Мы свою экономику убиваем ( у правительства своя экономика, а у «донецких» — своя — Ред.). Вот в чем вопрос. Сколько эти дебаты можно водить? Среди губернаторов нет ни одного человека, среди тех, кто соображает там, кто работает, нет ни одного человека, кто бы сегодня, как говорится, поддерживал… ( имеется в виду Ющенко — Ред.) «.

Итак, если ГПУ решила проявить такую по-своему похвальную принципиальность и взяться за Кучму, то ей нужно быть последовательной до конца. Если пленки Мельниченко признаны вещественным доказательство по убийству Георгия Гонгадзе то они также должны быть признаны вещественными доказательствами по другим эпизодам. Подход: » Здесь играем, здесь не играем, здесь рыбу заворачивали » в данном случае можно считать ущербным. Сделает ли ГПУ следующий шаг? Ну если Николая Азарова таки в скором времени отправят в отставку (а слухи ходят все более упорные, да и сам Президент всячески демонстрирует свое недовольство действиями Кабмина), то почему бы и не «слить» его окончательно. Мы уже видим, что у нынешней власти понятие «свой-чужой» более чем размыто. Так что неудивительно будет, если в скором времени политическое убежище за границей будут просить не только представители оппозиции, но и представители власти, чьи голоса, предположительно, звучат на пленках Мельниченко.

 

http://dpua.info/news/news-in-ukraine/politika/janukovich-sud-i-podonki-nasheburshili-tam-pl.html

Відео: що думають про Януковича в Єнакієвому (обережно, ненормативна лексика:))

Что думают о Януковиче в Енакиево:

— Здрасте, я журналист, мы опрос проводим: как вы Януковича первый год оцениваете?

— Ка…? Та шоб он 3,14дарас здох, нах. От так и запиши, шоб написал)))))

Пакращєння життя вже відчули і в Єнакієвому))



Война до Москвы о лядащо. Року 1416.

Літопис написано староукраїнською — руською мовою (Ђ=і)

Витолт в приязни з зятем своим, князем московским, жиючи, подарунки сполне собЂ посылаючи, заховали з обу сторон з собою покой завъше. Так литвин, яко москвитин, любилися з собою, еден у  другого c панов беручи дочки. A гды москва севруков  литовских розбила под Путивлем, двох  бобров и меду кад взяли, сокЂр д†и три сермяги зодрали з них, зараз у четверо того записали и жаловалися o тое Витолтови в Вилни o розбой такий.

Витолт зараз послал до зятя своего князя московского o справедливость просячи, a зять того занехал , бо лядащо было и не знати кого где шукати, и легце собЂ тую литовскую важил шкоду хлопскую. Витолт видячи, же тое москаль за фрашки собЂ обернул, зобрал свои войска литовские и руские (!!!), тягнул до столици московской (!!!), палячи, стинаючи, a князь Василий московской, видячи в панст†своем немалую шкоду от литвы, послал до Витолта, просячи покою, чому Витолт не отмовил под тоею кондициею, абы шкоду хлопом литовским тые розбойники нагородили  и были повЂшаны  всЂ. A военныи наклады абы князь московский нагородил и войску литовскому заплатил , a если так не учинит, будет его воевати, на що призволил москаль.

A так по уговору зъЂхалися з Витолтом над рЂку  Угру, але Андрей литвин крикнул: «Не мири, Витолте, не мири, поневаж в самой речи мы з москвою еще не билися». И оттоль Немирою той Андрей названый есть , и розмножился славный оттоля дом Немиров. A так москаль хлопом литовским казал путивцом  у четверой  нагородити, a тых повЂшано розбойников. Накладом военным даровал Витолт зятя своего, князя або царя  московского, а, пожегнавшися миле, розъЂхалися, тылко войску москал Витолтовому заплатил.

Малоросійський хахоль Івашка Брюховецький: «Одружіть мене з якоюсь московською дівкою»

 

Малоросійські какли і малоросійське какляцтво, як явище, мають «гідний» їхньої справи ідеал — вєрнава холопа  і найніжчого подножка прєсвєтлого прєстола прєсвєтлого  вєличества Івашку Брюховєцкава — до якого вони мають тягнутися і в усьому бути схожими на нього.

«Женіть мене на московській дівці!»

1663 року, в Ніжині, на сумнозвісній «Чорній раді» Україна розпалася на два гетьманства: лівобережне й правобережне. Лівобережні гетьмани України, подібно до нинішнього українського уряду дивилися лише у північно-східному напрямку.


Вирішальним фактором на користь вибору Івана Брюховецького стало московське військо, яке було під рукою спеціального царського посла, боярина Велікоґаґіна, присланого на раду до Ніжина. Інший кандидат Яким Сомко разом із старшиною утік від повсталої «черні» до обозу Велікоґаґіна, а той звелів їх заарештувати «як ворохобників».

Після цього обрали Брюховецького, московський посол утвердив цей вибір, а Сомка, Золотаренка і ще кількох політично активних представників старшини засуджено за зраду, і страчено.

Іван Брюховецький одразу ж почав зміцнювати московську владу над Україною, сам ідучи назустріч московським бажанням і роблячи всілякі уступки задля особистої користі та інтересів своїх прихильників.

У вересні 1665 року він сам поїхав до Москви з численною делегацією ґенеральної старшини — полковників, сотників, нижчої старшини, представників від духовенства, міщанства й від рядових козаків; всього поїхало з ним понад 500 людей. Цього Москва добивалася і від попередніх гетьманів, тільки ті — не хотіли.

Брюховецькому зроблено урочисту зустріч, він відбув аудієнцію в царя, якому підніс багаті подарунки. Гетьман заявив про своє бажання одружитися з якоюсь «московською дівкою» й прохав визначити йому молоду.

«Гетман верного войска вашего царского верный холоп  и   найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого          величества Ивашка Брюховецкий»


Потім просив для України митрополита з Москви, собі маєтностей поближче до московського кордону й «прислання  до України значнішого відділу московського війська» для своєї особистої охорони. У Москві Брюховецького справді оженили з донькою окольничого Салтикова і справили гучне весілля.

Але головне — гетьман зробив заяву, що він «б’є чолом цареві всіма українськими городами», що означало, що податки з міщан і селян мають збиратися безпосередньо до царського скарбу, що туди ж мусили б іти всі українські державні доходи з продажу горілки й митні збори із зовнішньої торгівлі, та щоб по всіх найбільших містах України було призначено царських воєвод із військом: до Києва, Чернігова, Переяслава, Канева, Ніжина, Полтави, Новгороду-Сіверського, Кременчука, Кодака й Остра.

Також передбачалося, що відтак вибори гетьмана мали відбуватися у присутності царських посланців, а сам новий гетьман тепер повинен був їхати за підтвердженням до Москви.

За такі щедрі поступки, коштом української автономії, сам Брюховецький дістав титул боярина й цілу Шептаківську волость на північній Чернігівщині, в вічне володіння; вся старшина — маєтності й московське дворянство; духовенство — маєтності.

При від’їзді з Москви гетьман і всі, що були з ним, дістали щедрі подарунки соболями. А себе після цих всіх царських ласк він став іменувати так: «… гетман верного войска вашего царского верный холоп и найнижниший подножок пресветлого престола пресветлого величества Ивашка Брюховецкий».

Повернувшись в Україну на початку 1666 року, він почував себе твердо й поводився з старшинами зверхньо. Політичну опозицію хапав і відправляв до Москви, звідки їх засилали далі до Сибіру.

Минуло зовсім небагато часу, як Брюховецький дорого поплатився за нехтування українськими інтересами. Коли в українських містах почали розташовуватися московські залоги, царські переписувачі стали втручатися у приватне життя людей, а пихаті збирачі податків впроваджували обтяжливі повинності, зростало незадоволення московитами й особливо гетьманом, який їх запросив.

Представники церковних верхів відкрито протестували проти посилення московських впливів.

Найбільше обурення серед українців викликав Андрусівський договір 1667 р., який рішуче повернув їх проти Брюховецького та Москви. Як і співвітчизників на Правобережжі, лівобережних українців уразило й розлютило те, що цар, пообіцявши боронити від поляків усю Україну, віддав половину її ненависній шляхті.

У 1667-1668 рр. по Лівобережжю прокотилася хвиля повстань проти царських залог та їхніх українських прибічників.

Побачивши загальне незадоволення в народі з приводу запровадження на Україні московської адміністрації й обурення проти себе, Брюховецький вирішив сам очолити антимосковський рух й відірватися від Москви (когось мені він нагадує).

Та було вже пізно. 8 червня 1668 року, коли Петро Дорошенко з’явився на лівому березі Дніпра й наблизився до табору Брюховецького під Опішнею, козаки збунтувалися проти Брюховецького, вбили його, а Дорошенка проголосили гетьманом обох боків Дніпра…

 

За матеріалами статті «Від Брюховецького до Януковича? Спільні долі політиків»

http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/01/18/16171/

Московський православний фундаменталізм — історичний шлях православного талібанства Ч.1


 

У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було обірване більшовицьким насильством. На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами «тимчасового синоду» митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська патріархія — та сама, що сьогодні у всіх на слуху.

Лик протер патріархії —
Випер відблиск з партархіва.
Православний талібан
Зайняв російський автобан.

НЕМОВ БИ НЕ В ЖИТТЯ — В КОШМАРНІ БАЧЕННЯ

Російське суспільство, як ніколи потребує сьогодні духовної опори. Природно, що погляди багатьох у пошуках вищої правди звертаються до тисячолітньої християнської традиції — до російського Православ’я. Кілька поколінь росіян, насильно відірваних від віри батьків, які ніколи не тримали в руках Євангеліє, позбавлені елементарних знань в релігійній сфері, потягнулися до церковного муру, свято вірячи, що, ступаючи під прихисток древнього храму, вони прилучаються до тієї самої Церкви, що бере свій початок від святого князя Володимира, що хрестив Русь у 988 році, — до Церкви преподобних Сергія Радонезького і Серафима Саровського. Ще б пак — адже вони поклоняються тим же іконам, моляться Богу також, як сотні років тому молилися їхні предки. І звичайно, вони анітрохи не сумніваються в тому, що патріарх Московський і всієї Русі Алексій II ( матеріал написано в 2002 році, — за життя Алексія, нині його місце посів Кіріл (Гундяєв) — прим. “Аратти”) оточений візантійським пишнотою, є законним спадкоємцем в переліку святителів від перших Київських митрополитів до святого патріарха Тихона.

Але в дійсності, це зовсім не так. У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було обірване більшовицьким насильством, а залишки гнаних християн, рятуючись від винищування, пішли в катакомби.

На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами «тимчасового синоду» митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська патріархія — та сама, що сьогодні у всіх на слуху. В умовах важкої війни Сталін почав розігрувати «релігійну карту», у тому числі, перед військовими союзниками. Для цього він доручив Л. Берії та полковнику держбезпеки Г. Карпову «відродити» православну Церкву, митрополит Сергій був проголошений Патріархом всія Русі й почав прискорено насаджувати Московську патріархію в СРСР і за кордоном. З точки зору православних канонів, благодатні структури управління Церквою могли бути відтворені тільки за діючими на той момент канонічними правилам, а потім, лише пізніше, вони могли бути змінені. Але в порушення всіх канонічних норм в 1943-45 рр. богоборчою владою була створена зовсім нова, чужа православній традиції релігійна організація тоталітарного типу, з новими, що раніше не існували церковними правилами, зі структурою управління, що копіює сталінське політбюро («митрополит-бюро») і фактично відповідає модному нині визначенню «тоталітарна секта», що не має нічого спільного ні з російськими, ні з вселенськими канонічними правилами Православ’я. За канонами Православ’я створення і діяльність цієї організації повинні сприйматися віруючими «акі не колишні», тобто недійсними.

Тому глибока потреба сучасної Росії в духовному авторитеті і моральному фундаменті наштовхується на відсталість Московської патріархії — дочірнього відомства «КДБ», що десятиліття здійснює поставлену перед ним ціль: прикриваючись релігійною діяльністю, ревно служити антирелігійній тоталітарній державі. У результаті цієї підміни сьогодні керівництво РПЦ демонструє повну нездатність до реформ, настільки необхідних сьогодні суспільству, а спроби церковного відродження знизу, з боку громад, рядового духовенства, мирян, присікаються патріархійним начальством.

Ось чому православні приходи в колишніх республіках СРСР, після здобуття їхніми країнами незалежності, почали масове відділення від Московської патріархії. Найбільш характерне в цьому сенсі становище на Україні і в Естонії, де вже був у дорадянський період досвід автокефальних самостійних Церков. Істеричні заяви Алексія II про неканонічність таких незалежних устремлінь ґрунтуються винятково на феодально-більшовицьких уявленнях про церковне право і мало чим відрізняються від аналогічних заяв прихильників відтворення комуністичного Радянського Союзу в межах колишніх кордонів. Між іншим, доречно пам’ятати, що свого часу отримання незалежності православними церквами Фінляндії й Грузії, що колись були у підпорядкуванні Російської Церкви, послужило тільки загальному благу, і ніколи, з політичних міркувань, не було оскаржено РПЦ.

Історія Православ’я в СРСР і Росії після 1917 року замовчується й тотально спотворюється в інтересах Московської патріархії, посилено підтримуваної як нинішньою владою, так і політичною опозицією від Зюганова до Жириновського .

Завдання цієї статті — допомогти читачеві, мало знайомому з трагічною історією Церкви 20 століття, розгледіти істинний лик Московської патріархії.

НЕМАЄ ПОВІСТІ СУМНІШОЇ НА СВІТІ — ПРО ПІОНЕРІВ — ПРО ЦАРЯ, ПРО ПЕТЮ

З 988 року Православ’я стало на Русі державною релігією. Разом з хрещенням князем Володимиром була прийнята візантійська модель відносин держави і Церкви – «цезар папізм», що означає фактичне підпорядкування Церкви абсолютній царській, надалі – імператорській владі.

Але в той же час Церква жила і за своїми внутрішніми давнім правилами: всі найважливіші релігійні питання вирішувалися соборно. Священики та єпископи обиралися самими віруючими, а посвячувалися вже священноначалієм.
Триразове «Аксіос!» («Гідний!») народ вимовляв, добре знаючи кандидата на освячення.
У 1721 році імператор Петро І скасував соборність Церкви, створивши підлеглий собі Правлячий Синод. Цей незвичайний для Церкви орган складався з кількох людей і був наділений владою, більшою, ніж Патріарх і Помісний Собор разом узяті. Це було явне попрання канонічних підвалин Церкви! При цьому всі архієреї письмово погодилися з підготовленим указом Імператора. Показово, зокрема, що духівництво зобов’язувалося доносити в поліцію про політичну нелояльність віруючих, навіть якщо це виявиться на сповіді. Архієреї ж складали присягу на вірність Імператорові як «голові і крайньому судії Урядового Синоду». Члени Синоду були повністю прирівняні до членів Сенату, отримали такі ж регалії, привілеї, величезне утримання, кріпаків, золочені карети, спецмедобслуговування. Імператор повернув їм великі латифундії, на яких їх райське існування — незважаючи на обов’язковий для архієреїв чернечий постриг — забезпечувалося працею тисяч селян.

Насильницьке порушення соборності Церкви у ХVIII-ХIХ століттях, в першу чергу — скасування виборності священиків та єпископів власне віруючими, перетворення єпископів у призначуваних урядових чиновників і рабовласників, а священиків — у доглядачів за рабами — все це призвело до найглибшої духовної кризи в Росії. Відрив священноначалія від пастви посилив розрив між елітою і народом, а, в кінцевому рахунку, привів до катастрофи 1917 року. Церква втрачала авторитет у народі, росла прірва між віруючими й священиком, між рядовим духівництвом і єпископатом. Кожен, хто був в опозиції до уряду, опинявся й поза одержавленою, обюрокраченою Церквою. Так що в результаті більшість населення виявилося за огорожею церкви. Як писав у XIX столітті Іван Аксаков: «Церква перетворилася у нас на подобу німецької канцелярії, яка докладає … з неминучою неправдою порядок німецького канцеляризму до порятунку стада Христового».

КОРОТКА МИТЬ СОБОРНОСТІ В СВОБОДІ — ПЕРЕРВА У СІЗІФОВІЙ РОБОТІ

Тільки в серпні 1917р., вперше після 1690 року, відкрився Помісний Собор Православної Російської Церкви. В умовах падіння православної монархії було відновлено патріаршество, але не в єдинодержавній, а в соборній формі, тому що всі найважливіші питання церковного життя знову стали вирішуватися волевиявленням віруючого народу.
Подібним чином уже були обрані правлячі архієреї Петрограда й Москви. У 1918 році Собором були прийняті устави єпархії та парафії. Кандидатури настоятеля й архієрея висувалися народом, найчастіше на альтернативній основі. Переведення єпископа на іншу кафедру, а священика в інший храм розглядалося як особливий виняток із правил. Патріарха вимагалося визначати по-апостольські — жеребом із трьох кандидатур. Святий патріарх Тихон, який мав меншу кількість голосів з проголосованих таємним голосуванням трьох кандидатів, які опинилися на чолі списку, став з волі Бога шляхом жеребкування Патріархом всієї Росії.
На тому ж Помісному Соборі повинні були розглядатися питання про канонічну та богослужбовову реформу (Мінея — богослужбова книга — була вже перекладена російською мовою), але восени 1918 року робота Собору була перервана більшовиками.

Верховна влада в Церкві була обмежена на користь соборного начала. У Синода залишилися лише координуючі функції. Вперше виконавча влада здійснювалася новоствореною Вищою Церковною Радою, що складається з єпископів, священиків і мирян на рівній основі під головуванням Патріарха.

У серпні 1918 року Помісний Собор визначив, що духовенству неприпустимо займатися політикою від імені Церкви. Але як громадяни держави архієреї, священики та миряни мали право брати участь у політичній діяльності індивідуально. Було канонічно заборонено пригнічувати будь-кого у Церкві через різницю в політичних поглядах.

Собор прокляв богоборчу владу і заборонив віруючим з нею співпрацювати.

НА СЦЕНІ НОВИЙ ТАНЕЦЬ — ЦЕРКОВНИЙ САМОЗВАНЕЦЬ

Помісний Собор ухвалив, що у разі смерті Патріарха призначається місцеблюститель патріаршого престолу, одним із завдань якого є координація дій Церкви по скликанню канонічно вільного Помісного Собору для обрання нового Патріарха. Святішому Тихону Помісний Собор довірив формування таємного списку кандидатів на посаду Місцеблюстителя. У жовтні 1920 року Священний Синод на чолі з Тихоном деталізував цей порядок.

Після смерті патріарха Тихона в 1925 році місцеблюстителем патріаршого престолу став митрополит Петро (Полянський), що входив у число чотирьох єпископів, названих у заповіті святого Патріарха в якості канонічно повноважних кандидатів. Сану місцеблюстителя патріаршого престолу з митрополита Петра ніхто не знімав, а арешти святителя безбожною владою перешкодою до носіння духовного звання не є. Митрополит Петро (Полянський) прийняв мученицьку смерть (був розстріляний у 1937 році) в сталінських таборах саме як законний Місцеблюститель патріаршого престолу.

В умовах жахливих гонінь та репресій з боку ГПУ митрополит Сергій (Страгородський) у 1927 році скористався арештом місцеблюстителя патріаршого престолу митрополита священномученика Петра і оголосив сам себе, всупереч канонам і статуту Церкви, «заступником патріаршого місцеблюстителя», хоча в переліку кандидатів на посаду законного місцеблюстителя він не значився. Самозванець створив при собі антиканонічний «тимчасовий синод», який на подив швидко був визнаний Радянською владою і зареєстрований головним гонителем віруючих — ГПУ. Сам же митрополит Сергій відомий тим, що входив до складу Синоду, призначеного ще хлистом Григорієм Распутіним. У 1922 Сергій підтримав оновлений розкол, який оголосив про позбавлення влади арештованого Патріарха Тихона.

Будучи досвідченим розкольником, митрополит Сергій (Страгородський) привласнив, за допомогою ГПУ, адміністративну владу над Церквою, що фактично скасовувало відроджену недавно соборність. Так, митрополит Сергій зайнявся забороною в служінні й навіть відлученням інших єпископів, у тому числі тільки за те, що ті відмовлялися присягнути у вірності Й. Сталіну. Канонічне право забороняти й відлучати архієреїв має винятково Архієрейський або Помісний собори. Тим самим митрополит Сергій зі своїм так званим тимчасовим синодом привласнив собі владу більшу, ніж Патріарх і Помісний собор разом узяті, не маючи на те, природно, подібних повноважень від церковної повноти. Всі його повноваження виникали лише із власного самозванства й з постанови про реєстрації його «синоду» каральним органом богоборчого режиму — ЧК-ГПУ. Тим самим канонічна наступність офіційної верховної влади в Православній Російській Церкві у 1927 році була перервана.

За Статутом 1917-1918 рр., вище церковне управління, у разі неможливості його канонічного продовження, скасовувалося взагалі, а єпископи повинні були направити всі зусилля на збереження пастви та громад в своїх регіонах, поки не з’явиться можливість провести законний Помісний собор і визначити волю Бога щодо особи Патріарха. Але митрополит Сергій розтоптав і Устав Російської Церкви, і правила Вселенських соборів у частині поставлення єпископів.

Таким чином, згідно з нормами Східної Церкви, всі акти митрополита Сергія і його синоду, починаючи з проголошення Сергієм себе «заступником патріаршого місцеблюстителя», є глибоко антиканонічними, тобто — церковним злочином. За вчинений ним розкол, за правилами священних соборів, митрополит Сергій підлягає позбавленню сану і відлучення від Церкви.