«Герой» крымского сюжета, Александр»МЕЛЯ» Мельник — браток из ОПГ »СЕЙЛЕМ»

Нынешний депутат-матерщинник ВР АР Крым от Партии Регионов Александр «Меля» Мельник с «братвой» из ОПГ «Сейлем» 24 января 1996 года на кадрах оперативной съёмки милицейской «наружки» в день убийства своих братков, депутатов Симферопольского горсовета Александра «Вишни» Вишнякова и Сергея «Кривоножки» Мишака. И чего это он должен с журналистами любезничать? Так и хочется сказать Мельнику от имени журналистов словами Гоши Куценко из культового кино «Мама, не горюй»: «Братан, слушай, давай ты на зоне быковать будешь?»

Ценный кадр: в свое время ВФЯ просил Луценка «не трогать Сашу»

Росія створила музей голодомору в Севастополі

 

Останній приклад (текст було написано в 2009 році) із «фальсифікацією» фотографій Голодомору в Севастополі чудово демонструє як запускаються механізми такої кампанії.

Пролог, або не перший акт

Для початку коротка передісторія. В рамках розгортання роботи із розсекречення та оприлюднення таємних радянських архівів, Служба безпеки України розпочала створення мережі інформаційно-довідкових залів — Відкритого електронного архіву — в містах України. Тут кожен бажаючий зможе не лише ознайомитися із цікавими для нього документами, але й скопіювати їх на власні електронні носії.

Річ, до речі, абсолютно безпрецедентна як для нашої країни, так і для наших сусідів.

Зокрема в Росії будь-яка подібна інформація, навіть та, що була на деякий час привідкрита на початку 90-х наразі є абсолютно закритою.

2 березня такий зал відкрили у Севастополі. Його стіни місцеві співробітники на власний розсуд вирішили прикрасити двома стендами. Один з них містив фото пам’ятників жертвам Голодомору, інший (із вкрай невдалою назвою «Український Голокост») — фото, які мали розповідати про сам Голодомор.

Власне на другому із стендів через незнання/недбалість/злий умисел помістили фото часів Великої депресії у США. Сумнозвісний стенд провисів в залі, перш ніж його було знято, кілька днів, і за цей час в інтернет-повідомленнях встиг стати і цілою виставкою, і навіть перетворитись на музей.

Акт другий: «А был ли мальчик?»

Початок карколомній кар’єрі «Севастопольського музею Голодомору» заклала російська інформаційна програма «Вєсті», яка першою повідомила про «нахабні фальсифікації СБУ».

Знудьговані ситим, спокійним і геть нецікавим життям у власній державі, російські ЗМІ врешті побачили для себе тему, яка зацікавить не залишить байдужим кожного росіянина.

За лічені хвилини інтернет заряснів повідомленнями про «фальсифіковану виставку», з допомогою якої нещасним українцям «впарюють» неправду про їхню історію. Повідомлення викликали цілий шквал обговорень у форумах, де вже ніким не ставилося під сумнів, що мова йде саме про цілу виставку.

Згодом визначення «фальсифікована виставка» з легкістю було застосовано до реальної виставки про Голодомор «Розсекречена пам’ять», підготовленої СБУ в 2007 році. Тому наступні повідомлення, опираючись на інформацію про те, що «Розсекречена пам’ять» об’їхала усю країну, впевнено подавали що «фальсифікати» було представлено у всіх містах України.

Доблесні єесемівці навіть заявили, що саме «севастопольську виставку» вони намагалися знищити (в повідомленнях, звичайно, писалося «знищили») під час експонування у Москві.

Практично нікого не цікавило, що на поширених фото «виставки» видно лише один стенд, який абсолютно не відповідає формату виставки СБУ (перевірити це елементарно, глянувши на неї на сайті), що за два роки експонування «Розсекреченої пам’яті» ніхто не помітив на ній ані американських фото, ані інших «фальсифікацій».

Отож, вже наступного дня після репортажу, «фальсифікована виставка» стала фактом інформаційного життя. Але для широкої російської душі термін «виставка» виявився надто вузьким, йому явно бракувало розмаху. Тому незабаром з’являється «Музей Голодомору в Севастополі».

Деякі ЗМІ вирішили приперчити навіть це і писали про «Музей Голодомору і ОУН-УПА». Для того, щоб стенд перетворився в меморіальний комплекс Голодомору, ОУН-УПА і «оранжевой революції» напевно забракло лише кілька днів.

Акт третій: «кухня» інформаційних спецоперацій

Очевидно, попри всю сенсаційність цієї новини, вона потребувала підживлення. Для цього звернулися до керівництва архіву СБУ за коментарем цієї «вопіющей сітуації».

Розрахунок простий: мовчання буде подано як бажання приховати «фальсифікацію», ба, навіть продовжувати її використовувати, визнання помилки — як зізнання у «фальсифікації».

Спрацював другий варіант. Коментар про те, що мова йде не про виставку СБУ, а лише про стенд, підготовлений місцевими співробітниками, який містив очевидні помилки і був знятий одразу після їх виявлення (за що подяка небайдужим громадянам, які про це повідомили керівництво Архіву) скоротився до фрази про визнання помилок.

Далі застосовувалася доволі проста і дотепна технологія, розрахована на те, що читати будуть лише заголовки новин.

Спочатку — більш-менш повне інформаційне повідомлення із заголовком, який неповністю відповідав його змісту, але міг сприйматися як своєрідна його іронічна інтерпретація.

В наступних подачах чи передруках текст повідомлення відсувався на задній план самим заголовком. В кожному наступному повідомленні залишалося все менше контекстної інформації і все більше роздувався заголовок.

Отож, перші повідомлення другої хвилі звучали: «СБУ визнає помилки на виставці в Севастополі», далі — «СБУ визнає фальсифікацію виставки про Голодомор», потім «СБУ визнає фальсифікацію Голодомору». Закінчився цей логічний ряд глобальним «Україна визнала фальсифікацію Голодомору».

З суто теоретичного інтересу цікаво спостерігати за розгортанням російськими ЗМІ цієї чи подібних інформаційних (чи радше дезінформаційних) кампаній. Тим паче, що грубе їх виконання дозволяє досить просто їх прослідковувати.

Але неприємно відзначати місце у них деяких українських медіа, які виконують роль бездумного резонатора, помножуючи інформаційний ефект таких спецоперацій. Повідомлення російських ЗМІ та навіть їх заголовки часто просто передруковуються без жодної спроби аналізу чи бажання самому розібратися у ситуації.

Акт четвертий, не останній

Відстоювання незалежності України не обмежується виключно політичною чи економічною сферами, воно чи не найбільше потрібне саме в інформаційному полі.

Це завдання мають виконати незалежні українські медіа, якщо не з патріотичних мотивів, то бодай з власних амбіцій, які не дозволять споживати вторинну інформаційну жуйку відверто ворожого іноземного інформаційного простору.

По суті мешканцям України слід давно вже було прийти до справедливого висновку про те, що набагато важливішим є те, що роблять українці (всі разом та кожен окремо, влада обрана ними усіма разом демократичним шляхом, а не через вибір однієї особи, тощо), а не те, що про це зроблене будуть думати та казати інші (не тільки наші щирі друзі, але й відверті вороги).

Здатність великої європейської нації до виживання залежить не тільки від здатності створювати художні твори та вигравати на спортивних змаганнях, а, насамперед, від рівня самоповаги.

Від простого вміння співіснувати в складній системі міжнародних відносин, коли реформи стають заручником намагання окремих країн-сусідів вирішувати або нівелювати власні внутрішні проблеми створенням, в тому числі через підконтрольні ЗМІ, образу ворога.

P.S. Молодим і амбітним українським бійцям інформаційної війни: заголовок даної статті можна розвинути наступним чином: «Росія продовжує розкручувати тему Голодомору».

 


http://www.pravda.com.ua/articles/2009/03/16/3806910/


 

Доказательство системных фальсификаций: 80% глав окружкомов были заменены

На протяжении почти двух месяцев работы, по состоянию на 20 октября, из 4 041 члена окружных избирательных комиссий были заменены 2 349 чел., что составляет 58%. Почти 60% состава окружкомов заменели Почти 60% состава окружкомов заменили

Об этом свидетельствуют презентованные на пресс-конференции в УНИАН результаты исследования мониторингово-аналитической группы «ЦИФРА» относительно массовых замен и кадровых манипуляций в окружных избирательных комиссиях. Руководитель МАГ «ЦИФРА» Назар Бойко отметил, что особое внимание заслуживает уровень проведенных замен в руководящих составах окружных избиркомов.

Так, было произведено 81% замен председателей ОИК (183 замены), 58% замен заместителей председателей ОИК (131 замена), 71% секретарей ОИК (159 замен) и 56% других членов ОИК (1876 замен). Высокие показатели замен в руководящем составе ОИК авторы исследования объясняют приоритетной ролью именно председателей, их заместителей и секретарей в организации работы ОИК.

Н.Бойко напомнил, что в результате жеребьевки 24 субъекта избирательного процесса получили квоты на формирование 225 окружных избирательных комиссий. Из этого количества пять субъектов – фракции политических партий в Верховной Раде Украины – автоматически, вне конкурса получили право на делегирование по одному члену в каждую из ОИК.

В ходе избирательного процесса, отметил Н.Бойко, персональные составы ОИК существенно изменились, а абсолютное большинство субъектов избирательного процесса, которые принимали участие в формировании ОИК, воспользовались нормой закона, которая предоставляла им возможность отзывать и, соответственно, заменять своих членов окружкомов.

При этом исследование указывает на то, что некоторые политические партии, заменив всех без исключения членов ОИК, проводили также дальнейшие замены уже замененных членов комиссий. К таким партиям принадлежат: «Русь Единая», «Братство», «Русский блок», «Русское единство», «Союз анархистов Украины», «Єдина Родина». «Количество замен превышает количество представлений, на которые имели право эти политические партии», — сказал Н.Бойко.

Кроме того, отметил он, по сравнению с политическими партиями, парламентские фракции проводили меньше замен своих членов ОИК. Н.Бойко отметил, что на протяжении почти двух месяцев функционирование окружных избирательных комиссий Центральная избирательная комиссия зарегистрировала и обнародовала больше 40 постановлений с дополнениями о проведении замен членов ОИК. При этом, львиная доля замен произошла на протяжении первой недели работы ОИК.

Это может свидетельствовать о том, что некоторые субъекты избирательного процесса, которые заменили 100% членов ОИК своих первичных представлений, являются «техническими» субъектами, которые передали свои квоты в ОИК другим, реальным участникам избирательного процесса, отмечается в исследовании.


Больше читайте тут: http://www.unian.net/news/531814-bolee-80-glav-okrujkomov-uje-zamenenyi-issledovanie.html





Реальні речі: такою мала б бути програма опозиції

«Наш підхід до політики має бути оптимістичним. Скільки доброго можна зробити, якщо ми використаємо всі можливості сучасного світу! Скільки всього ми можемо зробити, скільки всього ми мусимо зробити!»
Джон Сміт, лідер Лейбористської партії Великобританії, 1993 рік

Україна – втомлена від пустих слів і спрагла дії.

Я не є автором думок, викладених нижче. Це – конспект із вдалих світових практик Західної Європи і ширшого світу – наприклад, «радикальних центристів» Колумбії, американських лібертаріанців, естонського Кайтселійту, тощо.

Кожна із цих речей стосується реального життя, і передбачає дії, а не тільки слова про «покращення», «розширення» чи «збільшення».

Це – більше «права», «консервативна» програма, якої мені бракує зараз у розгулі популізму і ідейного секонд-хенду. Це речі, у які я вірю.

Людина і її простір життя

1. Програма зі зміни цінностей людей – культура їжі, здорового способу життя, дозвілля, спілкування, інформаційної гігієни, декриміналізація, боротьба проти насильства – для напрацювання гуманітарного капіталу у суспільстві; поширення християнських цінностей і практик.

2. Індивідуальне оподаткування: кожен платить податки за себе сам – і кожен тоді має психологічне право вимагати від держави. Несплата податків має стати серйозним злочином проти суспільства.

3. Право кожного громадянина на Інтернет, подолання «цифрового відчуження», онлайн-освіта, контроль екранного часу і контенту для дітей.

Спільнота

4. Реальне право власності кожного: повноцінне ОСББ з адекватним розподілом майнових прав, відкритий майновий кадастр, реальна конкуренція на ринку комунальних послуг.

5. Прийняття колективних рішень; боротьба з дрібним вандалізмом (згідно «закону розбитих вікон»); громадянська освіта.

6. Лікування наслідків алкоголізму і наркоманії на основі програми Анонімних Алкоголіків «12 кроків»; освітні проекти щодо залежностей.

7. Громадський простір: безпека дорожнього руху, право пішоходів на тротуар, пріоритет для розвитку велоінфраструктури, право на парки та інфраструктуру дозвілля, на громадський транспорт, на збереження історичного середовища.

Держава

8. Сервісна держава: принцип «єдиного вікна», зведення всіх служб в одне приміщення, поступове введення електронної держави.

9. Армія: добровільна служба для молоді як школа життя і міні-університет; загони цивільної оборони як органи громадського порядку і допомога у випадку стихійних лих; право на самозахист і на зброю.

10. Сміттєполітика: роздільне складання і утилізація сміття, припинення батарейкової, ртутнолампової та пластикової війни проти майбутнього – перетворення сміття із загрози на товар; програма ліквідації нелегальних звалищ і очищення забруднених русел річок.

11. Гарантії свободи зібрань: повідомчий, а не дозвільний порядок громадських зборів; посилення покарання за перешкоджання громаді і рейдерство/симуляцію рішень громади.

12. Зміна системи фінансування політичних партій – через партійні фонди, з прозорими внесками і суттєвою часткою держави. Вимога повної фінансової прозорості для громадських організацій.

13. Право на здорове довкілля: якісні їжа, вода і повітря в містах.

14. Право на гідну смерть: право кожного громадянина померти в гідних умовах, з наданням достатньої паліативної допомоги.

15. Право на гідність при арешті: право на відео-фіксацію затриманим всіх дій щодо нього; онлайн-моніторинг кожного арешту і кожної справи; перегляд старих кримінальних справ, де катуваннями було вибито зізнання; зміни наркополітики і політики стосовно проституції.

Люстрація

За зразком денацифікації у Німеччині та Австрії після 1945 року необхідно провести очищення України від тих, хто творить режим Януковича.

Закон про звільнення від націонал-соціалізму і мілітаризму передбачав заповнення спеціальних форм, що передавалися в Контрольну раду та її спеціальні комісії по всій країні. Розглядалися такі категорії осіб:

— некриміналізовані особи (Entlastete)

— послідовники (Mitläufer)

— порушники середнього рівня (Minderbelastete)

— активісти, бойовики, вигодонабувачі, звинувачені (Belastete)

— головні злочинці (Hauptschuldige)

Очищенню підлягали економіка, політика, культура, ЗМІ та юриспруденція. 545 цивільних судів розглянуло близько 900000 справ, більше 90000 осіб опинилися у тюрмах, а майже 2 мільйони отримали заборону на іншу працю, крім ручної. І хоча у 1951-му було амністовано близько 800 тисяч чоловік, сторінку нацизму було перегорнуто.

Пропоную такі підходи до люстрації:

1. Принцип Аль-Капоне: чи відповідає стиль життя задекларованим статкам? Скільки власності приховано через найближчих і дальших родичів, через водіїв та інших людей із «ближнього кола»?

2. Принцип співпраці з режимом: вищі і середні функціонери ПР, вищі і середні посадовці (до рівня заступника голови РДА). Аналогічно – очільники Комуністичної партії, Народної Партії Литвина, як ті, хто сприяв конституційному перевороту та узурпації влади.

3. Принцип участі в каральних органах: всі судді, всі начальники міліції, всі начальники прокуратури; слідчі і міліціонери – відповідно до заяв потерпілих. Кожен звичайний міліціонер повинен пройти психологічну експертизу і перевірку на детекторі брехні, а також дати свідчення щодо катувань і зловживань.

4. Принцип майнової прозорості: кожен, хто має відношення до офшорного бізнесу; кожен, хто за безцінь придбав державне майно. Відсутність терміну давності щодо розкрадання державного майна у особливо великих розмірах.

5. Моральна люстрація: журналісти і піарники, що обслуговували владу – на основі моніторингу і свідчень.

Одним з наслідків люстрації має стати майнова реституція: повернення незаконно відібраної режимом Януковича середньої і великої власності та повернення частки державної власності у перепроданих підприємствах – відповідно до статусу перепродажу.

Насамкінець

Чи захочуть і чи зможуть пройти крізь люстраційне сито самі опозиціонери? Чи знову буде «своїм все, ворогам – закон», і на виході ми отримаємо нового «дракона»?

Чи готові опозиціонери пропонувати реальні речі, щоб потім відповідати за їх виконання, а не лише за загальні фрази?

Я, як виборець опозиції, чекаю на опозиційну програму Нової України. І люстрація персоналій, започаткована рухом «Чесно», має доповнитися люстрацією ідей: не пропонуєш дії – геть з політики!

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП

Принципиальные недостатки закона Кивалова-Колесниченко

1. Отсутствие даже упоминания среди предложенных принципов языковой политики фундаментального принципа отношения к языку как носителю нематериального культурного наследия, который заложен в Конвенции об охране нематериального культурного наследия, и к которой Украина, наконец-то присоединилась 6 марта 2008 года.

Термин «охрана» означает меры, направленные на обеспечение жизнеспособности такого наследия, в том числе, его идентификации, документирования, исследования, сохранения, защиты, популяризацию, повышение его роли, его передачу путем образования, а также возрождение разных аспектов такого наследия. Это основа любого закона о культурном, природном и другом наследии – возможность восстановления и реабилитации языка, как наследия.

Но именно эти атрибуты защиты языков и, прежде всего, государственного украинского – полностью отсутствуют в проекте.

Именно поэтому невозможно избежать реально, а не декларативно, предостережения Венецианской комиссии о том, что «риск отношения к русскому на том же уровне, что и к украинскому, может уменьшить интеграционную силу украинского языка».

2. Именно из-за отсутствия первого принципа в проекте вообще не дается оценка текущего состояния языковой среды. В частности, для украинского языка, в соответствии с данной Конвенцией, она должна быть определена как гуманитарная катастрофа – в ряде регионов ранее традиционно распространенного языка 50% и более носителей украинского языка почти не знают и не пользуются родным языком.

Можно предположить, что для одного из авторов законопроекта, Вадима Колесниченко, введение в закон упоминания о Конвенции просто невыгодно. А поощрение восстановления обрусевшими украинцами и другими этническими группами, прежде всего, знаний родного языка – воспринимается как нарушение прав «русскоязычных» граждан.

В итоге в законопроекте даже не обговаривается возможность переходного периода для восстановления языкового баланса – стимулирования соответствия между количеством представителей данного этноса и носителями его языка.

3. Аналогичная ситуация с языками коренных народов Украины – крымско-татарский, караимский, крымчакский и других, которые существуют исключительно в пределах Украины и требуют совершенно иного подхода к защите языка – кодификация, документирование и так далее.

Этот вопрос отдельно вообще не рассматривается.

4. Опора в основном только на Европейскую хартию региональных языков делает проект однобоким и механистическим. Попытка ввести, например, количественные характеристики введения языков меньшинств – значительно омертвляют закон Кивалова-Колесниченко. Поскольку разные языки требуют разный уровень защиты и восстановления.

Поэтому намного полезнее было бы сосредоточиться, например, на описании процедуры и принципов защиты государственного языка одновременно с принятием решения о введении языка национального меньшинства или языка коренного народа.

Как показывает практика в регионах – Севастополе, Одессе, Луганске, Донецке и других, где уже приняты региональные программы развития русского как регионального языка, со ссылкой на Европейскую хартию – здесь украинский де-факто полностью выводится из обращения региона. Практический прообраз будущего результата действия закона Кивалова-Колесниченко…

Положение не спасает записанная в региональных программах дежурная фраза из Европейской хартии, что «это не помешает функционированию государственного языка украинского».

То есть, например, в Севастополе, прием и публикация проектов решений горсовета и администрации на украинском является необязательными. В госучреждениях, больницах, библиотеках, кассах, троллейбусах – никаким образом не стимулируется украиноязычие. Зато полностью прописаны финансовые меры поддержки русского языка.

5. Еще одна немаловажная деталь данного закона – его непринципиальность, промежуточность и временность, на которую указывают сами авторы законопроекта.

То есть соблюдать провозглашенные в законе принципы ни авторы проекта, ни их сторонники в ПР – не собирались и не собираются. Об этом с трибуны ВР заявил в декабре 2011 года Сергей Кивалов, который сообщил, что считает этот закон временным, а конечная цель ПР – принятие закона о двух государственных языках.

)

Вадим Колесниченко неоднократно выражался аналогично.

О каком соблюдении задекларированных в названии проекта закона принципов может идти речь? Если все это – дымовая завеса, с желанием угодить только узкому кругу своих избирателей, и попытка еще раз ввести в заблуждение Венецианскую комиссию, мировое сообщество, будто авторы пытаются следовать рекомендациям Комиссии?

Предложив обществу продуманную, сбалансированную Концепцию государственной языковой политики в Украине, объединенные демократические общественные силы в Украине смогли бы сделать шаг к единству и взаимопониманию в обществе.

Вместо попыток внесения раскола и манипулирования обществом – политика взаимных уступок, примирения взглядов, прощения и любви.

Валерий Говгаленко, редактор газеты «Подробности», Василий Зеленчук, глава ОО «Общественное движение «Севастополь без коррупции», Севастополь, специально для УП

Чи маємо ми дякувати тов. Сталіну за таке «воз`єднання » України?

Час від часу в українському інтернеті вигулкує думка, яку виражають проросійсько-прорадянськи настроєні особистості, що, мовляв, українці мають дякувати, Сталіну особисто, або радянській владі взагалі, за те, що вони, врешті-решт,  зібрали до купи українські землі в складі Радянської СРСР. Ось зараз, наприклад,  це питання винирнуло завдяки темі річниці початку війни.

То ж , справді, а чи маємо ми дякувати товаришу Сталіну?

Давайте подивимось на мапу і порівняємо українскі етнічні территорії (жовтим), кордони УНР, кордони УРСР з сучасними кордонами України.

Отже, перший шок: після створення УРСР (зеленим), до її складу увійшло менше половини территорій УНР — до «братньої Россії» відійшли Стародубщина, частина Слобожанщини,  Кубань.

В 1939 р., коли було поділено Польщу, Микита Сергійович (той що Хрущов) звернувся до Сталіна з пропозицією приєднати да України українські етнічні территорії: Берестейщину з Пінщиною. Йосип Віссаріонович відповів йому: «Що Ви, Микито Сергійович, мрієте відродити Україну в кордонах Грушевського і Вінниченкі?» Микита Сергійович натяк зрозумів і більше не звертався до  Сталіна з «дурнуватими» пропозиціями: кордон між Україною і Білоруссю зробили таким, як після Люблінської Унії 1569 р.

http://www.youtube.com/watch?v=XcBKBPBjccY

Після другої світової війни наш благодєтєль, тов. Сталін, віддав Польщі західні українські землі: так Україна  втратила Надсяння, Холмщину та Підляшшя.

То ж чи маємо ми дякувати тов. Сталіна за таке «об`єднання»? Очевидно в цьому питанні  набагато важливішим був сам процес, а не результат:  до того ж тут якнайкраще проявив себе славнозвісний кацапський спосіб «все робити через жопу».

Для того щоб потім дякувати радянську владу за «воз`єднання», для початку було розшматовано территорію УНР, а потім «хєроічєскі прєодолєвая трудності», на протязі 30 років було зібрано УРСР. В результаті всіх цих «збираннь» территорія сучасної України, в кінці-кінців, стала меншою за территорію УНР в 1,6 раза. Дякуємо, товарищу Сталін!

Видеофакт: В. Колесниченко занимается »СОЗДАНИЕМ В УКРАИНЕ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЫЛИТЫ С РУССКОЙ МЕНТАЛЬНОСТЬЮ »

МИД России построило систему КСОРС (Координационные Советы организаций российских соотечественников), этот этап уже пройден, теперь нужно наполнять эту структуру реальным содержанием. Прежде всего изменится система финансирования, укрепится кадровый состав»

«Россотрудничество разработало 14 пунктов, которые предложило рассмотреть верховной власти. В их числе – более активное внедрение в повестку дня международных переговоров на высшем уровне вопросов защиты русского языка и прав соотечественников. Это продвижение самого русского языка на постсоветском пространстве, это СОЗДАНИЕ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ЭЛИТЫ В СТРАНАХ БЛИЖНЕГО ЗАРУБЕЖЬЯ С РУССКОЙ МЕНТАЛЬНОСТЬЮ…».

 

http://youtu.be/GO113-xPdEI

(осторожно, ненормативная лексика)

 

Для справки: Член Партии регионов Вадим Колесниченко в 2009 году в Кремле был награжден орденом Президента России. Это был аванс…

На затриманні «Свободи» засвітився Міша, який, в цивільному, тирив презики з Харантом

http://youtu.be/37ahndwyLkM

Ось він на акції 15 вересня 2011 року


А ось він, вже в цивільному, тирить презики

А ось він вчора, знову в уніформі

До нього підійшла людина в червоній куртці і назвала його Мішею. Судячи з того, що цей Міша віддає накази, він сякий-таки камандір.

В лівому верхньому куті засвітився ще один наш старий знайомий, який був помічений на акціях протесту в серпні-вересні 2011р.


За листівки з Яником, студентам впаяли штраф

Студенти, які в Херсоні розклеювали листівки з зображенням Януковича, оштрафували на 221 гривню «за поширення неправдивих чуток, які могли викликати паніку серед населення». Ну і де тут неправдиві чутки?